Рішення № 75067235, 03.07.2018, Оболонський районний суд міста Києва

03.07.2018 Справа № 756/1962/17

Унікальний номер 756/1962/17

Справа № 2/756/724/18

РІШЕННЯ

Іменем України

03 липня 2018 року Оболонський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Васалатія К.А.

за участі секретаря Бондаренко Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 р. представник ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 30.04.2015 р. ПАТ КБ «Приватбанк» надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 12829,68 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,012% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії.

Як вказано у позові, відповідач належним чином не виконує передбачені договором зобов'язання, внаслідок чого станом на 20.11.2016 р. перед ПАТ КБ «Приватбанк» утворилась заборгованість у розмірі 19311,04 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 10689,78 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 1,61 грн.; заборгованості за комісією у розмірі 6413, 85 грн.; штрафу відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди у розмірі 2205,80 грн.

Тому посилаючись на зазначені обставини, представник ПАТ КБ «Приватбанк» просить суд задовольнити даний позов та стягнути судові витрати у розмірі 1600 грн.

Представник позивача в судовому засіданні надав свої письмові пояснення з додатковим розрахунком та просив суд задовольнити даний позов. У подальшому змінив позовні вимоги у частині заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 03,17 грн.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов визнав частково та вказав, що він домовлявся із відділенням позивача щодо зміни або ж відмови від позовних вимог.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, встановив обставини, що викладені нижче.

У відповідності до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 30.04.2015 р. ПАТ КБ «Приватбанк» надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 12829,68 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,012% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії.

Банк виконав свої зобов'язання за договором, надавши відповідачу кредит у розмірі встановленому договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як з'ясував суд, відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував передбачені договором зобов'язання, внаслідок чого станом на 30.04.2018 р. перед ПАТ КБ «Приватбанк» утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 10689,78 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 03,17 грн. та штрафу відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди у розмірі 2205,80 грн.

Оскільки передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання не є неустойкою, положення про скорочену позовну давність до них не застосовуються. До позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), що може бути збільшений за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК України).

Як вбачається з ч. 3 ст. 551 ЦК України «розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення».

Ст. 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Аналіз норм статті 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Проте, нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Вказаний висновок міститься також у постанові Верховного Суду України у справі № 6-474цс16 від 18.05.2016 р.

При цьому сторони умовами договору можуть збільшити строк позовної давності як загальний так і спеціальний. У випадку такого збільшення розмір неустойки не обмежується одним роком звернення до суду, а обмежується строком встановленим договором (ст. 259 ЦК України). У даному випадку, ні позивач, ні відповідач на даний факт не посилаються.

Як вбачається з правового висновку ВСУ по справі № 6-1824цс15 від 24.02.2016 р., якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам статті 6 і частини першої статті 259 ЦК України, то розрахунок розміру пені та штрафу слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором.

Так, в п. 27 Постанови Пленуму ВСС України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 р. № 5 зазначено, що положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу.

Подібне зазначено в узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин підготовленого Верховним судом України: «Хоча зазначене положення ч. 3 ст. 551 ЦК України є правом, а не обов'язком суду, однак, якщо наявні такі обставини, то вони мають ураховуватися судом у разі, якщо на це посилається боржник і просить зменшити розмір неустойки. При цьому на виконання вимог ст. 215 ЦПК суд повинен в обов'язковому порядку мотивувати свій висновок».

Проте згідно правовій позиції ВСУ від 03.09.2014 р. по справі 6-100цс14 ч. 3 ст. 551 ЦК України може застосовуватись як за клопотанням сторони у справі, так і за ініціативою суду пославшись на ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав.

Також про необхідність застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України за ініціативою суду у випадках, коли пеня значно перевищує розмір збитків зазначалось судом касаційної інстанції в ухвалах ВСС України від 29.01.2014 р. № 6-45806св13 (н/п 22ц/790/6217/13), від 15.10.2014 р. по справі № 6-21626св14 (н/п 22ц/790/2524/14), від 29.10.2014 р. по справі № 6-6087св14 (н/п 22ц/790/285/14), від 25.03.2015 р. по справі № 6-869св15 (н/п 22ц/790/7266/14).

При цьому необхідно зазначити, що суд при зменшенні розміру неустойки не обмежений тільки розміром основної заборгованості, оскільки законодавчого обмеження по такому зменшенню не встановлено. Таким чином, суд за наявності обставин встановлених ч. 3 ст. 551 ЦК України за власним переконанням може зменшити розмір неустойки до будь-якого розміру.

Тому вирішуючи питання щодо стягнення заборгованості за пенею та комісією у розмірі 14110,47 грн., суд приходить до висновку щодо зменшення даної суми у відповідності до вищевказаної судової практики з 14110,47 грн. до суми у 1411 грн.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, так як було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 ст. 525, 526, 530 ЦК України був зобов'язаний виконати належним чином та у встановлений строк даний договір та частково його виконував. У встановлений договором строк відповідач договірних зобов'язань не виконав.

Згідно ст. 141 ЦПК України із ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь ПрАТ «КБ «Приватбанк» витрати по оплаті судового збору у розмірі 2400 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 526, 530, 631, 1049, 1050 ЦК України, ст. 12, 19, 42, 81, 89, 141, 263, 265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ КБ „ПриватБанк" задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_1) на користь ПАТ КБ „ПриватБанк" (р/р № 29092829003111 (для погашення заборгованості); р/р № 64993919400001 (для відшкодування судових витрат), МФО № 305299, код ЄДРПОУ 14360570) суму заборгованості у розмірі 14309,75 грн. та судовий збір в розмірі 2400 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м. Києва протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: К.А. Васалатій