Вирок № 75064860, 03.07.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Справа № 711/1506/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2018 року

м.Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Степаненка О.М.,

за участю

секретаря Чмих І.С.,

прокурора Остапенко Ю.А.,

обвинуваченої ОСОБА_1,

захисника Солодкової С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси кримінальне провадження №12017250000000150 за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Шпола Черкаської області, громадянки України, українки, не працюючої, заміжньої, яка зареєстрована АДРЕСА_2, проживаючої за адресою АДРЕСА_3, раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України,

Формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним.

За обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що вона згідно з наказом в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області ОСОБА_9 №197/0/50-16-к від 12.12.2016 переведена на посаду головного спеціаліста відділу державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області з присвоєнням 9 рангу державного службовця, тобто в розумінні ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави, і відповідно до ст. 45 вищевказаного Закону одночасно суб'єктом декларування, достовірно усвідомлюючи свій статус, що підтверджується прийнятою нею Присягою державного службовця та особистим ознайомленням 17.08.2016 з вимогами Закону України «Про запобігання корупції», діючи умисно, в порушення вимог п.2 ч.1 ст. 46 цього Закону, внесла до щорічної декларації за 2016 рік завідомо недостовірні відомості за наступних обставин.

Так, згідно з поданою декларацією ОСОБА_1 не задекларувала жодних об'єктів нерухомості та жодних транспортних засобів, що суперечить фактичним обставинам станом на 31.12.2016, встановленим в ході досудового розслідування. Зокрема, ОСОБА_1 не зазначила в розділі 3 декларації «Об'єкти нерухомості» наявну у неї станом на 31.12.2016 у фактичному користуванні квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 32,6 кв.м., де постійно проживає з 2012 року як орендар квартири на підставі усного правочину із власником квартири - ОСОБА_4

За висновком експерта №4/2079 від 09.01.2018 ринкова вартість вказаної квартири станом на 31.12.2016 могла складати 332800,00 грн.

Крім того, ОСОБА_1 в розділі 6 декларації «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» не зазначила наявний у неї станом на 31.12.2016 у фактичному користуванні автомобіль «Subaru Forester», номерний знак НОМЕР_1, 2008 року випуску, яким вона користувалась на підставі наявного неї свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, власником якого є ОСОБА_5

Згідно з висновком експерта №4/1570 від 10.08.2017 ринкова вартість вказаного автомобіля станом на 31.12.2016 могла складати 338602,20 грн.

Отже ОСОБА_1 маючи на меті приховання наявних у неї у фактичному користуванні об'єкту нерухомості та транспортного засобу, діючи умисно, завідомо не вказала у поданій щорічній декларації за 2016 рік відомості про зазначене вище майно, загальною вартістю 671402,20 грн., що відрізняється від достовірних відомостей на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Такі діяння стороною обвинувачення ОСОБА_1 кваліфіковані за ст. 366-1 КК України як подання суб'єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».

На обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину сторона обвинувачення посилається на наступні докази, а саме:

- рапорт оперативного підрозділу УЗЕ в Черкаській області ДЗЕ НПУ про виявлене кримінальне правопорушення від 30.03.2017;

- протоколом про результати проведення оперативно-розшукового заходу з додатками від 13.12.2016 №вн1247т;

- протоколом за результатами проведення оперативно-розшукового заходу з додатками від 26.12.2016 №вн1427т;

- протоколом за результатами проведення оперативно-розшукового заходу з додатками від 22.03.2017 №вн774т;

- показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9;

- висновком експерта №4/1570 від 10.08.2017;

- висновком експерта №4/2079 від 09.01.2018;

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 26.01.2018;

- протоколом огляду речових доказів від 08.02.2018;

- протоколом огляду речових доказів від 09.02.2018.

Мотиви суду.

Під час розгляду кримінальних проваджень суд зобов'язаний суворо додержуватись закріплений у ст. 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Статтею 92 КПК України встановлено, що обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на слідчого, прокурора.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судовому засіданні доказів, суд приходить до висновків про недоведеність наявності у діях ОСОБА_1 складу інкримінованих їй злочину, виходячи з наступного.

Так суб'єктом злочину, визначеного диспозицією ст. 366-1 КК України, є суб'єкт декларування, який відповідно до ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов'язаний подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Суд погоджується з висновками органу обвинувачення про те, що ОСОБА_1 була таким суб'єктом, так як на час інкримінованих подій працювала на посаді головного спеціаліста відділу державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, мала 9 ранг державного службовця.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 вину не визнала, показала, що дійсно користувалась квартирою АДРЕСА_1. Факт користування квартирою не приховувала, так як під час подання декларації за 2016 рік хоча і не вказала її у розділі «Об'єкти нерухомості», проте, інформація про вказану квартиру була внесена як місце фактичного проживання.

Попри те, що в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 станом на 31.12.2016 користувалась вищевказаною квартирою, суду органом досудового розслідування не доведений прямий умисел ОСОБА_1 щодо невнесення інформації про користування цим об'єктом нерухомості, який насамперед визначається ставленням обвинуваченої до наслідків таких діянь. Зокрема, прямий умисел в розумінні положень ч. 2 ст. 24 КК України встановлюється тоді, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачила його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння є обов'язковою ознакою умислу, а тому зазначаючи інформацію про квартиру, де вона проживає, не може вказувати про те, що ОСОБА_1 свідомо бажала приховати майно, яким вона користується.

Таким чином суб'єктивна сторона - умисне замовчування інформації про користування вищевказаною квартирою як спосіб вчинення злочину, не підтверджений під час судового розгляду, так як в декларації, яка подана ОСОБА_1 13.03.2017 та розміщена в цей же день на офіційному сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, наявна інформація про вказану квартиру, як місце фактичного проживання.

А отже, у зв'язку з відсутністю умислу ОСОБА_1 на внесення неправдивих відомостей шляхом замовчування інформації про користування квартирою АДРЕСА_1 станом на 31.12.2016, її відповідальність по цьому епізоду виключається.

Крім того, відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право станом на 31 грудня відповідного звітного періоду. Такі відомості включають дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості.

Суд акцентує увагу, що істотною ознакою, яка передбачає обов'язок внесення відомостей щодо майна, яким суб'єкт декларування користується, - це є не тільки сам факт користування майном на кінець звітного періоду, в даному випадку станом на 31.12.2016, а також систематичний характер такого користування.

На спростування цьому ОСОБА_1 суду пояснила, що автомобіль «Subaru Forester» не був в постійному користуванні. В 2016 році вона також користувалась іншими автомобілями по мірі необхідності. Як автомобіль «Subaru Forester» так і інші автомобілі їй давав у користування її знайомий. В її користуванні було біля п'яти різних автомобілів.

Її показання підтверджені показаннями свідка ОСОБА_9, яка працювала разом із обвинуваченою, про те, що не один раз бачила як ОСОБА_1 приїздила на роботу на автомобілі «золотого» кольору. Декілька разів бачила як вона приїздила на чорному автомобілі. В марках автомобіля не розбирається. Про постійне користування певним автомобілем свідок стверджувати не міг.

Свідок ОСОБА_8 суду показала , що ОСОБА_1 декілька разів її підвозила на автомобілі оливкового кольору та темному Subaru. Також в 2016 році обвинувачена її близько 10 разів возила на автомобілі Mitsubishi. На автомобілі Subaru возила два рази. Також разом із ОСОБА_1. вона їздила на таксі. На якій машині вона їздила на кінець 2016 року свідок не знає.

Свідок ОСОБА_6 суду показала, що ОСОБА_1 в 2016 році бачила на автомобілі один раз коли вона її підвозила до м. Шпола, де проживають її батьки. В автомобільних марках вона не розбирається.

Із показань свідка ОСОБА_7 встановлено, що він займається автомобільним бізнесом. Має на реалізацію багато машин. Перебуває в дружніх стосунках із ОСОБА_1, яка користувалась його автомашинами, які у нього перебували до моменту їх продажу. Користувалась не постійно по мірі необхідності. Користувалась вона і автомобілем Subaru в кінці 2016.

Таким чином стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_1 користувалась автомобілем «Subaru Forester», номерний знак НОМЕР_1, 2008 року випуску, на постійній основі, систематично, в тому числі і на кінець 2016 року.

Не може бути визнаний належним доказом висновок експерта №4/1570 від 10.08.2017, яким визначена ринкова вартість автомобіля «Subaru Forester», номерний знак НОМЕР_1, у розмірі 338602,20 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до описової частини вказаного висновку об'єкт дослідження автомобіль «Subaru Forester», номерний знак НОМЕР_1, на експертизу не надано. Згідно постанови слідчого експертизу проведено без об'єкта дослідження. Визначення ринкової вартості вказаного транспортного засобу проводилось по вартості ідентичного колісного транспортного засобу, за відсутності інформації про фактичний пробіг автомобіля на момент скоєння злочину, за відсутності інформації про фактори, що впливають на ринкову вартість КТЗ в залежності за умов догляду, зберігання, експлуатації тощо, відсутності інформації щодо наявності на автомобілі оновлених складників та додаткового встановленого обладнання, а також за умов, що на момент скоєння злочину автомобіль знаходився в технічно справному стані та не потребував відновленого ремонту.

Об'єктивних причин, чому саме автомобіль «Subaru Forester», номерний знак НОМЕР_1, не піддавався безпосередньому експертному дослідженню, суду не доведено.

Диспозицією статті 85 КПК передбачено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Таким чином суд визнає вказаний висновок експерта неналежним доказом, як такий, що не доводить реальну вартість автомобіля, яким за висновками сторони обвинувачення користувалась обвинувачена ОСОБА_1 станом на 31.12.2016 та який вона не внесла у декларацію.

Відсутність реальної вартості цього рухомого майна (колісного транспортного засобу), впливає на визначення різниці таких відомостей від достовірних, які мають відрізнятись на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а від так є суттєвим у визначенні настання межі відповідальності за ст. 366-1 КК України.

Факт визнання судом таких висновків неналежними доказами, сам по собі зводить нанівець висновки експерта №4/2079 від 09.01.2018, якими визначена ринкова вартість однокімнатної квартири АДРЕСА_1 так як розмір визначеної вартості цієї квартири в сумі 332800 грн. сам по собі не достатній для настання кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 366-1 КК України (вартість менша від 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 31.12.2016).

Що стосується доказів, які отримані в результаті оперативно розшукових заходів суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_1 встановлено, що відомості про вчинений нею злочин, передбачений ст. 366-1 КК України внесені у Єдиний реєстр досудового розслідування 11.04.2017 (витяг з кримінального провадження №12017250000000150). При цьому такі відомості внесені на підставі рапорту оперативного підрозділу УЗЕ в Черкаській області ДЗЕ НПУ про виявлене кримінальне правопорушення від 30.03.2017.

З об'єктивної сторони декларування недостовірної інформації, що інкримінується ОСОБА_1, полягає у дії (подання завідомо недостовірних відомостей у декларації).

Передбачений ст. 366-1 КК України злочин є закінченим з моменту вчинення зазначених вище дій. А тому враховуючи, що ОСОБА_1 подала декларацію 13.03.2017, саме цю дату необхідно рахувати моментом вчинення можливого злочину.

Прокурор посилається, як на доказ вини ОСОБА_1, на протоколи про результати проведення оперативно-розшукового заходу з додатками відповідно від 13.12.2016 №вн1247т, від 26.12.2016 №вн1427т та від 22.03.2017 №вн774т.

Всі ці протоколи складено за результатами проведення у певні періоди (до внесення відомостей до ЄРДР) оперативно розшукових заходів - спостереження за особою, передбачених ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», на підставі ухвал слідчих суддів апеляційного суду Черкаської області відповідно від 01.11.2016 №1968т, від 01.11.2016 №1971т, від 18.01.2017 №235т.

Згідно з частиною першою статті 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини другої статті 99 КПК матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

Порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), ? це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій.

Підставами для проведення оперативно?розшукової діяльності, відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 6 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» (далі - Закон №2135?XII), є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно?розшукових заходів і засобів, про: злочини, що готуються; осіб, що готують вчинення злочину.

Аналізуючи ці положення суд констатує, що інформація про те, що особа вчиняє або вже вчинила злочин, може бути перевірена лише шляхом проведення негласних слідчих (розшукових) дій після внесення відомостей до ЄРДР, тобто в межах кримінального провадження. Таким чином фактичні дані, отримані в результаті проведення оперативно-розшукової діяльності до внесення відомостей до ЄРДР (11.04.2017), не можуть бути визнані належними та використані як докази, а саме як документи, у кримінальному провадженні за тих умов, що вони отримані поза порядком, встановленим Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Суд приходить до висновків, що здійснюючи спостереження за ОСОБА_1 та отримуючи інформацію про користування квартирою, або транспортним засобом, правоохоронним органам не було відомо, чи буде така інформація внесена в декларацію, а від так чи будуть такі діяння містити склад злочину.

Таким чином факт виявлення (збирання) доказів до моменту вчинення діянь, які могли містити ознаки «майбутнього» злочину, та використовування цих доказів для доведення цього «майбутнього» злочину після його скоєння, на думку суду, є неприпустимим.

Крім того, визнаючи недопустимими доказами дані протоколів за результатами проведення вищевказаних оперативно-розшукових заходів, слід також зауважити, що відповідно до ч. 12 ст.290 КПК України невідкриття матеріалів сторонами у порядку цієї статті є окремою підставою для визнання таких матеріалів недопустимими як докази. Водночас відкриттю, окрім протоколів, у яких зафіксовано хід та результати проведення певних дій, в обов'язковому порядку підлягають і матеріали, які є правовою підставою проведення таких дій (ухвали, постанови), що забезпечує можливість перевірки стороною захисту та судом допустимості результатів таких дій як доказів.

Суд вважає, що долучення прокурором під час судового розгляду листа апеляційного суду Черкаської області від 18.06.2018 із переліком судових рішень про надання органу досудового розслідування дозволу на проведення певних оперативно-розшукових заходів, не може слугувати достатньою підставою для визнання протоколів за результатами проведення зазначених дій допустимими доказами.

Варто на увагу, що згідно інформації того ж апеляційного суду, відомостей про прийняте рішення за клопотаннями від 01.11.2016, яке надійшло від начальника УЗЕ ДЗЕ НП України в Черкаській області, надати неможливо в зв'язку з тим, що справи знищено.

В зв'язку з цим необхідно зазначити, що надання стороною обвинувачення у суді матеріалів, до яких не було надано доступ стороні захисту може порушувати право обвинуваченого на захист, оскільки змушує його захищатися від так званих нових доказів без надання достатніх можливостей і часу для їх спростування. За умов, коли стороні обвинувачення відомі всі докази, а сторона захисту не володіє інформацією про них, порушується баланс інтересів у кримінальному процесі.

Так, на необхідність надання доступу стороні захисту до матеріалів, які стосуються негласних слідчих (розшукових) дій, як гарантії справедливого судового розгляду, йдеться в рішенні Європейського суду «Едвардс і Льюіс проти Сполученого Королівства» від 24.10.2004, в якому зазначено, що відповідно до вимоги справедливості, передбаченої статтею 6 Конвенції, прокуратура мала ознайомити захист з усіма доказами у справі як на користь, так і проти обвинуваченого, і те, що у вказаній справі цього не було зроблено, призвело до недоліків судового розгляду.

Також, відповідно до принципу рівності сторін, сторона обвинувачення не вправі приховувати, не надавати обвинуваченому матеріали, що перебувають у неї або доступні їй, які можуть допомогти обвинуваченому звільнитися від кримінальної відповідальності чи отримати менш суворий вирок. Це право (і, відповідно, обов'язок держави) було підтверджено у справі «Джасперс проти Сполученого Королівства» від 16.02.2000. Таке правило стосується й матеріалів, які можуть викликати сумнів щодо доказів, наданих обвинувачем.

Отже, враховуючи наведене та висловлену Європейським судом з прав людини доктрину «плодів отруйного дерева», суд визнає недопустимими доказами протоколи, в яких зафіксовані результати проведення відповідних оперативно-розшукових заходів.

Згідно ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Доведення вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим покладається на сторону обвинувачення. При цьому сторона обвинувачення зобов'язана доводити винуватість особи поза розумним сумнівом як у вчиненні кримінального проступку, так і у вчиненні злочину.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Таким чином суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 необхідно визнати невинуватою та виправдати.

Рішення щодо речових доказів та про відшкодування процесуальних витрат.

Документальні докази на підставі ст.100 КПК слід залишити при матеріалах кримінального провадження.

Заходи забезпечення кримінального провадження відсутні.

У зв'язку з винесенням судом виправдувального вироку не підлягають стягненню з обвинуваченої в порядку ст. 124 КПК України процесуальні витрати.

Керуючись ст.ст. 373-376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ст. 366-1 КК України, та виправдати її у зв'язку з недоведеністю наявності в її діях складу вказаного злочину.

Процесуальні витрати в сумі 1977,40 грн. компенсувати за рахунок Державного бюджету України.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд м. Черкаси протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити ОСОБА_1 та прокурору, інші учасники судового провадження мають право на отримання в суді копії вироку.

Головуючий: О. М. Степаненко