Рішення № 75060658, 20.06.2018, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/9713/17

Провадження №2/592/228/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого-судді Труханової Л.М.,

з участю секретаря- Сахненко О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Сумська міська рада про визнання свідоцтва про право власності на житлове приміщення недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

06.09.2017 позивач звернулась до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 15.02.1991 року її батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у відділі ЗАГС у м. Суми, та в якості члена сім'ї батько позивача поселився у квартирі АДРЕСА_1. Також в цій квартирі на той момент проживали бабуся позивача ОСОБА_4, дідусь позивача ОСОБА_5, та два дядька, ОСОБА_6, ОСОБА_7. Влітку 1991 року вони виїхали з спірної квартири. Мати ОСОБА_3 в цей час завагітніла позивачем та залишилася разом з батьком ОСОБА_2 проживати у АДРЕСА_1. Як заначила позивач, після свого народження ІНФОРМАЦІЯ_1, вона стала постійно проживати та користуватись квартирою разом зі своїми батьками за вищезазначеною адресою. В подальшому її батько приватизував квартиру без згоди позивача та її матері. Про даний факт позивач дізналась у червні 2017 року після звернення до Сумської міської ради. Позивач зазначає, що домовленості про приватизацію квартири між батьком та матір'ю не було, мати ОСОБА_3 на час народження позивача була зареєстрована за іншою адресою в м. Суми, але фактично проживала за адресою АДРЕСА_1. На дамку позивача вона та її батьки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 64 ЖК України мали рівні права та несли рівні відповідальності нарівні з наймачем вищевказаного житлового приміщення. В дійсності вони нікуди не виїжджали і постійно проживали та проживають по сьогоднішній день у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1. 13.10.1999 року батьки позивача розлучились та батько в кінці 1999 року виїхав за межі м. Суми. Про те, що позивач не брала участь у приватизації квартири їй не було відомо, оскільки вона була малолітня. Вважає, що на час приватизації житла, відповідно до Законом України від 19.06.1992 року «Про приватизацію державного житлового фонду» мала право на безоплатну передачу їй у власність частини спірного житлового приміщення. На підставі вищезазначеного, просить визнати недійсним свідоцтво на право власності на 2-х кімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яке було видано Виконавчим комітетом Сумської міської ради народних депутатів на ім'я ОСОБА_2.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві обґрунтування, підстави та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився. Надіслав відзив на позовну заяву в якому заначив, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі, оскільки жодних вимог чинного законодавства щодо приватизації спірної квартири не порушив. На підставі чого просить відмовити у задоволенні позову.Влітку 1991 року ОСОБА_5 отримав ще одну квартиру на родину , у тому числі на свою дочку - ОСОБА_3. ОСОБА_5,ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 були зареєстровані у новій квартирі , адреси якої він не пом"ятає, а після народження доньки , позивача по справі, її також зареєстрували в цій квартирі , а згодом , відповідно до чинного законодавства, квартиру приватизували. Дружина - ОСОБА_3 та дочка- ОСОБА_1. також приймали участь у приватизації квартири. після розлучення з ОСОБА_3 він віддав їй та доньки всі документи на квартиру АДРЕСА_1

Представник третьої особи Сумської міської ради ОСОБА_10, в судовому засіданні вважала позовні вимоги необґрунтованими, зазначила, що позов пред'явлено до неналежного відповідача.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, надала заяву з проханням розглядати справу без її участі, та просила задовільнити позовні вимоги позивача. Допитана в одному із попередніх судових засідань пояснила , що вона разом з батьками та двома братами проживала в двохкімнатній квартирі АДРЕСА_1. зазазначеною адресою всі членим сім"ї були зареєстровані. Потім в квартиру зареєстрували відповідача , як її чоловіка. В 1991 році була виділена трьохкімнатна квартира на сім"ю з п"яти осіб , а саме: на неї, батьків та двох братів. Всі вони зареєструвалися в трьоїхкімнатній квартирі. Однак, вона залишалася проживати чоловіком, відповідачем по справі, в квартирі АДРЕСА_1 після народження доньки ОСОБА_1 , остання була зареєстрована в трьохкімнатній квартирі.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи Сумської міської ради, допитавши свідків, дослідивши відзив відповідача,та дослідивши письмові докази, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_6, кожний окремо, суду пояснили, що позивач ОСОБА_1 разом зі своїми батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали у спірній квартирі з народження позивача. В подальшому відповідач ОСОБА_2 виїхав за межі м. Суми, а позивач зі своєю матір'ю залишились проживати в квартирі і проживають там по сьогоднішній день.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 18.03.1994 року, видане Виконавчим комітетом Сумської міської ради народних депутатів, яке знаходиться в матеріалах Інвентаризаційної справи на квартиру АДРЕСА_1, вбачається, що вищезазначена квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_2. Свідоцтво видане згідно з розпорядженням органу приватизації від 01.02.1994 року.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру і яке позивач просить визнати недійсним, було видане Виконавчим комітетом Сумської міської ради народних депутатів.

Як зазначає у своєму відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 він жодним чином законодавства щодо приватизації спірної квартири не порушив, оскільки за домовленістю з родиною батьків колишньої дружини ОСОБА_3 та її самої, залишився проживати в спірній квартирі та згодом відповідно до чинного законодавства здійснив її приватизацію.

Відповідно до ст.ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ч. 2 ст. 48 Цивільного процесуального кодексу України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Як вбачається зі змісту ст. 51, 175 ЦПК України, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов'язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України роз'яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.

Таким чином, суд, як державний орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

Звертаючись до суду із позовом про визнання свідоцтва про право власності на житлове приміщення недійсним позивач визначив як відповідача ОСОБА_2

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

При цьому, позивачем в судовому засіданні клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення співвідповідача не заявлялось.

За приписами ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов'язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача).

Враховуючи той факт, що судом при розгляді справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, тому позов слід залишити без задоволення.

При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.

Керуючись ст.ст.7,8,10,12,13,137,141, 259,265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Сумська міська рада про визнання свідоцтва про право власності на житлове приміщення - АДРЕСА_1 недійсним, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м. Суми шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 02.07.2018.

Суддя Л.М. Труханова