Постанова № 75058204, 25.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/6965/16-ц Головуючий у І інстанції Оладько С. І.Провадження № 22-ц/780/2213/18 Доповідач у 2 інстанції Суханова Є. М.Категорія 46 25.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 червня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Суханової Є.М.,

суддів: Мережко М.В., Волохова Л.А.,

за участю секретаря Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 березня 2018 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2 ,3-і особи Міністерство екології та природних ресурсів України,Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИЛА:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України звернувся до суду із позовом мотивуючи свої вимоги тим, що прокуратурою області під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.08 № 2003/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 25.04.2009р, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_2 і на державному акті серії НОМЕР_1 було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_2

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15.11.2013р, визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 р та державний акт серії НОМЕР_3 та скасовано його державну реєстрацію.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.14 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 01.06.2016р № А40/180спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає в 111 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку Голосіївський».

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2, витребувати її в порядку ст.388 Цивільного кодексу України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Враховуючи,що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_2 на підставі ст. 388 ЦК України.

У зв'язку з вищевикладеним позивач просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 березня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати. В обґрунтування апеляційних скарг посилається на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з'ясуванням судом обставин справи, що мають значення для справи.

В апеляційній скарзі зазаначає, що суд неповно зясував всі обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду, що призвело до ухвалення судом необґрунтованого та незаконного рішення.

Просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача подану апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених в ній підстав.

Прокурор та представник Кабінету Міністрів України в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки наявністю передбачених ст.388 ЦК України підстав для витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, яка вибула з володіння держави не з її волі іншим шляхом.

При цьому суд виходив з того, що, спірна ділянка придбана ОСОБА_2, за відплатним договором у ОСОБА_3 який не мав права її відчужувати, оскільки набув право власності всупереч закону, що встановлено рішенням суду.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону, що вбачається з наступного.

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 24 грудня 2008 року за № 2003/25-5 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва і обслуговування будинку площею 0,1500 га по АДРЕСА_1. На підставі даного рішення ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 (кадастровий номер НОМЕР_2).

В подальшому ОСОБА_3 провів відчуження спірної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2009 року ОСОБА_2, у зв'язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 зроблено відмітку про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_2 від 25.04.2009 року.

Також судом встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 листопада 2015 року залишено без змін рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 листопада 2013 року яким визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1901/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1». Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію. В іншій частині позову відмовлено.

Аналіз змісту ст.388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акту.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п.21, 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі, коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Такі ж роз'яснення викладені у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Добросовісність набуття майна в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлене законом.

Отже відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

З матеріалів справи вбачається, що 25 квітня 2009 року між ОСОБА_3. і ОСОБА_2, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким остання придбала земельну ділянку розміром 0,1500 га для будівництва і обслуговування будинку, що розташована по АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_2.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що покупець ОСОБА_2, є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, придбаної за відплатним договором, доказів на спростування чого прокурором надано не було.

Також судом правильно встановлено, що продавець ділянки за договором купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_3, не мав права відчужувати спірну земельну ділянку, оскільки набув на неї право власності всупереч закону і правова підстава набуття права власності - рішення Коцюбинської селищної ради про передачу ділянки у власність та державний акт, визнані за рішенням суду недійсними з огляду на порушення прав держави.

Крім того встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на землях, які віднесені до земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку «Голосіївський» і згідно ч.4 ст.84 ЗК України належать до земель державної власності, розпорядником яких є Кабінет Міністрів України в силу вимог ст.ст.13,149 ЗК України.

Оскільки спірна земельна ділянка відчужена особою, яка не мала на це права і поза волею власника - держави, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність передбачених ст.388 ЦК України підстав для витребування ділянки з володіння ОСОБА_2, на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15 листопада 2013 року встановлено факт перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та порушення прав держави, які підлягають захисту, оскільки відповідно до п.12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Вирішуючи позов прокурора в інтересах держави, суд дійшов висновку, що рішення Коцюбинської селищної ради прийнято з порушенням вимог п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське, а тому суд визнав недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1901/25-5 « «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1».

Отже, встановлене рішенням суду незаконне виділення ОСОБА_3, спірної земельної ділянки за межами селища свідчить про її незаконне вибуття із володіння держави.

Доводи скарги про те, що ділянка вибула із володіння держави за її волею, бо місцеві органи державної влади погодили проект відводу ОСОБА_3, необґрунтовані, оскільки встановленим є той факт, що рада розпорядилася ділянкою поза межами селища із перевищенням повноважень, а погодження проекту відводу не свідчить про наявність у держави волевиявлення на відчуження, бо рішення прийнято некомпетентним органом - селищною радою, який не мав права розпоряджатися цією ділянкою.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у справі доказів, що спірна ділянка знаходиться поза межами селища Коцюбинське, необгрунтовані та суперечать приписам ч.3 ст.61 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення), згідно якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Та обставина, що спірна ділянка знаходиться поза межами селища Коцюбинське, встановлена рішенням Ірпінського міського суду від 15 листопада 2013 року і відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) не доказується при розгляді даної справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд прийшов до хибних висновків, що спірна ділянка належить до складу земель НПП «Голосіївський» необгрунтовані і спростовуються матеріалами справи.

Подаючи позов, прокурор зазначав, що на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку «Голосіївський», територія якого була розширена на 6462,62 га відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року.

На підтвердження своїх доводів прокурор надав суду Схему розширення Національного природного парку «Голосіївський», виготовлену Управлінням Держгеокадастру у м.Ірпені Київської облаті та у встановленому порядку погоджену із Державним агенством земельних ресурсів України, Київською міськдержадміністрацією, Київською облдержадміністрацією, Комунальним підприємством «Святошинське лісопаркове господарство, Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київради , картосхему, виготовлену Управлінням Держгеокадастру у м.Ірпені Київської облаті із зазначенням місцезнаходження спірної ділянки.

Згідно наведених документів спірна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 розташована на землях Національного природного парку «Голосіївський».

Ці ж обставини підтверджуються листом КП «Святошинське лісопаркове господарство» № 472 від 14 липня 2014 року, згідно якого 501 земельна ділянка, надана Коцюбинською селищною радою громадянам, розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва і кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства і увійшли до НПП «Голосіївський» згідно Указу Президента.

Наведені вище докази відповідачем не спростовані, а посилання на їх неналежність надумані, бо в даному випадку відповідач на підтвердження своїх доводів повинна надати докази, які їх спростовують, проте цього не зробила.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що спірна ділянка ніколи не перебувала у володінні Кабінету Міністрів України, а отже не може бути витребувана на його користь, безпідставні, що вбачається з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать природні території та об'єкти, в тому числі національні природні парки.

Згідно ч.1 ст.4 вказаного Закону землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Згідно ч.4 ст.7 вказаного Закону межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до п.«а» ст.13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно п.«г» ч.4 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду.

Отже, оскільки спірна ділянка згідно Схеми розширення Національного природного парку «Голосіївський» і картосхеми розташована на землях природно-заповідного фонду, які відносяться до земель державної власності, то розпорядником її є Кабінет Міністрів України, який згідно ст.ст.13, 149 ЗК України наділений повноваженнями щодо розпорядження такою ділянкою, а тому суд правильно витребував її на користь Кабінету Міністрів України.

Доводи скарги про те, що суд не застосував до спірних відносин положення закону про позовну давність, про що просив у поданій до суду першої інстанції заяві представник відповідачки, не грунтуються на законі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не застосував позовну давність до спірних правовідносин, зважаючи на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст.388 ЦК України не застосовуються.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_2, без задоволення.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов»язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: