Рішення № 75056572, 19.06.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/5147/18

Провадження 2/521/2687/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Коблової О.Д.,

за участю секретаря судового засідання – Барвенко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Квартирно-експлутаційного відділу м. Одеси до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування про виселення із службового житла,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні вказаного складу суду перебуває цивільна справа за позовом Квартирно-експлутаційного відділу м. Одеси до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування про виселення із службового житла.

В обгрунтування позовної заяви, позивач зазначає, що Збройні Сили України, відповідно ст.ст.1, 3 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.ст.2, 10 Закону України «Про оборону України» - це військове формування, на яке покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і неподільності. Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснюється Міністерством оборони України, яке відповідно ст.3 Закону України «Про збройні Сили України» є центральним органом виконавчої влади і військового управління.

Відповідно ст.ст.1, 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює управління військовим майном.

Згідно ст.ст.3. 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» майно, з моменту надходження до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, набуває статусу військового майна та обліковується у органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси веде облік казармено-житлового фонду, в порядку, визначеному Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, наказом МОУ від 03.07.2013 року №448 «Про затвердження Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» та Положенням про КЕВ м. Одеси, а також здійснює контроль за використанням жилого фонду Міністерства оборони України в порядку ст.ст.29, 30 ЖК України.

Двокімнатна квартира № 17 площею (26, 35 кв.м.) в будинку № 148/3 по вул.. Святослава Ріхтера (Щорса) у м. Одесі, за клопотання начальника КЕВ м. Одеси розпорядженням МРА ОМР включена до числа службових.

Дане службове житлове приміщення – двокімнатну квартиру, як комунальну, зайняли дві сім'ї військовослужбовців: прапорщик ОСОБА_1 та прапорщик ОСОБА_5.

ОСОБА_1 звільнений з лав Збройних Сил України. У зв’язку з тим, що ані ОСОБА_1, ані члени його сім'ї не є військовослужбовцями, не знаходяться на обліку потребуючи їх поліпшення житлових умов, а відповідно – не мають права користуватися службовим приміщенням, позивач просить виселити відповідачів.

Представник позивача у судовому засіданні просив позов задовольнити.

Відповідачі та їх представник у судовому засіданні проти позову заперечували та просили у вимогах відмовити повністю з тих підстав, що вони на законних підставах вселились і проживають у вказаному житлі, добросовісно виконують обов’язок по сплаті комунальних платежів. Окрім того, неодноразово зверталися з документами для отримання житла, з обліку не знімався, проте відповіді не отримували.

Представник третьої особи також вважала вимоги необгрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, звернувши увагу, що у даному приміщенні проживають неповнолітні. Виселення без надання іншого житла порушує конституційні права.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, дослідивши письмові докази, які були представлені суду, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до витягу з наказу командувача військ Південного оперативного командування № 072-ПМ від 17.12.1998 року ОСОБА_1 був звільнений за п. 46 ( за станом здоров’я – туберкульоз легенів) з залишенням на квартирному обліку для позачергового одержання житлового приміщення за рахунок житлового фонду військової частини.

Станом на дату судового розгляду даної справи, всі відповідачі проживають та зареєстровані у ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч.ч.4, 5 ст.9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підставі в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов’язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).

Пункт 2 ст.8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров’я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п.2 ст.8 Конвенції.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача безпідставні, позов про виселення заявлено при неодноразових зверненнях відповідачів, щодо укладання договору найму та надання документів для взяття на облік.

Керуючись ст.ст.9-13, 76-83, 95, 128-131, 133, 141, 223, 247, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви Квартирно-експлутаційного відділу м. Одеси до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування про виселення із службового житла – відмовити.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30- денний строк з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя О.Д. Коблова