Постанова № 75055901, 02.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/4900/17 02.07.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 487/4900/17

Номер провадження 22-ц/784/1070/18

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 55

Постанова

Іменем України

02 липня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участі:

позивача ОСОБА_3 та його представника - ОСОБА_4,

представника відповідача - Гаврилка О.О.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» рішення, яке ухвалено Заводським районним судом міста Миколаєва під головуванням судді Щербини С.В., в приміщенні того ж суду 23 квітня 2018 року об 11 годині 07 хвилині (повний текст судового рішення складено 04 травня 2018 року), у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України») про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2017 року, поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді заступника начальника з операційної діяльності Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» з 15 листопада 2016 року та стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 217 797 грн. 33 коп.

Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Вищевказане судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було виконано відповідачем 06 вересня 2017 року шляхом виплати позивачу коштів в розмірі 175 326 грн. 85 коп. (з вирахуванням податків).

Вказане рішення суду в частині поновлення позивача на роботі відповідачем в добровільному порядку не виконано, в зв'язку з чим за заявою Профспілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту було подано до Заводського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Миколаївській області заяву про вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена ст.ст.172,382 КК України, щодо незаконного звільнення працівників з особистих мотивів, а також невиконання рішень суду про поновлення працівників на роботі, та 11 серпня 2017 року до ЄРДР було внесено відомості про кримінальне провадження за №12017150030003168.

Посилаючись на викладені обставини, неодноразово уточнюючи позовні вимоги в частині розміру середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, позивач остаточно просив стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» середній заробіток за час вимушеного прогулу, у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, у розмірі 472 215 грн. 45 коп.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Зазначав, що станом на час ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі він вже працевлаштувався у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Марконі» де і працює до цього часу, а тому не може бути поновлений на посаді заступника начальника з операційної діяльності Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» та працювати відповідно за сумісництвом. Також, вказував на те, що відповідно до законодавства про працю рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання наказу або розпорядження про поновлення на роботі працівника та внесення відповідного запису до трудової книжки останнього. Між тим, оскільки ОСОБА_3 не надав свою трудову книжку, підприємство не має можливості виконати рішення в частині поновлення його на роботі.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 квітня 2018 року позов задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 28 квітня 2017 ро ку по 23 квітня 2018 року в розмірі 472 215 грн. 45 коп.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат шляхом стягнення з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь держави судових витрат в сумі 4 722 грн. 16 коп.

В апеляційній скарзі ДП «Адміністрація морських портів України» посилаючись на неповне з'ясування районним судом всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ДП «Адміністрація морських портів України» не виконало рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 квітня 2017 року в частині поновлення позивача на роботі, то останній має право на підставі положень ст.236 КЗпП України на виплату середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення його на посаді.

Колегія суддів погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи вважає вірними, обґрунтованими й законними.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.43 Конституції України, постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, а також гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні - добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Конституція України, трудове та цивільне законодавство закріплює обов'язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов'язки і встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання та передбачає заходи примусового виконання цивільних обов'язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду або договору, у разі їх невиконання боржником добровільно.

Так, ст.235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст.1291 Конституції України та ст.18 ЦПК України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Виконання рішення суду є завершальною стадією цивільного процесу і здійснюється у певній процесуальній формі.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обов'язковості з моменту проголошення.

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ст.1291 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом статей 18,430 (ст.ст.14, 367 ЦПК України, чинного на час ухвалення судового рішення про поновлення позивача на роботі) судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч.2 ст.18 ЦПК України).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом норм ст.236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-435цс15 від 01 липня 2015 року).

У випадку невиконання цього обов'язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначають Закон України «Про виконавче провадження», а також прийнята на виконання цього закону Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2832/5), зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802.

Відповідно до зазначених нормативно-правових актів примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою на підставі виконавчого документа.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», «проволока», за змістом норм ст.236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

З матеріалів справи убачається, що рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2017 року, ОСОБА_3 поновлено на роботі на посаді заступника начальника з операційної діяльності Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» з 15 листопада 2016 року та стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 217 797 грн. 33 коп. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання (а.с.8-10,11-13).

11 травня 2017 року Заводським районним судом міста Миколаєва позивачу видано виконавчий лист за №487/6407/16-ц, на підставі якого 02 червня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Заводський ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області) винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання названого виконавчого листа про поновлення ОСОБА_3 на роботі у Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» на посаді заступника начальника операційної діяльності (а.с.47-48).

07 червня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області здійснено вихід за адресою: місто Миколаїв вулиця Заводська, №23, для перевірки виконання рішення суду, але рішення суду виконано не було, про що складено відповідний акт (а.с.50).

08 червня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення на боржника ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївській філії ДП «Адміністрація морських портів України» в розмірі 5 100 грн. (а.с.51-52).

13 червня 2017 року на адресу боржника старшим державним виконавцем Заводського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області направлена вимога про зобов'язання поновити ОСОБА_3 на посаді відповідно до рішення суду, у зв'язку з чим бути присутніми 27 червня 2017 року о 10:00 годин за адресою: місто Миколаїв вулиця Заводська, №23 (а.с.53).

У відповідь на вищезазначену вимогу ДП «Адміністрація морських портів України» надіслало на ім'я начальника Заводського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області заяву, в якій посилалось на неможливість виконання рішення суду у зв'язку із відсутністю посади на яку поновлено ОСОБА_3, а також на те, що наказ про внесення змін до штатного розпису та наказ про звільнення позивача з посади є чинними та не скасовані (а.с.54).

27 червня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області складено акт про невиконання вимоги від 13 червня 2017 року про поновлення ОСОБА_3 на роботі (а.с.57).

07 липня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області надіслано до Заводського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення посадовими особами ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» кримінального правопорушення, передбаченого ст.382 КК України (а.с.58-60).

14 липня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з тим, що рішення боржником не виконано, а його виконання без участі боржника неможливо (а.с.108).

17 липня 2017 року Профспілка працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту звернулась до Заводського відділу поліції Головного управління Національної полії в Миколаївській області із заявою (повідомленням) про вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена ст.ст.172,382 КК України, в якій просила невідкладно внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування за фактами грубого порушення законодавства та умисного невиконання судового рішення про поновлення на роботі ОСОБА_3 (а.с.63-65).

Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 серпня 2017 року задоволено скаргу Профспілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту на бездіяльність слідчого Заводського відділу поліції Головного управління Національної полії в Миколаївській області та зобов'язано слідчого внести в Єдиний реєстр досудових розслідувань відомості заяви, поданої профспілкою 17 липня 2017 року (а.с.69-70).

11 серпня 2017 року слідчим Заводського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості заяви Профспілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту про грубе порушення законодавства про працю посадовими особами Адміністрації Миколаївського морського порту, шляхом незаконного звільнення працівників з особистих мотивів, а також про умисне невиконання судових рішень про поновлення працівників на роботі (а.с.71).

Отже, за вказаних обставин справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що в порушення вищенаведених норм трудового законодавства, а також в порушення принципу загальнообов'язковості судового рішення, відповідач не провів негайне виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, оскільки наказ про його поновлення на роботі останнім не виданий, а тому починаючи з 28 квітня 2017 року та по день ухвалення оскаржуваного рішення слід вважати періодом затримки виконання судового рішення в частині поновлення на роботі працівника.

Також, рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 квітня 2017 року встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_3 становить 1 927 грн. 41 коп.

Таким чином суд першої інстанції вірно розрахував, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 28 квітня 2017 року по 23 квітня 2018 року складає 472 215 грн. 45 коп. (1 927 грн. 41 коп. х 245 робочих днів).

Встановивши вказані обставини та правильно застосувавши норми матеріального права до вказаних правовідносин, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини позивача у непоновленні його на роботі, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі є обґрунтованою та законною.

Доводи апеляційної скарги про неможливість поновлення позивача на раніше займаній ним посаді у зв'язку з ненаданням ним трудової книжки та неможливістю останнього працювати за сумісництвом вбачаються необґрунтованими та не спростовують висновків суду про наявність підстав для задоволення позову, оскільки обставини, на які посилається відповідач, не є підставою для звільнення роботодавця від виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника і, у зв'язку з невиконанням такого рішення, від обов'язку виплатити останньому середній заробіток на підставі положень ст.236 КЗпП України.

До того ж, про бажання позивача бути поновленим на роботі свідчить його заява до відповідача, яка подана 12 травня 2017 року (а.с.105).

Отже, при наявності трудового спору та заяви позивача про поновлення на роботі, у відповідача були відсутні будь-які поважні причини, які б унеможливлювали виконання рішення суду добровільно.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги в частині відсутності у позивача права на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, то вони підлягають відхиленню.

Оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника передбачена ст.236 КЗпП України.

При цьому, цією статтею виплата таких коштів у разі затримки виконання рішення не ставиться в залежність від тих обставин, що зазначені в апеляційній скарзі, а підставою виплати є сам по собі факт затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Інших умов при настанні яких проводиться виплата зазначених коштів вказаною статтею не встановлено.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення відповідно без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом

тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко

Повний текст судового рішення

складено 03липня 2018 року