Рішення № 75054888, 26.06.2018, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/399/16-а

пр.№ 2-а/464/39/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25-26.06.2018 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова в складі: головуючого-судді Рудакова І.П., за участі секретаря судових засідань Кріль Х.О., позивача ОСОБА_2, представника відповідача ЛКП «Житловик-С» Хом’як І.Я., представника відповідача Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради Матковської О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за уточненим позовом ОСОБА_2 до ЛКП «Житловик-С», Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним рішення та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, про зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

15.01.16р. позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з уточненим позовом до ЛКП «Житловик-С», Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним рішення та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, про зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на те, що вищевказаною постановою адміністративної комісії при Сихівській районній адміністрації Львівської міської ради її було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.150 КУпАП, та було накладене на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 51.00 гривня за те , що вона самочинно почала влаштовувати балкон на фасаді будинку та облаштування на технічному поверсі житлової кімнати з санвузлом за адресою: Львів, АДРЕСА_1, чим порушила правила користування приміщеннями житлових будинків. Вважає дану постанову такою, що не відповідає нормам КУпАП, винесеною з порушеннями вимог діючого законодавства, а тому є незаконною та необґрунтованою. Зазначені дії були виконані іншими особами. При винесенні вказаної постанови вона не була повідомлена про розгляд справи, акт - попередження не отримувала, протокол на домашню адресу не надходив. Бездіяльністю відповідачів їй спричинена матеріальна шкода на суму 100000грн. та моральна шкода на суму 5000грн. Просить надати відповідні документи(акти), про те, що над будинком за адресою: АДРЕСА_1 необхідно зробити похилий дах. Просила вимоги задовольнити.

В судовому засіданні позивач уточнені позовні вимоги підтримала, зіславшись на обставини, викладені у поданому до суду уточненому позові. Просила уточнений позов задовольнити. Також позивач просить поновити строк на оскарження постанови, оскільки про таку вона не знала, тому вважає, що строк оскарження ним пропущено з поважних причин.

Представник відповідача ЛКП «Житловик-С» в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив.

Представник відповідача Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов є підставним частково та підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з копії постанови в справі про адміністративне правопорушення № 169 від 27.11.16 року ОСОБА_2 визнано винною у вчинення правопорушення за ст. 150 КУпАП та призначено стягнення у виді штрафу в розмірі 51 грн.

В судовому засіданні встановлено, що 04.11.14року майстром ЛКП «Житловик-С» було складено протокол про адміністративне правопорушення №4 про те, що ОСОБА_2 самочинно почала влаштовувати балкон на фасаді будинку та облаштування на технічному поверсі житлової кімнати з санвузлом за адресою: Львів, АДРЕСА_1, чим порушила правила користування приміщеннями житлових будинків

З вищезазначеного вбачається, що зазначені адміністративні санкції накладені на раніше обстеження фіксації змін.

Відповідно до Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові, затвердженого рішенням виконкому від 09.09.2011р. №835 п.2.6, п.2.7. передбачено, що особу, яка скоїла порушення, уповноважена посадова особа складає акт-попередження, протокол про адміністративне правопорушення та скеровує його адміністративній комісії при районній адміністрації. Адміністративна комісія, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, виносить постанову по справі. Акт - попередження у всіх випадках самочинного будівництва складається на момент його виявлення, тобто негайно і реєструється у журналі реєстру самочинного будівництва.

Відповідно до п. 1.4.1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року № 76, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 927/11207, переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 1.4.4 цих Правил не допускається перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що порушує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 278 КУпАП України орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В судовому засідання представник відповідача не навела переконливих доводів та не надала суду належних та допустимих доказів щодо правомірності оскаржуваної постанови.

Справа була розглянута на місці, без підготовки та надання позивачу часу для звернення за правовою допомогою, подання документів, які характеризують особу, інших доказів по справі. За таких умов її права при такому розгляді справи грубо порушено. Крім того, при винесенні вказаної постанови позивач не була повідомлена про розгляд справи, акт - попередження не отримувала, протокол на домашню адресу не надходив.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 не була повідомлена належним чином про дату та час розгляду матеріалів про притягнення її до адміністративної відповідальності

Відповідно до вимог п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за переліком певних обставин, серед яких відсутність події та складу адміністративного правопорушення.

Згідно ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає зокрема, рішення про скасування постанови і закриття справи.

З наведених обстави суд вважає, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 150 КУпАП не доведена, прийняте рішення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, за відсутності достатніх даних про вчинення правопорушення саме нею, а не іншими особами, відповідно постанова № 169 від 27.11.16 року підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю.

На підставі вищенаведеного, суд вважає, що позов в цій частині є підставним та підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.289 КУпАП скаргу на постанову про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Як встановлено, 27.11.2014 року при винесенні постанови № 169 від 27.11.16 року копію такої ОСОБА_2 надано не було. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 дізналася про винесення постанови у січні 2016 року під час розгляду іншої справи в суді, що не заперечується відповідачами, а відтак вона пропустила строк, встановлений ст.289 КУпАП, з поважних причин, тому пропущений позивачем строк на оскарження постанови підлягає поновленню.

Відповідно до ст.46 КАС України позивачем і відповідачем можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства , установи, організації (юридичні особи), особи владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень.

Згідно ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;

Належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного правовідношення.

Разом із цим, на думку суду, відповідач ЛКП «Житловик-С», є неналежним відповідачем, оскільки він, по-перше, не є суб'єктом владних повноважень, по-друге, правовідносини між ЛКП «Житловик-С» та позивачем не носять характеру публічно-правового спору, а носять характер цивільно правових відносин.

За наявних обставин в судовому засіданні позивач не погодився на заміну його іншою особою.

При розгляді справи суд мав виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести факт порушення невизнання чи оспорювання його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. Заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не взмозі вирішувати та задовольняти позов особи, до якої не належить право вимоги.

Відповідно до ст.ст.9, 72- 74, 79 КАС України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом ОСОБА_2 в період 2008 - 2010 р.р. зверталася до начальника ЛКП «Житловик-С» із клопотанням щодо складання актів про залиття та затоплення квартири за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.30-47).

Згідно листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.01.2014 р. за вих. № 8/10-97-14, позивачам з питання незадовільної діяльності житлово-експлуатаційної організації необхідно звернутися до органів місцевого самоврядування.

18.05.2009 р. ОСОБА_2 зверталася до міського голови м.Львова із заявою щодо надання дозволу на будівництво скатного даху з мансардою (а.с.29).

Відповідно до акту від 06.11.08р., складеного ЛКП «Житловик-С», на час перевірки було встановлено протікання покрівлі над квартирою за адресою: АДРЕСА_2, а саме над житловою кімнатою, кухнею та коридором (т.1 а.с.21).

Відповідно до акту від 02.04.09р., складеного ЛКП «Житловик-С», на час перевірки покрівлі над квартирою за адресою: АДРЕСА_2, було встановлено промокання зовнішніх стін з причин неправильно збудованої лівневої каналізації, заломів на покрівлі, неякісно зроблених парапетів. В 2008 році ЛКП «Житловик-С» було проведено поточний ремонт покрівлі, але стіни промокають дальше.(т.1 а.с.22).

22.03.16р. позивач зверталася до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради із заявою про порушення ЛКП «Житловик-С» про складання акту про затоплення будинку за адресою: АДРЕСА_1, про необхідність проведення електропроводки в її квартирі та про вирішення питання щодо шатрового даху та встановлення балкону.

Відповідно до відповіді директора ЛКП «Житловик-С» від 25.10.10р. за №278 на звернення позивача від 19.10.10р., у зв'язку з тим, що над квартирою позивача було проведено ремонт покрівлі при обстеженні покрівлі під час дощу протікання в квартирі виявлено не було.

Відповідно до відповіді директора ЛКП «Житловик-С» від 30.11.10р. за №309 на звернення позивача від 19.11.10р., при обстеженні квартири позивача було встановлено, що покрівля не протікає, опалення працює.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Стаття 40 Конституції України передбачає, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно до ст.18 Закону громадянин, який звернувся із заявою до органів державної влади має право знайомитися з матеріалами перевірки, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви. Органи державної влади, їх керівники, відповідно до вимог ст.19 цього Закону зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомляти громадян про результати перевірки та суть прийнятого рішення, у разі визнання заяви необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого рішення.

Статтею 20 цього Закону передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо у місячний термін вирішити порушені у зверненні питання не можливо, керівник відповідного органу підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Так, відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.

Суд приходить до висновку, що відповідачем ЛКП «Житловик-С» було надано відповіді на звернення позивача у встановлені законом строки, в межах наданих йому повноважень та у повному обсязі.

Та обставина, що відповідь надавалась не самим відповідачем Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради, а директором ЛКП «Житловик-С», не є порушенням відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян».

Аргументи, на які покликався позивач, як на підставу своїх вимог, не знайшли підтвердження, відповідачі їх спростували та довели відсутність протиправної бездіяльності.

Щодо відшкодування майнової шкоди, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, для відшкодування майнової шкоди позивачу слід довести наступні факти: неправомірність поведінки відповідача, внаслідок якої завдано шкоду, наявність безпосередньо самої шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, наявність вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди, однак позивачем вони не доведені.

Позивач не довів суду, а відповідач Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради спростувала той факт, що невчасне надання відповіді на звернення позивача у встановлені законом строки, в межах наданих йому повноважень, порушують права та інтереси позивача.

На думку суду невчасне надання відповіді на звернення позивача не призвело до зміни матеріального становища позивача.

Належних та допустимих доказів спричинення позивачу ОСОБА_2 відповідачем Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради матеріальної шкоди в зв'язку із затопленням її квартири суду не надано.

Належних та допустимих доказів спричинення позивачу ОСОБА_2 відповідачем Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради матеріальної шкоди в зв'язку із притягненням її до адміністративної відповідальності суду також не надано.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Таким чином, судом не встановлено вчинення відповідачем у відношенні позивача протиправних дій/бездіяльності або прийняття протиправних рішень проти позивача, які б могли завдати їй реальної шкоди у сумі 100 000 грн, суд не вбачає підстав для висновку про завдання відповідачем позивачу матеріальної шкоди та, як наслідок, для задоволення позову в цій частині.

Вимоги про відшкодування шкоди є похідними від вимог щодо вирішення публічно-правового спору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги відшкодування майнової шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності ( в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно роз'яснень, викладених у п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року (із змінами та доповненнями), у позовній заяві про відшкодування моральної(немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 5 даної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно -правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної(немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями(бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Дослідивши обґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що у такій також необхідно відмовити, адже така у відповідності до ст.ст.9, 72- 74, 79 КАС України не доведена належними та допустимими доказами.

Позивач не надала суду доказів та не розмежувала, в наслідок яких саме дій (бездіяльності) їй спричинена моральна шкода; в чому саме полягає прояв моральної шкоди, з чого вона виходить встановлюючи її розмір.

Доказів перенесення моральних страждань позивачем не надано.

Суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

Крім того, вимоги про відшкодування шкоди є похідними від вимог щодо вирішення публічно-правового спору.

Належних та допустимих доказів спричинення позивачу ОСОБА_2 відповідачем Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради моральної шкоди в зв'язку із притягненням її до адміністративної відповідальності суду також не надано.

Оскільки судом не встановлено вчинення відповідачем у відношенні позивача протиправних дій/бездіяльності або прийняття протиправних рішень проти позивача, які б могли завдати йому моральної шкоди у сумі 5 000 грн, суд не вбачає підстав для висновку про завдання відповідачем позивачу моральної шкоди та, як наслідок, для задоволення позову в цій частині.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідачів вчинити певні дії: надати їй відповідні документи (акти), про те, що над будинком за адресою: АДРЕСА_1 необхідно зробити похилий дах виходить з наступного.

Позивач відмовилася уточнювати в зазначеній частині свої позовні вимоги.

В судовому засіданні про те, які «відповідні документи (акти)» необхідно зобов'язати відповідачів надати їй, позивач чітко не пояснила.

Відповідно до ст.13 КАС України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Позивачем надано суду копію акту від 02.04.09р., складеного ЛКП «Житловик-С», з якого убачається, що ЛКП «Житловик-С» вважає технічно-можливим виконання скатного даху з мансардою над будинком за адресою: Львів, вул.Г.Хоткевича, 16а (т.1 а.с.22).

Тобто, суд виходить з того, що акт про «необхідність зробити «похилий дах» позивачу фактично наданий відповідачами.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ці позовні вимоги також є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задоволити частково.

Поновити ОСОБА_2 строк на подання адміністративного позову.

Скасувати постанову адміністративної комісії при Сихівській районній адміністрації Львівської міської ради № 169 від 27.11.14р. про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.150 КУпАП у виді штрафу 51 гривня, а справу закрити.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Сихівський районний суд м.Львова.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Рудаков І. П.