Ухвала суду № 75054747, 02.07.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/2805/16-к Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 11-кп/783/127/18 Доповідач: Ревер В. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Ревера В.В.

суддів Березюка О.Г., Урдюк Т.М.

секретаря Щербая В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 465/2805/16-к про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.4 ст.190 КК України, з участю:

прокурора Горин У.І.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

потерпілого ОСОБА_3

представника потерпілого адвоката ОСОБА_4,

за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Франківського районного суду м.Львова від 21 листопада 2017 року,

встановила:

цим вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України та призначено покарання п’ять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Цивільні позови ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь: ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 3 990 000 гривень, ОСОБА_5 матеріальну шкоду у розмірі 5 946 400 гривень.

Вирішено питання з речовими доказами.

Згідно вироку суду, ОСОБА_1, в січні 2015 року, перебуваючи у м.Львові на площі Липневій, з корисливих мотивів, маючи умисел на заволодіння чужим майном, шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_3, під надуманим приводом вкладення коштів для розвитку бізнесу, а саме торгівлі (закупки та реалізації товару), заволодів коштами ОСОБА_3 в особливо великому розмірі на загальну суму 150 000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на час вчинення злочину становило 2 362 500 гривень

Крім цього, ОСОБА_1, повторно, в період часу з лютого 2015 року по березень 2015 року, перебуваючи по вул. Грюнвальдській, 5А у м. Львові, з корисливих мотивів, маючи умисел на заволодіння чужим майном, шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_5, під надуманим приводом вкладення коштів для розвитку бізнесу, а саме торгівлі (закупки та реалізації товару), заволодів коштами ОСОБА_5 в особливо великому розмірі в сумі 70 000 доларів США та 180 000 доларів США на загальну суму 250 000 доларів США, що згідно курсу НБУ на час вчинення злочину становило 5 946 400 гривень.

Крім цього, ОСОБА_1, повторно, 01.03.2015 року, перебуваючи по вул. Садовій у м. Львові, з корисливих мотивів, маючи умисел на заволодіння чужим майном, шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_6, під надуманим приводом вкладення коштів для розвитку бізнесу, а саме торгівлі (закупки та реалізації товару), заволодів коштами ОСОБА_6 в особливо великому розмірі в сумі 56 000 доларів США, що згідно курсу НБУ на час вчинення злочину становило 1 554 560 гривень

На даний вирок обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити такий та застосувати відносно нього ст.75 КК України.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що не погоджується із кваліфікацією інкримінованого йому кримінального діяння та із суворістю покарання застосованого щодо нього.

Суд не в повній мірі встановив його особу, не вивчив характеризуючи дані, не дослідив можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Покликання суду на те, що не відшкодував потерпілим заподіяної шкоди, не відповідає дійсності, оскільки частково із його сторони шкода була відшкодована, про що свідчать наявні у судовому провадженні розписки.

Крім цього, суд приймаючи рішення, не врахував існуючих між ним та потерпілими цивільно-правових відносин і необґрунтовано переніс їх у площину кримінально-правової сфери. Тому на його думку доцільно застосувати щодо нього ст.75 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та виступ захисника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення потерпілого ОСОБА_3, виступ представника потерпілого адвоката ОСОБА_4, думку прокурора Горин У.І., які вважають безпідставною апеляційну скаргу та просять залишити вирок суду без зміни, обговоривши наведені доводи та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.190 КК України та наявність між ним і потерпілими цивільно-правових відносин є безпідставними.

Як безспірно встановлено судом, ОСОБА_1, діючи протиправно, із корисливих мотивів, маючи умисел на заволодіння чужим майном, зловживаючи довірою, достовірно знаючи що не зможе повернути отримані від потерпілих кошти, шахрайським способом заволодів такими. Тобто вчинив саме кримінальне правопорушення, а не вступив з потерпілими у цивільно-правові відносини.

Під час судового розгляду кримінального провадження потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ствердили, що кошти передавали ОСОБА_1 на його прохання для ведення бізнесу, а не з намірами укласти будь-яку цивільно-правову угоду.

Це усвідомлював і обвинувачений ОСОБА_1 Так, достовірно знаючи про неможливість повернення отриманих від потерпілих коштів, недобросовісно використовуючи їх довіру, постійно переносив дату повернення, не вживаючи будь-яких заходів до фактичного повернення коштів.

Колегія суддів вважає, що пояснення обвинуваченого та виступ захисника ОСОБА_2 про те, що факт написання розписки про отримання грошей та обов’язок повернути такі, часткове повернення коштів потерпілим, свідчить про існування цивільно-правових відносин між ОСОБА_1 та потерпілими є безпідставні.

Так розписки про отримання доларів США у потерпілих, обвинувачений написав лише на їх вимогу. При цьому часткове повернення коштів, судом правомірно розцінено як один із способів обману з метою продовження вчинення дій по заволодінню чужим майном.

Винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому діяння підтверджується і іншими доказами.

Таким чином доводи апеляційної скарги обвинуваченого про відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, є безпідставними і не приймаються до уваги.

На підставі аналізу всіх представлених у справі доказів, яким дана належна оцінка відповідно до вимог ст. 94 КПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 та вірно кваліфікував його діяння за ч. 4 ст.190 КК України.

При обговоренні питання щодо правильності призначення ОСОБА_1 покарання за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Також покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених у санкції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Колегія суддів, з врахуванням особи ОСОБА_1, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також виходячи з аналізу його поведінки, як після вчинення кримінального правопорушення так і під час досудового розслідування і в суді, обставин вчинення кримінального правопорушення, сукупного розміру завданої потерпілим шкоди та відшкодування лише незначної її частини, вважає, що покарання у виді п’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна, призначене судом першої інстанції, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Підстав для пом’якшення покарання чи застосування положень ст.75 КК України, про що порушується питання в апеляційній скарзі обвинуваченого, не встановлено.

Що ж до обставин, які характеризують особу ОСОБА_1, в тому числі і ті, на які він покликається в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що такі враховані судом при визначенні терміну позбавлення волі, а саме мінімального, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнули б за собою скасування чи зміну вироку, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що постановлений по справі вирок є законним та обґрунтованим, а тому апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст.376, 405, 407 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Вирок Франківського районного суду м.Львова від 21 листопада 2017 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни, а його апеляційну скаргу – без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10