Рішення № 75054269, 03.07.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

336/2743/18

2/336/1875/18

м. Запоріжжя 3 липня 2018 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого – судді Зарютіна П.В.,

при секретарі Чернишовій І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (представник – ОСОБА_2) до ОСОБА_3, третя особа Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, за яким просить суд зняти арешт з будинку № 138 по пр. Моторобудівників (вул. 8 Березня) в м. Запоріжжі.

В судовому засіданні сторона позивача наполягла на позові, а відповідач та третя особа не явилися.

При цьому відповідач про причини своєї неявки не повідомив, не подав відзив, а сторона позивача не висловила заперечень проти вирішення справи у порядку заочного розгляду, тому суд ухвалив провести заочний розгляд вищевказаної справи.

Всебічно з’ясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності зі ст.41 Конституції України, кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст.317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Положення ст.319 ЦК України передбачають, що власнику майна належить право володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном за власним розсудом, та вчиняти по відношенню до свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 20.08.2011 року помер чоловік позивача ОСОБА_4.

Після його смерті відкрилася спадщина на 36/50 часток житлового будинку, який розташований за адресою м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 138, яку він позивач отримала в порядку спадкування за заповітом.

Таким чином, позивач є власником 36/50 часток вказаного житлового будинку на підставі відповідних свідоцтв.

Житловий будинок № 138 по пр. Моторобудівників в м. Запоріжжі належить на праві власності позивачу у розмірі 36/50 часток та ОСОБА_5 у розмірі 7/25 часток.

З листа Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя від 11.04.2017 року вбачається, що на примусовому виконанні Шевченківського ВДВС перебувало виконавче провадження про стягнення аліментів зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 у розмірі ? частини від всіх видів заробітку щомісячно.

13.04.2008 року старшим державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

27.12.2011 року старшим державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Станом на 11.04.2017 рік на примусовому виконанні Шевченківського ВДВС відкритих виконавчих проваджень відносно ОСОБА_3 не перебуває.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна згідно постанови від 05.07.2002 року накладено арешт на майно відповідача, визначити за яким саме виконавчим провадженням винесено вказану постанову не вбачається можливим, оскільки дана постанова винесена у 2002 році у паперовому вигляді до запровадження електронної системи реєстру виконавчих проваджень.

Позивач є власником 35/50 часток вказаного будинку, відношення до вказаного виконавчого провадження судом не встановлено.

Згідно із ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, а із змісту ст. 391 ЦК України випливає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права володіння та розпорядження своїм майном.

Отже, позивач за вказаних обставин на теперішній час позбавлена можливості вільно розпоряджатись належним їй майном, оскільки наявність арешту чинить в цьому перешкоди.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82,89,141, 280-283 ЦПК України, ст. 386, 391 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1) до ОСОБА_3 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, номер облікової картки платника податків – не відомий), третя особа Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (місцезнаходження: вул.. Брюллова, 5, м. Запоріжжя, код ЄДРПОУ – 35037228) про зняття арешту з майна.

Зняти арешт з нерухомого майна, а саме, з 36/50 часток житлового будинку № 138 по пр. Моторобудівників (колишня назва – вул. 8 Березня) в м. Запоріжжі, які належать ОСОБА_1, накладений на вказаний житловий будинок підставі постанови серії та номер: АА 895040, виданої 05.07.2002 року, номер запису про обтяження - № 1565727 від 23.06.2005 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.

Суддя П.В Зарютін