Рішення № 75054207, 26.06.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №444/192/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2018 року Галицький районний суд м Львова

у складі: головуючого судді Волоско І.Р. секретар судового засідання Мисько С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання неправомірними дій щодо списання коштів із зарплатної картки та стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

Позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (надалі – Банк, ПАТ КБ «Приватбанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі – Позичальник) про стягнення 14495,37 гривень заборгованості за кредитним договором № б/н від 25.10.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, покликався на те, що відповідно до кредитного договору № б/н від 25.10.2013 року (надалі – кредитний договір) Позичальник отримав кредит в розмірі 500 гривень у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки, яка встановлено до останнього дня серпня 2017 року.

Позичальник належним чином не виконав взятих на себе зобов'язань, у зв’язку з чим розмір заборгованості за кредитним договором станом на 31 грудня 2016 року становить 14495 грн. 37 коп., із яких: заборгованість за кредитом - 495 грн. 13 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом – 9833 грн. 79 коп., заборгованість за пенею та відсотками - заборгованість за пенею та відсотками - 3000.00 грн., штраф (фіксована частина) - 500 грн. 00 коп., штраф (процентна складова) –666 грн. 45 коп.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 проти позову заперечив, вказав, що Єдиним доказом існування правовідносин між Банком і Позичальником є Анкета-заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПАТ КБ Приватбанк, Умови про надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») «Стандарт» (далі – Умови) не містять підпису позичальника, тому немає підстав вважати, що між Банком і Позичальником було укладено кредитний договір. До відзиву представником відповідача долучено Розрахунок заборгованості за договором № б/н від 25.10.2013 року станом на 31.12.2016 року, який виконано спеціалістом-математиком ОСОБА_3, з якого вбачається, що заборгованість становить 1066 грн. 01 коп., з яких заборгованість за кредитом - 495 грн. 13 коп, заборгованість за процентами – 570 грн. 88 коп.

Крім того представником відповідача було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Представником ОСОБА_1 – адвокатом ОСОБА_2 було подано зустрічну позовну заяву про визнання неправомірними дій ПАТ КБ «Приватбанк» щодо списання коштів із зарплатної картки та стягнення коштів в сумі 7878 грн. 38 коп.

Ухвалою суду від зустрічний позов було об’єднано в одне провадження з позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Також представником ОСОБА_1 адвокатом ОСОБА_2Р було подано заяву, у якій він просив стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 9356 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу (послуги адвоката).

Представниками позивача та відповідача було подано заяви про слухання справи за їх відсутності.

Вивчивши зібрані по справі докази у їх сукупності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих доказів, суд приходить до висновку, що в первісний позов слід задовольнити частково, а зустрічний позов підлягає до задоволення повністю виходячи з наступного.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти; кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як встановлено матеріалами справи і не заперечується сторонами 25.10.2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 500 гривень у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки, яка встановлено до останнього дня серпня 2017 року.

29.01.2014 року ОСОБА_1 скористалася кредитною карткою, здійснивши з неї платіж в сумі 492 грн. 92 коп. Станом на 31.12.2016 року за кредитом обліковується заборгованості в розмірі 495 грн. 13 коп. Оскільки сторонами дана обставина не заперечується, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом в сумі 495 грн. 13 коп. підлягають до задоволення.

Щодо стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 9833 грн. 79 коп., суд вважає, що вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення, виходячи з такого.

У розпорядження суду на підтвердження розміру нарахованих процентів надано Розрахунок заборгованості за договором № б/н від 25.10.2013 року станом на 31.12.2016 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом – ОСОБА_1 станом на 31-12-2016, який долучено Позивачем до позовної заяви та Розрахунок заборгованості за договором № б/н від 25.10.2013 року станом на 31.12.2016 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом – ОСОБА_1 станом на 31.12.2016 року, який виконано спеціалістом-математиком ОСОБА_3

Перевіривши обидва вищевказані розрахунки заборгованості та здійснивши власний розрахунок, суд прийшов до висновку, що вірним та таким, що відповідає дійсності, є розрахунок заборгованості за нарахованими процентами, який виконаний спеціалістом-математиком ОСОБА_5 При цьому суд бере до уваги, що у розрахунок, який надано позивачем, не містить прізвища, посади та підпису особи, яка здійснила цей розрахунок. Окрім того, цей розрахунок містить завідомо неправдиві дані, оскільки за максимальної заборгованості за кредитом в розмірі 495 грн. 13 коп. та процентній ставці, розмір якої становив в період від 25.10.2013 року до 01.09.2014 року – 30%, в період з 01.09.2014 року до 01.04.2015 року – 34%, а від 01.04.2015 року по 31.12.2016 року – 42 % , розмір нарахованих відсотків аж ніяк не може становити 9833 грн. 33 коп.

Виходячи з наведеного, вимоги позовної заяви щодо стягнення процентами за користування кредитом підлягають до часткового задоволення в розмірі процентами за користування кредитом – 570 грн. 88 коп.

Позовні вимоги щодо стягнення комісії та неустойки не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

У наданому позивачу розрахунку заборгованості вимоги щодо стягнення комісії та пені об’єднано в одну колонку, внаслідок чого суду незрозуміло в якій сумі, за який період було нараховано комісію і неустойку та принцип такого нарахування.

Судами встановлено, що банк надав позичальнику кредит на поточні потреби, тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року по справі № 6-1746цс16 висловив правову позицію, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Позивачем не обґрунтовано, за які саме послуги ним було нараховано комісію, не зазначено її розмір та порядку нарахування, тому позовні вимоги в цій частині підлягають відхиленню.

Стосовно вимог по стягненню неустойки (штрафу, пені), то вони не підлягають до задоволення з таких мотивів.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Умови не містять підпису відповідача, а в заяві позичальника від 25 жовтня 2013 року відсутня домовленість щодо сплати пені та штрафів за невиконання договору.

При цьому позивачем не надано, а судом не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які підтверджували б, що саме Умови, на які посилається позивач, є складовою укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мала на увазі відповідачка, підписуючи заяву позичальника, та, відповідно, чи брала на себе зобов'язання зі сплати неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту. При цьому суд бере до уваги, що у вказані заяві відсутня відмітка щодо того, який тип платіжної картки має намір отримати Відповідач.

Крім того, суд зазначає, що позивачем одночасно нараховано штраф і пеню за за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором, що свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. До відповідної правової позицї дійшов Верховний Суд України у постанові від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15.

Таким чином, суд відмовляє у стягненні з відповідачки на користь банку пені та штрафів, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 22 березня 2017 року № 6-2320цс16 та правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 578/132/16-ц.

Суд також відмовляє в задоволенні заяви представника про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки, оскільки така може бути задоволена виключно у випадку підставності та обґрунтованості позовних вимог.

Таким чином суд частково задовольняє позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 1066 грн. 01 коп., з яких заборгованість за кредитом - 495 грн. 13 коп., заборгованість за процентами – 570 грн. 88 коп. Крім того, суд частково задовольняє вимоги первісного позову щодо стягнення сплаченого судового збору в розмірі 117 грн. 66 коп.

В іншій частині позовні вимоги первісного позову не є доведені належними та допустимими доказами та не відповідають зібраним матеріалам справи, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що зустрічний позов включно із заявою про збільшення позовних вимог є підставний і підлягає до задоволення, оскільки ПАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порідку без достатніх правових підстав в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором було стягнуто із зарплатної картки ОСОБА_1 кошти в сумі 7878 грн. 38 коп., чим порушено вимоги ч. 2 ст.. 1071 ЦК України та вимоги п. п. 6.1., 6.2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

У відзиві на зустрічну позовну заяву ПАТ КБ «Приватбанк» обставини та підстави зустрічного позову, розмір заявлених судових витрат, які позивач очікує понести до закінчення справи по суті, не заперечив.

Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунку клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Крім того, у відповідності до п. п. 6.1., 6.2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг.

Договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема: умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання; найменування отримувача; номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника; перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі).

Оскільки суд не встановив, а відповідач за зустрічним позовом - ПАТ КБ «Приватбанк» не надав доказів щодо дотримання ним вимог ст. 1071 ЦК України, п. п. 6.1., 6.2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, суд приходить до висновку про незаконність списання коштів з зарплатної картки ОСОБА_1

Також суд задовольняє заяву представника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2Р про стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 9356 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу (послуги адвоката), розмір якої є належним чином обґрунтований та підтверджений документами.

З огляду на положення ст. ст. 203, 901, 903 ЦК України, Правила адвокатської етики, Договору про надання професійної правничої допомоги № 01/04 від 04.04.2018 року, суті зобов’язання, що виникло між сторонами згідно з договором, фактично вчиненими діями, враховуючи фактори, які повинні бралися сторонами договору та узгоджені зі змістом ст. 12 та 56 ЦПК України розмір витрат на правову допомогу встановлений у сумі 9356 грн. 00 коп., що згідно з Актом №1 прийому-передачі наданих послуг від 26 червня 2018 складається з вивчення матеріалів справи, консультація клієнта, узгодження правової позиції - 1700 грн., написання відзиву на позовну заяву – 1700 грн., написання та подання зустрічної позовної заяви – 1700 грн., підготовка, складання та подання заяви про збільшення позовних вимог – 850 грн., участь в судових засіданнях – 2550 грн. (3 судових засідання по 850 грн.).

Таким чином шляхом зарахування зустрічних вимог, які випливають із первісного та зустрічного позовів, суд постановляє стягнути із ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 6812 грн. 37 коп. заборгованості та 8500 грн. 00 коп. судових витрат.

У зв’язку із тим, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів», судовий збір за подання зустрічного позову в сумі 1409 грн.60 коп. підлягає стягненню з відповідача за зустрічним позовом – ПАТ КБ «Приватбанк» в дохід бюджету.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 10, 15, 60, 212-215 ЦПК України, ст.1054 ЦК України, суд -

в и р і ш и в:

1) Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість в розмірі 1066 грн. 01 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 117 грн. 66 коп. сплаченого судового збору.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

2) Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» – задовольнити.

Визнати неправомірними дії Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» щодо списання коштів із зарплатної картки ОСОБА_1.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 7878 грн. 38 коп. неправомірно списаних коштів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 8500 грн. судових витрат.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави в особі ДСА України 1409 грн.60 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до вказаного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.Р.Волоско.