Рішення № 75054151, 21.06.2018, Розівський районний суд Запорізької області

РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________

Справа № 327/387/17

Провадження № 2/327/22/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.06.2018 року смт.Розівка

Розівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді – Антіпової Т.А.,

при секретарях судового засідання – Літвіновій Т.А., Захаренко А.В.

за участю представника позивача – ОСОБА_1,

відповідачів – ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції (дистанційного судового провадження) в залі суду смт. Розівка цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – АТ «Дельта Банк») ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

07 грудня 2017 року ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» ОСОБА_4 (юридична адреса: 01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-б), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації та фактичного проживання: 70313, Запорізька область, Розівський район, с. Новозлатопіль, вул. Молодіжна, буд. 14), ОСОБА_3 (адреса місця реєстрації та фактичного проживання: 70313, Запорізька область, Розівський район, с. Новозлатопіль, вул. Молодіжна, буд. 14), в якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 692-12/К-07 від 25.10.2007 року у розмірі 2 281 997 грн. 80 коп., з яких 906 647 грн. 86 коп. – тіло кредиту, 656 430 грн. 89 коп. – заборгованість за відсотками, 679 471 грн. 16 коп. – пеня, 23 782 грн. 35 коп. – сума за ставкою 3% від простроченого тіла по кредиту, 15 665 грн. 54 коп. - сума за ставкою 3% від прострочених доходів по кредиту. Крім того, у заяві позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму понесених судових витрат в розмірі 34 229 грн. 97 коп.

В обґрунтування даного позову зазначено, що 25 жовтня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №692-12/К-07 (далі – Кредитний договір), згідно з яким останньому надано кредитні кошти у розмірі 40 000 доларів США з розрахунку 11% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 25 жовтня 2007 року по 24 жовтня 2013 року. Виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором було забезпечено порукою шляхом укладення між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 (Поручитель) Договору поруки №692-12/П-07 від 25 жовтня 2007 року (далі – Договір поруки), відповідно до якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання ОСОБА_2 (Боржником) зобов’язань за кредитним договором № 692-12/К-07 від 25.10.2007 року. 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов’язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь АТ «Дельта Банку», відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ОСОБА_5 передає (відступає) ОСОБА_6 права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов’язань перед Національним банком, внаслідок чого ОСОБА_7 змінює ОСОБА_5 як кредитора (стає новими кредитором) у зазначених зобов’язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі ОСОБА_5 ОСОБА_6 прав вимоги до боржників, ОСОБА_6 переходить (відступається) право вимагати (замість ОСОБА_5) від боржників повного, належного та реального виконання обов’язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором № 692-12/К-07 від 25.10.2007 року. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 умови кредитного договору протягом тривалого часу належним чином не виконують, чим порушили умови Кредитного договору і Договору поруки та мають прострочену заборгованість, яка станом на 03.02.2016 року складає 2 281 997 грн. 80 коп., з яких 906 647 грн. 86 коп. – тіло кредиту, 656 430 грн. 89 коп. – заборгованість за відсотками, 679 471 грн. 16 коп. – пеня, 23 782 грн. 35 коп. – сума за ставкою 3% від простроченого тіла по кредиту, 15 665 грн. 54 коп. - сума за ставкою 3% від прострочених доходів по кредиту. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року включно розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банку» та призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначені Законом, зокрема, ст. 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_4.

Ухвалою Розівського районного суду Запорізької області від 08.12.2017 року дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків (а.с. 55).

В зв’язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви в строк, визначений судом, ухвалою Розівського районного суду Запорізької області від 23.01.2018 року у зазначеній справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та справу призначено до підготовчого засідання (а.с. 58-65, 81-82).

Ухвалою Розівського районного суду Запорізької області від 03.05.2018 року, у зв’язку із проведенням всіх необхідних процесуальних дій, закрито підготовче провадження та призначено дану цивільну справу до судового розгляду по суті (а.с. 145-146).

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 07.02.2018 року надали до суду відзив на позовну заяву, в якому просили суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав пропущення позивачем строку позовної давності, заявили клопотання про застосування до вимог позивача строків позовної давності. Окрім цього зазначили, що відповідно до договору поруки від 25.10.2007 року ОСОБА_3 стала поручителем за виконання ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором № 692-12/К-07 від 25.10.2007 року із строком повернення кредиту 24.10.2013 року. В ч. 4 ст. 559 ЦК України вказано, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор паротягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. В даному договорі поруки строки не визначені, а строк виконання основного зобов’язання визначений конкретною датою – 24.10.2013 року. Проте, кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання вимоги до ОСОБА_3 не пред’явив, тобто строк пред’явлення вимоги до відповідача ОСОБА_3 скінчився, а відтак, порука є припиненою, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду України від 14.06.2017 року по справі № 6-1009цс17. Щодо позовних вимог до відповідача ОСОБА_2, відповідачі наполягають на застосуванні наслідків пропущення позивачем строку позовної давності з посиланням на те, що відповідно до п. 2.4. кредитного договору № 692-12/К-07 від 25.10.2007 року визначено, що повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менше як 555,56 доларів США, по 10 число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту. Отже, були встановлені строки виконання окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов’язання, яке виникло на основі кредитного договору. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання основного зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, разом із нарахованими процентами – ст. 1048 ЦК України, що підлягають сплаті. Відповідно до кредитного договору, строк виконання основного зобов’язання встановлений 24.10.2013 року, отже останній строк для сплати чергової частини боргу сплив у жовтні 2013 року, а з позовом до суду позивач звернувся лише 07 грудня 2017 року. Окрім цього, відповідач ОСОБА_2 зазначив, що останній платіж ним на виконання зобов’язань було здійснено ще в 2008 році, платіж, який зазначений у розрахунку заборгованості позивача від 22.04.2014 року, він не здійснював, його походження ОСОБА_2 не відоме. Проте, навіть якщо враховувати даний платіж від 22.04.2014 року, позивачем в будь-якому разі пропущено трирічний строк звернення з позовом до суду – 07.12.2017 року. Також зазначив, що ПАТ «Дельта Банк» отримало право вимоги за даним кредитним договором починаючи з 01.07.2010 року, тобто з дати прийняття на баланс ОСОБА_6 даного кредитного договору. І саме цю дату позивач зазначає у своєму розрахунку – 01.07.2010 року, як дату виникнення заборгованості. Проте жодного разу, починаючи з 01.07.2010 року, ПАТ «Дельта Банк» до відповідачів з вимогою про погашення існуючої заборгованості не зверталося. З урахуванням викладеного та з огляду на приписи ст. 256, п. 1 ч. 2 ст. 258, ст.. 265, 267 ЦК України просить суд застосувати до позовних вимог позивача наслідки пропуску строку позовної давності як щодо стягнення суми тіла кредиту, відсотків, так і щодо стягнення суми пені, до якої повинна застосовуватися позовна давність в один рік (а.с. 92, 126-128).

Представник позивача ОСОБА_1 18.04.2018 року надав до суду відповідь на відзив відповідачів, зазначивши про його безпідставність та не відповідність дійсним обставинам справи, з огляду на наступне. Щодо відповідальності поручителя – ОСОБА_3 зазначив, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України). Згідно з п. 10 договору поруки № 692-12/П-07, він діє з моменту його підписання і до повного виконання зобов’язань за кредитним договором. На теперішній час зобов’язання за кредитним договором не виконані, а відтак договір є діючим і не може вважатися припиненим. Вказує на те, що навіть якщо припустити, що договір поруки більше не діє, то його не можна вважати припиненим в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов’язань. Виходячи з того, що щомісячний обов’язковий платіж за кредитним договором складає 555,56 доларів США, то за 6 місяців (до припинення поруки) сума боргу поручителя складає 3 333,36 доларів США. Щодо застосування строків позовної давності зазначає наступне. Ч. 4 ст. 631 ЦК України встановлено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Дата повернення кредиту зазначена 24.10.2013 року, а термін дії, згідно з п. 7.3 кредитного договору – до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. Зазначає, що на теперішній час зобов’язання відповідачем не виконані, сума боргу банку не повернута, отже, кредитний договір не можна вважати припиненим. Окрім цього, зазначає, що на протязі останніх п’яти років банком подавалися позови до відповідачів, які розглядалися різними судами м. Запоріжжя та Запорізької області, що, на його думку, є перериванням строку позовної давності. А також, як підтвердження переривання строку позовної давності, посилається на суму сплати у розмірі 2 629,73 грн. від 22.04.2014 року, яка відображена у розширеному розрахунку, що, на його думку, свідчить про визнання боргу відповідачем таким, що існує. На підставі викладеного, підтримує позовні вимоги в повному обсязі, наполягає на їх задоволенні та не погоджується із твердженням відповідачів щодо пропуску ОСОБА_6 строку позовної давності (а.с. 120-121).

Під час розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві та відповіді на відзив відповідачів, просив позов задовольнити в повному обсязі. Проте, на підтвердження факту неодноразових звернень банку до відповідачів з позовами про стягнення заборгованості, та наслідків розгляду таких позовів, не надав суду копій позовних заяв та прийнятих за наслідками їх розгляду судових рішень.

Відповідачі під час розгляду справи не визнавали позов ПАТ «Дельта Банку» в повному обсязі з підстав, викладених в письмовому відзиві на позов та запереченнях на відповідь позивача. Наполягали на застосуванні судом наслідків пропуску позивачем строків позовної давності, а також на тому, що договір поруки є припиненим відповідно до норм ч. 4 ст. 559 ЦК України, а відтак, у позивача не має законних підстав для задоволення своїх вимог за рахунок поручителя у зв’язку з припиненням права кредитора.

Суд, з'ясувавши позицію позивача у справі, викладену у позовній заяві та відповіді на відзив відповідачів, вивчивши відзив відповідачів на позов та заперечення на відповідь позивача, які викладені у письмових заявах, а також заслухавши усні пояснення сторін по справі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надавши їм належну оцінку, встановив наступне.

25 жовтня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №692-12/К-07, згідно з яким останньому надано кредитні кошти у розмірі 40 000 доларів США із розрахунку 11% річних за весь час фактичного користування кредитом для придбання автомобіля марки MAZDA, моделі 6 для особистих потреб, на строк з 25 жовтня 2007 року по 24 жовтня 2013 року (а.с. 7-12).

Відповідно до п. 1.11. Кредитного договору Позичальник зобов’язується сплачувати платежі за цим договором у розмірі, порядку та строки, встановлені цим договором, Графіком платежів щодо погашення суми Кредиту, процентів за користування ним, комісій ОСОБА_6, сукупних послуг, які надаються Позичальнику у зв’язку із укладенням цього Договору, а також інших фінансових зобов’язань Позичальника, які виникають у зв’язку із укладенням цього Договору (надалі – Графік платежів за Договором) , який є невід’ємною частиною цього Договору (а.с. 7).

Повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менш як 555,56 доларів США по 10 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 25 жовтня 2007 року було укладено договір поруки № 692-12/П-07, відповідно до умов якого поручитель зобов’язався відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором (а.с. 15).

Відповідальність Поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) Боржником зобов’язань за кредитним договором (п. 2 Договору поруки). Поручитель і боржник несуть перед Кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування збитків (п. 3 Договору поруки).

Відповідно до п. 10 Договору поруки № 692-12/П-07 від 25.10.2007 року цей договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та діє до повного виконання зобов’язань по кредитному договору Боржником чи Поручителем.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов’язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь АТ «Дельта Банк», відповідно до п. 4.1. якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених Договором, ОСОБА_5 передає (відступає) ОСОБА_6 права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов’язань перед Національним ОСОБА_6 України, внаслідок чого ОСОБА_7 замінює ОСОБА_5 як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов’язаннях (а.с. 28-30).

Згідно із п. 4.2. даного Договору внаслідок передачі ОСОБА_5 ОСОБА_6 прав вимоги до боржників, ОСОБА_6 переходить (відступається) право вимагати (замість ОСОБА_5) від боржників повного, належного та реального виконання обов’язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 28-30).

Відповідно до ОСОБА_1 з Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (Перелік прав вимоги за кредитами) від 30 червня 2010 року, кредитний Договір № 692-12/К-07 від 25.10.2007 року та Договір поруки № 692-12/П-07 від 25.10.2007 року увійшли до Переліку прав вимоги за кредитами (а.с. 31).

Внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів у нього утворилася заборгованість, яка згідно розрахунку позивача станом на 03.02.2016 року становить 2 281 997 грн. 80 коп., з яких: 906 647 грн. 86 коп. – тіло кредиту, 656 430 грн. 89 коп. – заборгованість за відсотками, 679 471 грн. 16 коп. – пеня, 23 782 грн. 35 коп. – сума за ставкою 3% від простроченого тіла по кредиту, 15 665 грн. 54 коп. - сума за ставкою 3% від прострочених доходів по кредиту.

Постановою Правління Національного банку України від 2 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку, відповідно до якого з 05 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» строком на два роки до 04 жовтня 2017 року включно (а.с. 34, 36).

Відповідно до Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 619 від 20.02.2017 року «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора», продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки по 04.10.2019 року включно (а.с. 35).

Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтями 526 та 629 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту перебачені ст. 16 ЦК України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази надаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3,4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилався на те, що ним останній платіж за кредитним договором № 692-12/-07 від 25.10.2007 року ним було здійснено ще в 2008 році, після цієї дати він особисто ніяких сум на погашення заборгованості не вносив, у зв'язку з цим вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки з позовною заявою ОСОБА_7 звернувся до суду в грудня 2017 року. Посилання представника позивача на здійснення ОСОБА_2 платежу у розмірі 2 629,73 грн. в квітні 2014 року на погашення заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсності, оскільки ним особисто після 2008 року жодних сум на погашення заборгованості на користь ОСОБА_6 не сплачувалось. Та навіть, якщо брати в розрахунок платіж від 22.04.2014 року, позивачем все одно пропущений трирічний строк звернення до суду з даною позовною заявою.

В зв’язку із викладеним, відповідач просив суд застосувати до позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» строки позовної давності (а.с. 92, 126-128).

Враховуючи зазначене клопотання відповідача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Так, відповідно до пункту 2.4 Кредитного договору № 692-12/К-07 від 25.10.2007 року повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менш як 555,56 доларів США по 10 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, а відповідно до п. 1.3. даного договору дата повернення кредиту в повному обсязі визначено 24.10.2013 року (а.с. 7).

Отже, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - із настанням дати повернення кредиту (стаття 261 ЦК України), а не повним виконанням сторонами договору взаємних зобов’язань, як помилково вважає представник позивача.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі за № 6-14цс14 та в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року по справі № 490/4116/14.

Аналізуючи умови кредитного договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за даним договором, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору, кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання визначено 24 жовтня 2013 року (а .с. 7).

Із наданого позивачем до суду розрахунку заборгованості за кредитним договором №692-12/К-07 від 25.10.2007 року вбачається, що розрахунок заборгованості розпочато з 01.07.2010 року та єдиний і останній платіж за кредитним договором було здійснено в період з 01.04.2014 року по 30.04.2014 року (а.с. 24-27), а із позовом до суду банк звернувся лише у грудні 2017 року.

Окрім цього, перевіряючи доводи відповідача ОСОБА_2 щодо заперечення здійснення ним особисто платежу в квітні 2014 року на погашення заборгованості за кредитним договором, судом було витребувано від представника позивача та досліджено в судовому засіданні виписку по особовому рахунку ОСОБА_2 за період з 02.07.2010 року по 26.03.2018 року, з якої вбачається:

- по реєстру документів по кредиту: 22.04.2014 року на рахунок отримувача ОСОБА_2 надійшла сума коштів у розмірі 2 629,73 грн., (де код ЄДРПОУ платника та отримувача 34047020 – АТ «Дельта Банк»), призначення платежу: перерахування примусового стягнення з ОСОБА_2 борг за кредитним договором № 692-12/К-07 від 25.10.2007 року згідно виконавчого напису нотаріуса № 1313 виданого 16.11.2011 року;

- по реєстру документів по дебету: 22.04.2014 року було списано з рахунку ОСОБА_2 суму в розмірі 2 629,73 грн. (де код ЄДРПОУ платника 34047020 – АТ «Дельта Банк»; код ЄДРПОУ отримувача НОМЕР_1 – ОСОБА_2, банк отримувача – АТ «Дельта Банк»), призначення платежу: сплата відсотків згідно кредитного договору № 692-12/К-07 від 25.10.2007 року (а.с. 155).

Отже, зазначений в розрахунку заборгованості останній платіж за кредитним договором № 692-12/К-07 від 25.10.2007 року в розмірі 2 629,73 грн. за період з 01.04.2014 року по 30.04.2014 року було здійснене як автоматичне погашення простроченої заборгованості за рахунок коштів, які надійшли на рахунок ПАТ «Дельта Банк» від ВДВС Розівського РУЮ Запорізької області, згідно платіжного доручення № 238 від 17.03.2014 року на суму 29 524,91 грн., призначення платежу: перерахування примусового стягнення з ОСОБА_2 борг за кредитним договором № 692-12/К-07 від 25.10.2007 року згідно виконавчого напису нотаріуса № 1313 виданого 16.11.2011 року (а.с. 142), що не може рахуватися як дія позичальника спрямована на погашення заборгованості за власної волі.

Як вбачається з відбитку поштового штемпеля на конверті, позивач звернувся до суду з даним позовом 30 листопада 2017 року (а.с. 52), тобто після спливу передбаченого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, і строку позовної давності, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Щодо посилання представника позивача у відповіді на відзив відповідачів та в усних поясненнях під час судового розгляду справи, на те, що ОСОБА_6 на протязі останніх п’яти років подавалися позовні заяви до відповідачів, які розглядалися різними судами м. Запоріжжя та Запорізької області, як на підтвердження дотримання ОСОБА_6 строків позовної давності, вважаючи попередні звернення до суду з позовними заявами до цих відповідачів – перериванням позовної давності в розумінні ст. 264 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

На неодноразові пропозиції суду та зобов’язання представника позивача надати суду докази на підтвердження попередніх звернень ОСОБА_6 до ОСОБА_8 та ОСОБА_2 з позовними заявами про стягнення заборгованості за кредитним договором № 692-12/К-07 від 25.10.2007 року та договором поруки № 692-12/П-07 від 25.10.2007 року, а також копій процесуальних рішень, прийнятих за наслідками розгляду цих позовів, представником позивача не надано жодного доказу, як і не було заявлено представником позивача клопотання про витребування доказів (матеріалів цивільної справи) для огляду їх в судовому засіданні. Представником позивача лише було повідомлено в усному порядку, що в 2016 році ПАТ «Дельта Банк» звертався до Розівського районного суду Запорізької області з аналогічним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_8, який було залишено без розгляду в зв’язку із повторною неявкою представника позивача в судове засідання. Також представник позивача усно повідомив, що зазначена ухвала суду була залишена без змін за наслідками її апеляційного та касаційного оскарження.

Суд критично оцінює таке посилання представника позивача, як на підставу для переривання строку позовної давності, з огляду на відсутність письмових доказів в обґрунтування своєї позиції, а також з огляду на приписи частини першої статті 265 ЦК України, та додатково зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України (в редакції на час подання позовної заяви). Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Таким чином, посилання представника позивача на залишення аналогічної позовної заяви ПАТ «Дельта Банку» до ОСОБА_2 та ОСОБА_8 без розгляду, надаючи обґрунтування якому навіть без надання суду підтверджуючих доказів, є безпідставним, оскільки не зупиняє перебігу позовної давності.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові: від 06.02.2018 року по справі № 752/7453/13ц. Вказана правова позиція є незмінною і правових підстав для відступлення від цієї правової позиції суд не знаходить.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 та ч. 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Представник позивача не просив суд визнати причини пропущення позовної давності поважними, не ставив таке клопотання на розгляд суду та не скористався своїм правом надати суду підтверджуючи документи в обґрунтування поважності пропуску строку позовної давності.

Таким чином, суд встановивши, що банк звернувся до суду поза межами позовної давності, про застосування наслідків якої заявляє відповідач, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності та передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України спеціальний строк позовної давності в один рік і відмовити позивачу в частині задоволення позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 у зв’язку з пропуском ним строку позовної давності.

Що стосується позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» щодо солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором № 692-12/К-07 від 25.10.2007 року з Поручителя ОСОБА_3, суд зазначає наступне.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Так, згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, зобов’язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов’язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим, з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Такі умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов’язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

Під час судового розгляду даної цивільної справи було встановлено, що в договорі поруки № 692-12/П-07 від 25.10.2007 року не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання зобов’язань по Кредитному договору Боржником чи Поручителем (п. 10 Договору поруки) не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов’язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, як умови чинності поруки, слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред’явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, порука це строкове зобов’язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Таким чином, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Отже, непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

У кредитному договорі строк виконання основного зобов’язання чітко визначений строк повного погашення кредиту - 24 жовтня 2013 року.

За таких обставин у банку виникло право пред’явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов’язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 24 жовтня 2013 року і протягом наступних шести місяців.

Як було встановлено під час судового розгляду та не заперечувалось сторонами, ОСОБА_7 не звертався до Поручителя ані з письмовою вимогою про погашення суми заборгованості за кредитним договором, ані з позовом до суду, починаючи з 24 жовтня 2013 року і протягом наступних шести місяців, а звернувся з даною позовною заявою лише 30 листопада 2017 року, тобто із пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку, а тому є підстави для відмови в позові у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 20.04.2016 року по справі № 6-2662цс15; від 14.09.2016 року по справі № 6-1451цс16; від 14.06.2017 року по справі № 6-1009цс17. Вказана правова позиція є незмінною і правових підстав для відступлення від цієї правової позиції суд не знаходить.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 77-81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовуПублічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Дельта Банк» ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції Розівський районний суд Запорізької області шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду відповідно до частин 1 та 2 ст. 273 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02 липня 2018 року

Суддя: Т.А. Антіпова