Рішення № 75054091, 23.06.2018, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа№ 324/1444/17

Провадження № 2-а/324/8/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2018 Пологівський районний суд

Запорізької області

у складі: головуючого судді Іванченка М.В.

при секретарі Кувіка О.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пологівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізької області про визнання протиправною бездіяльність суб’єкта владних повноважень щодо невиплати пенсії, зобов’язання поновити нарахування та виплату пенсії,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати їй пенсії з березня 2016 року, зобов’язати Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплату позивачу пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з березня 2016 року. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що вона здобула право на отримання пенсії, що підтверджується пенсійним посвідченням №446563, яке видане Пенсійним фондом України. Раніше позивач була зареєстрована та постійно проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1, де перебувала на обліку у пенсійному фонді та отримувала пенсію. У зв’язку з проведенням АТО та з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року №595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі —- Тимчасовий порядок), у населеному пункті, де мешкала позивач, було припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України, а також зупинені до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. У зв’язку із цим позивач у грудні 2014 року звернувся до відповідача із заявою про взяття на облік та нарахування пенсії. Саме з цього часу відповідач нараховував позивачу пенсійне забезпечення у розмірі 4000грн., але починаючи з березня 2016 року без правових підстав припинив нарахування пенсії. Будь-якої інформації щодо прийняття рішення про припинення пенсії від відповідача не надходило. Повідомити дані про наявність такого рішення, про дату та інші його реквізити, за його наявності, у телефонній розмові працівники відповідача позивачу відмовилися. Оскільки відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та Законами України права позивача, тим самим позбавивши її єдиного джерела для існування, позивач звернулась до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів. З посиланням на норми Конституції України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» позивач просить її позов задовольнити у повному обсязі, справу розглянути без її участі.

15.12.2017 набрав чинності Закон України №2147-VІІІ від 03.10.2017, відповідно до якого Кодекс адміністративного судочинства України був викладений в новій редакції.

Відповідно до п.п.10 п.1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, з 15.12.2017 розгляд справ позовного провадження здійснюється судом в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017.

15.01.2018 на адресу суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 на адміністративний позов ОСОБА_1 з додатками. У відзиві представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 повністю. В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначив, що позивачці призупинено виплату пенсії з березня 2016 року, а до суду вона звернулася лише у вересні 2017 року у зв’язку із чим пропустила встановлений законом шестимісячний строк для звернення до суду. Позивач ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Пологівському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України з 15.01.2015 року. При зверненні до управління позивач надала заяву на запит пенсійної справи, паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, пенсійне посвідчення. Управлінням за період з лютого 2015 року по лютий 2016 року позивачці (особовий рахунок 139799) пенсія нараховувалася та виплачувалася щомісяця. Також у лютому 2015 року позивачці було виплачено заборгованість по виплаті пенсії за період з вересня 2015 року по лютий 2016 року у розмірі 20549,76грн. За результатами інформаційного обміну бази даних внутрішньо переміщених осіб з управлінням соціального захисту Пологівської райдержадміністрації ОСОБА_1 (ід.н. НОМЕР_1) виплата пенсії була призупинена з 01.03.2016. Тому представник відповідача вважає дії Управління щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 законними, оскільки такі дії відповідають вимогам статей 4-1, 7, 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII від 20 жовтня 2014 року, Постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05 листопада 2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», п.8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №595, ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до вимог ч.2, п.3 ч.6 ст.12, ст. ст. 257, 263 КАС України розгляд справи судом продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши заяви по суті справи, письмові докази у справі, давши оцінку добутим доказам в їх сукупності, приходить до висновку, щопозовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Позивач ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією її паспорта громадянина України, а також пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії ААА №446563.

Згідно копії довідки №2318/1974 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, виданої УСЗН Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області 24.12.2014, ОСОБА_1, постійно проживала у ІНФОРМАЦІЯ_2, і перемістилася з тимчасової окупованої території в м.Пологи Запорізької області, вул.Орджонікідзе,16. Відомості про скасування довідки від 31.05.2017 року відсутні.

26.12.2014 позивач подала заяву до відповідача на запит пенсійної справи з іншого району.

Згідно копії розпорядження №125 від 15.01.2015 ОСОБА_1 нарахована пенсія за віком в розмірі 4163,59грн.

З копії довідки від 11.01.2018, виданої Пологівським ОУПФУ в Запорізькій області, про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії гр.ОСОБА_1 за період з 01.09.2014 по 31.12.2017 вбачається, що позивачу було виплачено нараховану пенсію по лютий 2016 року включно, з березня 2016 року пенсія позивачу нараховувалась, однак виплата її була припинена.

Відповідно ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII (далі за текстом Закону України №1706-VII) підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п.71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 (далі за текстом - Порядок №509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону України №1706-VII, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до ст.12 Закону України №1706-VII приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки №2318/1974 від 24.12.2014 внутрішньо переміщеної особи позивача органом, який її видав - Управлінням соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» №365 від 08 червня 2016 року затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» №365 від 08 червня 2016 року (далі за текстом Постанова №365) встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до п.п.2 п.12 постанови №365 соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/ перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Відповідачем не надані акти обстеження матеріально-побутових умов сім’ї позивача, які могли б підтвердити факти відсутності позивача як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі за текстом – Закон України №1058-ІV) пенсія виплачується щомісячно організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії, як і не надано самого рішення про припинення виплати пенсії.

Слід також зазначити, що вимоги ст.49 Закону України №1058-ІV є приоритетними поряд з вимогами, встановленими постановами Кабінету Міністрів України, якими врегульовано окремі питання обліку та соціального забезпечення вимушених переселенців.

Вказані підзаконні нормативні акти не є законами, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» №8 від 13 червня 2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Згідно зі ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі за текстом - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Згідно ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід’ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Дані про зняття позивача з обліку в Єдиній інформаційній базі даних про взятих на облік осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичних операцій, в матеріалах справи відсутні, оскільки сторонами суду не надані.

Щодо наявності у Єдиній інформаційній базі даних про взятих на облік осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичних операцій, відомостей про вибуття позивача до іншого району, на які посилається відповідач, то суд вважає за необхідне зазначити, що вказані відомості не містять джерела походження такої інформації, а також конкретного місця, куди вибула вказана особа, до матеріалів справи не надано документів на підтвердження факту відсутності позивача за місцем тимчасового проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, та факту виїзду особи до іншого району. При цьому суд вважає, що відомості з Єдиної інформаційної бази даних про взятих на облік осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичних операцій, щодо вибуття особи до іншого району самі по собі не можуть бути достатньою підставою для припинення виплати нарахованої пенсії.

З огляду на викладене, суд констатує, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за віком з березня 2016 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права позивача як пенсіонера.

Таким чином, відповідач, не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст.49 Закону України №1058-ІV, з березня 2016 року припинив виплату пенсії позивачу, доказів наявності такого рішення до суду не надано. Жодним Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, то суд вважає за необхідне зазначити наступне, у даній справі відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує, однак припинив її виплату через те, що за інформацією у Єдиній інформаційній базі даних про взятих на облік осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичних операцій, позивач вибув до іншого району, однак як вбачається із копії довідки від 11.01.2018, виданої Пологівським ОУПФУ в Запорізькій області, про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії гр.ОСОБА_1 за період з 01.09.2014 по 31.12.2017, припинення виплати пенсії позивачу ОСОБА_1 не супроводжувалося припиненням її нарахування. Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч.2 ст.46 Закону України №1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18) та рішенні Верховного суду від 03 травня 2018 року у справі № 805/402/18 провадження № Пз/9901/20/18, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи.

Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності, у зв'язку із цим позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до Пологівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області підлягають задоволенню. Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки відповідач після припинення виплати пенсії позивачу, не припинив і продовжує її нарахування, то зобов’язувати рішенням суду відповідача поновлювати нараховування пенсії позивачу не є необхідним.

Висновки суду у даній справі відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 03 травня 2018 року у справі № 805/402/18 провадження № Пз/9901/20/18, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 12, 77, 241-246, 250, 255, 257, 263, 291 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Визнати протиправною бездіяльність Пологівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізької області щодо припинення з 01 березня 2016 року виплати пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов’язати Пологівське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з моменту її припинення, тобто з 01 березня 2016 року, та виплатити заборгованість, яка утворилась з 01 березня 2016 року по теперішній час. .

Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пп.15.5 п.1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАC України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через Пологівський районний суд Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: