Постанова № 75051434, 27.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/418/2018(м)

220/828/17

Головуючий у 1 інстанції Якішина О.М. Єдиний унікальний номер 220/828/17

Номер провадження 22ц/775/418/2018(м)

Категорія 5 Доповідач Барков В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Мироненко І.П.,

Принцевської В.П.,

секретар Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу адвоката Сагірова Федора Афанасійовича в інтересах ОСОБА_3 на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 березня 2018 року ухвалене в смт Велика Новосілка у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 державного реєстратора КП «Великоновосілківське РБТІ» та Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування реєстрації декларації, демонтаж самовільно збудованих господарських будівель та відшкодування моральної шкоди, з участю третьої особи Краснополянської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2017 року позивач ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом посилаючись на те, що вона є власником двох житлових будинків, які розташовані в АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,2816 га, яка розташована за тією ж адресою. Відповідач ОСОБА_3 є власником сусіднього житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_2

Житловий будинок, власником якого є позивачка, зведений її батьками у 1957 році у відповідності до норм ДБН. У 2009 році відповідач збудувала господарські споруди в умовах існуючої забудови з порушенням ДБН. Збудовані нею сараї (літ. Б-1, С-1) розташовані на відстані 0,8 м від будинку позивачки та безпосередньо під вікнами, тоді як згідно з п. 3.35 ДБН 360-92 сараї для домашніх тварин, птиці повинні бути розташовані від житлового будинку на відстані не менше 15 м.

Самочинне будівництво сараїв призвело до того, що у будинку позивачки з'явилися волога, неприємний сморід, а під будинком почав руйнуватися підвал. Від нестерпного смороду свиней, яких відповідач утримує в сараї, та складування відходів їх життєдіяльності на межі земельних ділянок, не можливо відчинити вікна в будинку. Окрім того, у зв'язку із занадто близьким розташуванням сараю до будинку, порушені норми інсоляції. Сарай для утримання худоби відповідач обладнала піччю, у зв'язку з чим її будинок постійно перебуває у потенційній техногенній небезпеці.

Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 18 червня 2014 року за відповідачкою було визнано право власності на вказані самочинно збудовані господарські будівлі.

На підставі цього рішення суду ДАБІ у Донецькій області була зареєстрована декларація про готовність об'єктів до експлуатації, а 14 листопада 2014 року відповідач отримала свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно.

16 березня 2016 року апеляційним судом Донецької області вказане рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області було скасовано, однак ДАБІ у Донецькій області відмовило у скасуванні реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

В березні 2017 року позивач звернулася до державного реєстратора КП «Великоновосілківське РБТІ» з відповідними документами для часткового скасування свідоцтва про право власності в частині виключення з Реєстру прав на нерухоме майно інформації про господарські будівлі за адресою АДРЕСА_2, внесені на підставі вищезазначеної декларації, яка в свою чергу була зареєстрована на підставі рішення суду, яке скасовано судом апеляційної інстанції. Однак, також, отримала відмову, оскільки не є належним заявником.

Оскільки самочинно збудовані відповідачкою сараї не відповідають вимогам державних будівельних норм та стандартів і призводять до руйнації належного їй на праві власності будинку, чим порушуються її права, просить задовольнити позовні вимоги та визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, скасувати реєстрацію декларації та зобов'язати державного реєстратора КП «Великоновосілківське БТІ» внести відповідні зміни до запису про право власності, а також зобов'язати відповідача демонтувати самовільно побудовані нею господарські будівлі.

Також просила стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 15 000 грн., посилаючись на те, що протягом багатьох років вона намагається захистити свої права як власник нерухомості, яка через дії відповідача руйнується. Крім того, їй емоційно важко спостерігати за умовами проживання її старенької матері, яка вимушена терпіти незручності та страждання від дискомфорту в якому їй доводиться жити. В свою чергу, відповідач, знаючи, що розпочате нею будівництво завдасть шкоди їй, не зважаючи на вимоги закону дотримуватись правил добросусідства, змусила її протягом шести років терпіти судові тяжби, які негативно впливають на її самопочуття та загальний стан здоров'я.

Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_3 знести за власний рахунок господарські будівлі літ. В-1, літ. С-1, розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Скасовано реєстрацію декларації ДЦ №141142110332 від 30.07.2014 року про готовність до експлуатації об'єкта будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, зареєстрованої Інспекцією ДАБК у Донецькій області.

Зобов'язано державного реєстратора КП «Великоновосілківське РБТІ» внести зміни до запису про право власності №7690952, зареєстрованного 14.11.2014 року реєстраційною службою Великоновосілківського районного управління юстиції у Донецькій області, виключивши з Реєстру інформацію про господарські будівлі літ. В-1, літ. С-1, розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 в порядку відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 2 560 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

27 квітня 2018 року адвокат Сагіров Ф.А. в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі посилався на те, що судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому є незаконним і необґрунтованим.

Зазначив, що позов був поданий під час дії ЦПК України у редакції 2004 року і тому згідно із вимогами ст. 31 ЦПК України суд не мав права приймати уточненні позовні вимоги, які по суті змінювали предмет спору.

Крім того, суд першої інстанції порушив вимоги ст. 16 ЦПК України (в редакції 2004 року) згідно з якою заборонено поєднувати в одне провадження вимоги які підлягають розгляду за вимогами різних судових проваджень, оскільки частина вимог мала розглядатися в порядку адміністративного судочинства

Суд першої інстанції взявши в основу рішення висновки судової будівельної експертизи від 18 листопада 2013 року, дав оцінку декларації про готовність об'єкту до експлуатації за 2014 рік, що є надуманою підставою, оскільки експерт не мав можливості знати про здійснення ОСОБА_3 певних робіт на виконання приписів ДАБІ вже після проведення експертизи.

Під час розгляду справи сама декларація та її невідповідність вимогам закону позивачем не оспорювалась, оскільки висновки інспектора ДАБІ має спростовуватись висновком експерту або іншим спеціалістом. Підстави для надання декларації не впливає на її зміст як документа, спрямованого на готовність об'єкту до експлуатації та його відповідності державним будівельним нормам і проекту. Тобто суд першої інстанції дійшов не правильного висновку про те, що господарські будівлі є самочинним будівництвом, оскільки цей висновок не відповідає фактичним обставинам справи.

Відмітив, що з моменту видачі декларації та її реєстрації відповідачу ОСОБА_3 не направлялись приписи про усунення будь-яких порушень. Також не було офіційних висновків експертів з 2014 року про невідповідність господарських будівель будівельно-технічним вимогам.

Є незаконним посилання суду першої інстанції на лист начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства райдержадміністарції головного архітектору Хрупіной Я.П. від 31.08.2017 року про невідповідність спірних будівель нормам ДБН та порушення порядку їх прийняття до експлуатації, оскільки запит представника позивача про отримання цієї інформації датований 16 серпня 2017 року, коли почався розгляд справи у суді по суті. Також суд безпідставно взяв до уваги Правила вводу в експлуатацію будівель № 79 від 24 квітня 2015 року, оскільки цього нормативного акту на час складання декларації не існувало.

Вважав незаконним посилання суду на Акт від 16 травня 2017 року (а.с. 85-87), оскільки його було надано після початку розгляду справи по суті. Крім того, відповідач ОСОБА_5 участі в огляді подвір'я позивача не приймала та жоден з членів комісії не є фахівцем в галузі містобудування і вимог санітарії, будь-які заміри комісією не проводилися. Про існування цього акту ОСОБА_3 дізналась лише під час судового засідання.

Судом безпідставно було долучено до матеріалів справи надані представником позивача лист в.о. начальника управління Держпродспоживслужби у Великоновосілківському районі від 31.08.2017 року №01-26/110 та лист Головного управління Держтехногенбезпеки у Донецькій області від 08.09.2017 року № 946, оскільки ці листи було подано з порушенням вимог закону про строки подання доказів.

Також у листі Головного управління Держтехногенбезпеки у Донецькій області від 08.09.2017 року № 946 зроблено посилання на довідку від 05.11.2012 року, однак ця довідка може бути недійсною станом на 2017 рік.

Судом першої інстанції було визнано господарські будівлі самовільно побудованими згідно вимогам ст. 376 ЦК України, однак даний факт не був предметом позовних вимог, тобто висновки суду є незаконними.

Не згоден з розподілом судових витрат, оскільки судом стягнуто судові витрати за вимоги, які було заявлено до інших відповідачів.

Вважав, що суд незаконно задовольнив позов і в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачка раніше вже зверталася до суду із цими вимогами щодо яких є рішення Апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Сагірова Ф.А. та відповідача ОСОБА_3, які просили скаргу задовольнити, пояснення представника позивача адвоката ОСОБА_8., яка просила залишити рішення суду без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав. способи захисту прав власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України, якими встановлено право власника звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що дає можливість захистити порушене право, в тому числі відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_5 є власником житлових будинків з надвірними побудовами АДРЕСА_1, а також є власником земельної ділянки на якій розташовані ці домоволодіння.

Відповідач ОСОБА_3 є власником сусіднього домоволодіння АДРЕСА_2 та земельної ділянки під ним.

Рішенням Краснополянської сільської ради від 28 липня 2010 року № 44 ОСОБА_3 було дозволено будівництво сараю для утримання домашніх тварин та приміщення для зберігання вугілля після отримання будівельного паспорту, проте у 2009 році техніком КП «Великоновосілківське РБТІ» на території домоволодіння ОСОБА_3 ці сараї літ. В-1, літ. С-1, виявлені як самочинно збудовані в 2009 році про що зазначено в технічному паспорті на будинок.

Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 25 січня 2014 року ОСОБА_3 було зобов'язано демонтувати самовільно збудовані вугільник та сарай для домашніх тварин, а також стягнуто з неї на користь позивача у відшкодування майнової шкоди 8006 грн. та 1 500 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23 квітня 2014 року рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 25 січня 2014 року в частині задоволення позовних вимог скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 вересня 2014 року рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 квітня 2014 року скасовано та справу передано на новий розгляд до апеляційного суду Запорізької області.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 18 лютого 2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, Апеляційний суд Запорізької області виходив з того, що на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції господарські будівлі, які позивач вважала самочинно збудованими, були прийняті в експлуатацію та належним чином зареєстровані у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як об'єкти нерухомого майна, яке належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3

При цьому апеляційний суд послався на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 18 червня 2014 року яким за ОСОБА_3 визнано право власності на самочинно збудовані сарай літ. В-1, сарай літ. С-1 та душ літ. Д-1.

Між тим, 16 березня 2016 року Апеляційний суд Донецької області скасував рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 18 червня 2014 року та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на самочинно збудовані споруди.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-180 цс14).

Таким чином, оскільки спірні будівлі були зведені у 2009 році за відсутності належного дозволу на будівництво та відсутності належним чином затвердженого проекту, ці будівлі є самочинним будівництвом.

Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 вересня 2014 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2014 року, судами встановлено, що спірні будівлі знаходяться на відстані 0,8 - 1,09 м від ділянки ОСОБА_5 та побудовані ОСОБА_3 у 2009 році в умовах існуючої забудови, оскільки будинок позивача зведено у 1957 році.

Позивачкою в обґрунтування своїх позовних вимог надано суду висновок будівельно-технічної експертизи від 18 листопада 2013 року № 364 згідно з яким господарські споруди відповідача споруджені з порушенням норм ДБН, вони можуть бути причиною вологості та часткових пошкоджень підвалу будинку. Так, зокрема сарай літ. Б-1 розташований на відстані 0,8 м від огорожі будинку позивачки, тоді як згідно п. 3.35 ДБН 360-92 сараї для домашніх тварин, птиці, повинні бути розташовані від житлового будинку на відстані не менше 15 м, сарай літера С-1 також розташований з порушенням Додатка 3.1 ДБН 360-92 та повинен розташовуватися від житлового будинку на відстані не менше 8 м (а.с. 126-137).

Ці обставини також підтверджуються актом обстеження земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від 27 вересня 2012 року згідно з яким відповідачем збудовані будівлі на відстані 0,9-1,10 м від житлового будинку позивача без врахування норм і правил забезпечення інсоляцією житлових будинків, що є порушенням вимог п.п. 3.24*, 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Плануванння і забудова міських і сільських поселень» (а.с. 21).

З довідки начальника сектора НПО УЗД ГУ ДІТБ в Донецькій області від 05 листопада 2012 року № 582 вбачається, що господарські будівлі на подвір'ї ОСОБА_3 збудовані з порушенням протипожежних норм (а.с. 22).

З листа в.о. начальника управління Держпродспоживслужби у Великоновосілківському районі від 31 серпня 2017 року № 01-26/110 вбачається, що при забудові господарських будівель та споруд відстані від житлового будинку ОСОБА_3 витримані, а відстані від житлового будинку (вікон) ОСОБА_5 не витримані (а.с. 98).

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив надані відповідачем ОСОБА_3 звіт про технічне обстеження будівельних конструкцій ТОВ «Гідропроект консалтинг» від 05 грудня 2012 року та довідку в.о. головного державного санітарного лікаря Великоновосілківського району від 22 травня 2012 року, оскільки цими доказами підтверджується дотримання санітарно-гігієнічні норм та можливість безпечної експлуатації спірних будівель самою ОСОБА_3 та вони не містять посилання на відсутність порушення прав інших осіб.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що сараї літ. Б.-1, С-1 є самочинним будівництвом та обґрунтовано вважав доведеним факт порушення прав позивача самочинною забудовою.

Посилання апелянта на наявність декларації про готовність спірних будівель до експлуатації не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки ця декларація видана на підставі скасованого рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 18 червня 2014 року яким було незаконно визнано право власності відповідача на самочинне будівництво.

Не можна погодитися і з доводами скарги в частині порушення судом норм процесуального права, оскільки позовна заява подана ОСОБА_5 в судовому засіданні 28 вересня 2017 року не змінює предмет та підставу первісного позову і фактично уточнює його. Також цей позов не підлягає розгляду за різними видами судочинства, оскільки предметом спірних правовідносин є захист прав власника, а вимоги до державного реєстратора КП «Великоновосілківське РБТІ» та Державної архітектурно-будівельної інспекції України є похідними від них, а тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами ЦПК України.

В зв'язку з тим, що вимоги до державного реєстратора КП «Великоновосілківське РБТІ» та Державної архітектурно-будівельної інспекції України є похідними, суд першої інстанції обґрунтовано поклав саме на ОСОБА_3 обов'язок по відшкодуванню судових витрат понесених ОСОБА_5 у справі.

Оскільки провадження у справі відкрито під час дії Цивільного процесуального Кодексу України в редакції 2004 року, якій не містив вимог щодо строків подання сторонами доказів, доводи апеляційної скарги в цій частині також є безпідставними.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач відповідно до вимог ст. 23 ЦК України має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про покладення на ОСОБА_3 обов'язку відшкодувати ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн., завдану внаслідок порушення її прав, як власника майна та необхідністю здійснення додаткових зусиль для відновлення порушеного права.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції були враховані вимоги розумності і справедливості.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач вже зверталася до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди завданої самочинним будівництвом і в задоволенні цих вимог їй було відмовлено не можуть бути прийняті апеляційним судом, оскільки підставою для відмови у відшкодуванні цієї шкоди суд визнав наявність судового рішення, яке на час розгляду цієї справи було скасовано.

Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Враховуючи наведене, підстави для скасування рішення суду відсутні

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Сагірова Федора Афанасійовича в інтересах ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 02 липня 2018 року.

Судді В.М. Барков

І.П. Мироненко

В.П. Принцевська