Рішення № 75049276, 12.06.2018, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

12.06.2018 227/4091/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кошлі А.О.

за участю:

секретаря судового засідання Овчинніковій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Добропільського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

19 грудня 2017 року до Добропільського міськрайонного суду Донецької області звернувся представник ПАТ КБ «Приватбанк» (далі - позивач) з позовом про стягнення з ОСОБА_1 (далі - відповідач) суми заборгованості. Обґрунтовуючи вимоги представник позивача зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 30.11.2012 року відповідач отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач належним чином не виконував свої зобов’язання, у зв’язку з чим, станом на 30.11.2017 року існує заборгованість у розмірі 138579,45 грн.,яка складається з 7221,30 грн. заборгованості за кредитом; 120435,70 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 3846,94 грн. – заборгованості за пенею та комісією; 500,00 грн. штрафу (фіксована частина) та 6575,21 грн. штрафу (процентна складова). Позивач просить задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2078,69 грн.

Представник відповідач, адвокат ОСОБА_2, яка діє на підставі договору про надання правової допомоги № 3 від 18.04.2018 року, в судове засідання не з’явилась. В порядку ст. 178 ЦПК України, було надано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що наведений позивачем розрахунок заборгованості за відсотками за кредитним договором є необґрунтованим та не вірним. Також представником відповідача була надана заява про застосування позовної давності, в якій просила відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У відповіді на відзив позивач зазначив, що позивач звернувся з позовом до відповідача до спливу строку позовної давності. У зв'язку з цим, обставини, на які представник відповідача посилається в своєму заперечені, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при звернені до суду.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 30 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір б/н від 30.11.2012 року, згідно якого відповідач отримала кредит в розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідач ОСОБА_1, підписуючи 30.11.2012 року Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, погодилась також з тим, що вона згодна на те, що заява разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між нею та банком Договір про надання банківських послуг, про що зазначено у вказаній Анкеті-заяві.

За таких обставин судом встановлено, що між сторонами склалися фактичні кредитні правовідносини, у яких праву кредитодавця вимагати повернення наданих у кредит грошових коштів, кореспондує обов'язок позичальника повернути отримані у кредит кошти на умовах обумовлених укладеною між ними угодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України - «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитодавець свої зобов`язання виконав повністю та надав позичальнику обумовлену договором суму грошових коштів.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач свої зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв’язку з чим станом на 30.11.2017 року утворилась заборгованість за кредитним договором.

В підтвердження суми заборгованості по кредиту позивачем наданий розрахунок заборгованості за договором б/н від 30.11.2017 року, укладеного між Приватбанком та клієнтом ОСОБА_1С, яка станом на 30.11.2017 року становить 138579,45 грн., яка складається з 7221,30 грн. заборгованості за кредитом; 120435,70 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 3846,94 грн. – заборгованості за пенею та комісією; 500,00 грн. штрафу (фіксована частина) та 6575,21 грн. штрафу (процентна складова).

Таким чином судом встановлено, що відповідачем було порушено право позивача на повернення йому грошових коштів, наданих позичальнику у кредит.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позовна давність згідно ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, встановлений п.1.1.7.31. Умов та правил надання банківських послуг збільшений строк позовної давності у 50 років по вимогам про стягнення кредиту та відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів за даним договором, суд не бере до уваги, оскільки за змістом ч.1 ст.259 ЦК України встановлена законом позовна давність може бути збільшена за домовленістю сторін шляхом укладання договору про це у письмовій формі.

При цьому позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що між сторонами було укладено письмовий договір щодо збільшення строку позовної давності, а долучені до справи Правил надання банківських, пунктом п.1.1.7.31. яких установлено позовну давність тривалістю в п’ятдесят років, не містять підпису відповідача, у заяві позичальника від 30.11.2012 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

Так само суду не надано доказів на підтвердження того, що станом на день укладення між сторонами договору, тобто станом на 30.11.2012 року, Правила містили пункт 1.1.7.31 саме у такій редакції, яка передбачає збільшення строку позовної давності до 50 років.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено частиною 1 статті 261 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15.

Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України закріплено, що за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до положень ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, а строк, що визначений місяцями, - у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно умов укладеного між сторонами Договору, клієнт має здійснювати щомісячні платежі в рахунок погашення заборгованості.

В наданому позивачем розрахунку заборгованості відповідача ОСОБА_1 за основиною карткою 5211537431444871 з 30.11.2012 р. по 13.03.2018 р., суд для встановлення можливого переривання строку позовної давності, звертає увагу на певні платіжні операції, а саме: 11.11.2014 року на суму 300,00 грн., 25.01.2015 року на суму 98,00 грн. та 28.04.2015 року на суму 05,06 грн. Оскільки саме вказані платіжні операції, могли переривати загальний трирічний строк позовної давності, враховуючи дату звернення позивача до суду з даним позовом – 19.12.2017 року.

Доказів того, що зазначені платіжні операції не є автоматичним списанням грошових коштів та були волевиявленням відповідача і вносилися нею в рахунок погашення заборгованості за кредитом, матеріали справи не містять.

Жодних інших відомостей, які б свідчили, що відповідач ОСОБА_1 свідомо вчиняла дії, направлені на погашення кредитної заборгованості, що б доводило визнання кредитних зобов'язань та наявність підстав для переривання строку позовної давності, передбачених положеннями ст. 264 ЦК України, позивачем суду не надано. Крім того, суд звертає увагу, що розмір зазначених платежів може свідчити не про сплату відповідачем платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, можуть, з урахування конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності, та відповідає його волевиявленню.

Позивачем не надано суду будь-яких належних доказів, що зазначені у розрахунку заборгованості відповідача платежі дійсно були здійснені відповідачем за його особистим волевиявленням.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що переривання строку позовної давності не відбулось, а наданий позивачем розрахунок, який не підтверджений квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу особисто відповідачем ОСОБА_1 та визнання нею боргу, не може бути належним доказом на підтвердження факту переривання строку позовної давності.

При цьому, відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З вказаною позовною заявою до суду позивач звернувся 19 грудня 2018 року, тобто після спливу строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки сплинув строк позовної давності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

На підставі ст.ст. 253, 254, 256, 261, 266, 276, 526, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржене до апеляційного суду в строк передбачений ст. 354 ЦПК України, в порядку визначеному ст. 355 ЦПК України.

Суддя (підпис) А.О. Кошля

Копія вірна. Помічник судді Голоушкіна Ю.О.

Рішення суду не набрало законної сили.

Суддя А.О. Кошля

12.06.2018