Постанова № 75047185, 03.07.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/145/18

Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

03 липня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Сторчака В. Ю. Ватаманюка Р.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Шепетівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року (головуючий суддя Салюк П.І., повний текст рішення складено 12.02.2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Шепетівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Шепетівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області в якому просила:

- визнати неправомірними дії Шепетівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області щодо відмови у призначені їй пенсії за вислугу років;

- зобов'язати Шепетівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області призначити їй пенсію за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дати подачі заяви, тобто з 09 жовтня 2017 року.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з мотивів недостатності необхідного спеціального стажу. Зокрема, в даному випадку, позивач зазначила про невідповідність дій Пенсійного органу щодо неврахування при обчисленні спеціального стажу період її роботи з 01 жовтня 2004 року по 01 вересня 2005 року за сумісництвом на посаді викладача хімії на 0,5 ставки.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправними дії Шепетівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області щодо відмови у призначені їй пенсії за вислугу років. Зобов'язано Шепетівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дати подачі заяви, тобто з 09 жовтня 2017 року.

Також, рішенням окружного суду відшкодовано понесені позивачем витрати на сплату судового збору та стягнуто 704 грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Шепетівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на допущенні порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року скасувати, ухваливши нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив про неможливість врахування до спеціального стажу позивача, що дає право на пенсію відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", період її роботи з 01.10.2004 року по 01.09.2005 року оскільки відповідно до записів трудової книжки вказана робота виконувалась за сумісництвом.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилався на відсутність у чинних нормативно-правових актах застережень щодо призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти виключно з урахуванням стажу за основним місцем роботи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, відповідно до записів трудової книжки, ОСОБА_2 з 15 серпня 1989 року по 15 серпня 1990 року працювала вчителем хімії та біології у Медведівській ЗОШ.

З 01 вересня 1990 року по 31 серпня 1997 року працювала заступником директора по навчально - виховній роботі та вчителем хімії та біології Вишневецької ЗОШ.

З 02 вересня 1997 року по 01 жовтня 2004 року позивач працювала викладачем основ медичної та загальної психології, фізіології, органічної хімії з основами біохімії в Шепетівському медичному училищі.

З 01 жовтня 2004 року по 01 вересня 2005 року позивач працювала на посаді лаборанта та за сумісництвом на посаді викладача хімії на 0,5 ставки в Шепетівському медичному училищі.

З 01 вересня 2008 року по 06 жовтня 2017 року працювала за сумісництвом методистом на 0,5 ставки.

09 жовтня 2017 року позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років у відповідності до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Листом від 20 грудня 2017 року № 11003/03 Шепетівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області відмовило ОСОБА_2 в призначені пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у зв'язку з недостатністю спеціального стажу роботи. Зокрема, пенсійний орган зазначив про неможливість зарахування періоду її роботи на посаді викладача хімії за сумісництвом до спеціального стажу роботи.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови в призначені пенсії за вислугу років протиправними, позивач звернулась до суду із даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугу років та неврахування до спеціального стажу період роботи за сумісництвом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками окружного суду, виходячи з наступного.

Наведені в апеляційній скарзі доводи скаржника зводяться виключно до того, що на думку Пенсійного органу стаж роботи позивача у період з 01.10.2004 року по 01.09.2015 року на посаді викладача хімії за сумісництвом не може бути зарахований до спеціального стажу роботи позивача, а відтак остання не має законного права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Судова колегія звертає увагу, що зазначені аргументи повністю дублюють позицію Пенсійного органу, викладену в запереченнях на позовну заяву позивача, та в даному випадку були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції.

Зокрема, з матеріалів справи встановлено, що у спірний період з 01.10.2004 року по 01.09.2005 року позивач працювала за сумісництвом на посаді викладача хімії в Шепетівському медичному училищі з обсягом роботи не менше ніж 0,5 посадового окладу, про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці.

Згідно із пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909.

Відповідно до абзацу другого постановляючої частини (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 р. N 265) Постанови КМ України від 04 листопада 1993 року № 909 пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я і соціального захисту призначаються після досягнення 55 років за наявності спеціального стажу роботи станом на 1 квітня 2015 р. не менше 25 років і після цієї дати:

з 1 квітня 2015 р. по 31 березня 2016 р. - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 р. по 31 березня 2017 р. - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 р. по 31 березня 2018 р. - не менше 26 років 6 місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України № 245 від 03 квітня 1993 року передбачено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Згідно зі ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Крім того, частиною другою статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Таким чином, виплата пенсії за вислугу років безпосередньо пов'язана з важким та шкідливим характером роботи, виконання якої може спричинити втрату професійної працездатності до досягнення загального пенсійного віку. Тому законодавець надав можливість окремим категоріям спеціалістів за своїм бажанням припинити таку роботу за наявності достатнього спеціального стажу, та отримувати пенсію за вислугу років. При цьому, влаштування після призначення пенсії за вислугу років на іншу (не шкідливу) роботу не є перешкодою для її виплати.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом першої інстанції встановлено, що з урахуванням періоду роботи позивача з 01.10.2004 року по 01.09.2005 року на посаді лаборанта та за сумісництвом на посаді викладача хімії на 0,5 ставки в Шепетівському медичному училищі загальний пільговий стаж роботи позивача для призначення пенсії за вислугу років складає понад 25 років.

З огляду на вказані положення законодавства та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що відмовляючи у зарахуванні названого періоду роботи (з підстав того, що робота виконувалась позивачем не за основним місцем роботи, а за сумісництвом), відповідач порушив принцип правової визначеності, оскільки національне законодавство не містить чітких положень, які забороняють зараховувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду роботи за сумісництвом за умови виконання посадових обов'язків впродовж встановленого законом часу роботи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № К/9901/30101/18 (456/1310/17).

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що відповідач відмовляючи позивачу у зарахуванні періоду роботи для призначення пенсії за вислугу років діяв не добросовісно та не обґрунтовано, не врахував усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, а як наслідок допустив не належний розгляд поданої ним заяви і документів та відповідно прийняв необґрунтоване рішення про відмову у зарахуванні певних (невідомих) періодів роботи до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Згідно із частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої відповідачем не виконано та не доведено.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження в суді першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження. В порушення вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України Пенсійний орган не довів ті обставини, на яких ґрунтувались вимоги його апеляційної скарги, разом з цим позивач надав належні докази неправомірності дій відповідача та довів обґрунтованість власних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та наявність підстав для їх задоволення.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову. Натомість оскаржувана постанова суду ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Шепетівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 03 липня 2018 року.

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М. Судді Сторчак В. Ю. Ватаманюк Р.В.