Постанова № 75046864, 26.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3292/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.

при секретарі судового засідання Смидюк Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2018 року (суддя - Татарінова О.А., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківської міської ради про визнання відмови у постановці на земельний облік незаконною та зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківської міської ради, у якому, з урахуванням заяви про уточнення та доповнення позовних вимог, просив визнати незаконною відмову Івано-Франківської міської ради у постановці позивача на земельний облік при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради, викладену у листі від 14.04.2017 №35/24-10/538; зобов'язати виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради постановити його на земельний облік громадян, які бажають отримати земельну ділянку під індивідуальне будівництво на пільгових умовах як учасника АТО при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради; зобов'язати Івано-Франківську міську раду повторно розглянути на сесії клопотання позивача про виділення та передачу у власність (безоплатно) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтованою площею 0,10 га на території Івано-Франківської міської ради, та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки у власність. В обґрунтування позову вказує, що реалізація громадянами права на безоплатну приватизацію земельних ділянок у межах встановлених законом норм, чинним законодавством не пов'язується із місцем проживання чи реєстрацією місця проживання відповідного громадянина, з огляду на що відмова Івано-Франківської міської ради у постановці позивача на земельний облік при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради з тих підстав, що він не зареєстрований та не проживає у м. Івано-Франківську є протиправною, суперечить приписам чинного законодавства та такою, що порушує його право на безоплатну приватизацію землі.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2018 року у справі №344/5822/17 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В доводах апеляційної скарги покликається на обставини, викладені у позовній заяві, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки.

Відповідач відзиву на апеляцій скаргу не подав.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, відповідачі явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 27.03.2017 звернувся до міського голови м. Івано-Франківська із клопотанням (Вх.№219567) про виділення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована будь де, в межах міста Івано-Франківська на території Івано-Франківської міської ради, та передачу у власність (безоплатно), надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, визначеної міською радою на вказаній ним території.

Департамент житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради листом від 14.04.2017 №35/24-10/538 повідомив позивачу, що згідно з Положенням «Про умови постановки на облік громадян, які бажають отримати земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд», затвердженого рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 17.11.2006 №452 (далі - Положення) на земельний облік для отримання земельної ділянки беруться громадяни, які постійно проживають та зареєстровані у даному населеному пункті. Оскільки, відповідно до поданих позивачем документів, він та члени його сім'ї зареєстровані у м. Херсоні, то йому відмовлено у постановці на земельний облік при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради. Рекомендовано звернутися по місцю реєстрації щодо взяття на облік бажаючих отримати земельну ділянку під індивідуальне будівництво.

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що Положення є обов'язковим до виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, в тому числі і позивачем. Крім того, суд зазначив, що позивач має право зареєструвати своє місце проживання в місті Івано-Франківськ, в порядку визначеному законодавством.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими з таких міркувань.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п. б) ч.1 ст.81 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У ч.3 ст.116 ЗК України перелічено випадки безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян, однією з яких є одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч.4 ст.116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, длябудівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

З огляду на це, ОСОБА_1, який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У світлі вимог цієї конституційної норми така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Так, відповідно до змісту ч.6 цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Встановлено, що у клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Відповідним органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У частині 7 статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Правом передавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб відповідно до ч.1 ст.122 ЗК наділені сільські, селищні та міські ради.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Системний аналіз положень ст.118 ЗК дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ст.118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Разом з тим, виходячи з положень ст.122 ЗК та п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності наділені сільські, селищні, міські ради, які вирішують ці питання виключно на пленарних засіданнях.

Відповідно до частин 1 і 2 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Відтак, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року №21-358а13.

Як видно з матеріалів справи, розгляд клопотання позивача про виділення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинкубудь де, в межах міста Івано-Франківська на території Івано-Франківської міської ради, та передачу у власність (безоплатно), надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не було винесено на чергове пленарне засідання та не прийнято відповідного рішення, а лише надано відповідь Департаментом житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради, що відповідно до поданих позивачем документів, він та члени його сім'ї зареєстровані у м. Херсоні, то йому відмовлено у постановці на земельний облік при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради.

Суд зазначає, що оскільки питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сесії відповідної місцевої ради, самостійне вирішення таких питань Департаментом житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради суперечить наведеним вище нормам законодавства.

Таким чином, згадане вище клопотання позивача на пленарному засіданні Івано-Франківської міської ради протягом встановленого строку не вирішувалась, що свідчить про допущену нею протиправну бездіяльність, відтак, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову у відповідній частині.

Щодо заявлених позивачем позовних вимог про зобов'язання виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради постановити його на земельний облік громадян, які бажають отримати земельну ділянку під індивідуальне будівництво на пільгових умовах як учасника АТО при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1,2 та 3 статті 71 Закону №280/97-ВР територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.

З огляду на викладене, питання встановлення порядку розпорядження комунальною власністю міста Івано-Франківськ, в даному випадку землею, належить до компетенції Івано-Франківської міської ради, та реалізується шляхом прийняття нею актів у формі рішень.

Частиною 1 статті 73 цього ж Закону визначено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Облік громадян, які бажають отримати земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд врегульовано Положенням, відповідно до пункту 2 розділу 1 якого на земельний облік для отримання земельної ділянки беруться громадяни, які постійно проживають та зареєстровані у даному населеному пункті.

Питання про взяття громадян на земельний облік попередньо розглядаються громадською комісією з житлових питань. Комісія готує пропозиції і вносить їх на розгляд виконавчого комітету міської ради (пункт 3 розділу 2 Положення).

На облік беруться громадяни, які виявили бажання отримати земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на пільгових умовах та на загальних підставах.

Пунктом 4 розділу 2 Положення визначено, що заява та додані до неї документи подаються заявниками в Центр надання адміністративних послуг. До заяви додаються: довідка про склад сім'ї та реєстрацію/довідка про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (для внутрішньо переміщених осіб); копії паспортів дорослих членів сім'ї; копії свідоцтв про народження неповнолітніх дітей; копії довідок про присвоєння ідентифікаційного номера громадянину та членам його сім'ї; копія свідоцтва про одруження (розлучення); копія посвідчення або довідки про пільги (при наявності).

Попередній розгляд заяв про взяття на облік здійснюється громадською житловою комісією, яка вносить свої пропозиції виконавчому комітету. Громадяни беруться на облік за рішенням виконавчого комітету міської ради (пункти 5 та 6 розділу 2 Положення).

Позивач у своїй апеляційній скарзі вказує, що Положення у частині визначення кола осіб, які мають право на безоплатну приватизацію земельної ділянки суперечить статті 7 Загальної Декларації прав людини, статті 14 та 24 Конституції України, статтям 3, 5, 14, 116, 118, 121, 122 ЗК України, відповідно не може бути застосоване в цій частині. Суд апеляційної інстанції не може брати такі твердження апелянта до уваги, оскільки у розглядуваній справі не ставиться питання про конституційність Положення та його відповідність нормам чинного законодавства. Як видно з матеріалів справи, та не заперечується позивачем, дане Положення було чинним на час виникнення спірних відносин та є чинним на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, у встановленому законом порядку не скасоване, з огляду на що таке є обов'язковим до виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, в тому числі і позивачем.

Відтак, для постановки на облік громадян, які бажають отримати земельну ділянку під індивідуальне будівництво при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради, позивач повинен був звернутись до Центру надання адміністративних послуг із відповідною заявою та переліком необхідних документів, визначених пунктом 4 розділу 2 Положення. Водночас, як підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач із такою заявою не звертався, натомість останній звернувся із клопотанням про виділення земельної ділянки до голови Івано-Франківської міської ради в порядку, визначеному статтею 118 ЗК України, тобто в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Беручи до уваги вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради постановити його на земельний облік громадян, які бажають отримати земельну ділянку під індивідуальне будівництво на пільгових умовах як учасника АТО при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради, оскільки ним не дотримано передумов для такого, відтак така позовна вимога є передчасною.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Згідно із ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у сукупності, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги позивача являються частково підставними і обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради у постановці ОСОБА_1 на земельний облік при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради, викладену у листі від 14.04.2017 №35/24-10/538.

Зобов'язати Івано-Франківську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 27.03.2017 (Вх.№219567) про виділення та передачу у власність (безоплатно) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтованою площею 0,10 га на території Івано-Франківської міської ради, та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки у власність на пленарному засіданні сесії Івано-Франківської міської ради відповідно до законодавства з прийняттям мотивованого рішення.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 02 липня 2018 року.