Постанова № 75046829, 26.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3203/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.

при секретарі судового засідання Смидюк Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року (суддя - Денисюк Р.С., м. Луцьк, повний текст судового рішення складено 26 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 04.01.2018 №0000831307 та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 02 лютого 2018 року звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.01.2018 №0000831307; зобов'язати відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування в користь позивача дані щодо відшкодування суми податку на додану вартість за жовтень 2017 року у розмірі 950780,00 грн. Позовні вимоги мотивує тим, що в ході проведення перевірки відповідачем безпідставно зроблено висновок про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у податковій декларації за жовтень 2017 року на суму 950780,00 грн., оскільки «Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 (далі - Порядок №1388), передбачено, що державна реєстрація транспортних засобів здійснюється лише за фізичною або юридичною особою, відтак державна реєстрація придбаних транспортних засобів проводилася за позивачем як за фізичною особою, а не як за суб'єктом господарювання. Вважає, що реєстрація транспортного засобу за фізичною особою не може позбавити таку особу, як суб'єкта господарювання, права на включення суми сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту та відшкодування такої суми з Державного бюджету України.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року у справі №803/160/18 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В доводах апеляційної скарги наводячи норми матеріального права вказує, що до податкового кредиту фізичної особи-підприємця можливе включення сум податку на додану вартість по транспортному засобу, зареєстрованому лише на суб'єкта господарювання, а не на приватну особу, за умови використання в оподатковуваних операціях, відтак позивачу правомірно зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2017 року на суму 950780,00 грн. згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. При цьому, вважає передчасною позовну вимогу щодо зобов'язання внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо відшкодування суми податку на додану вартість за жовтень 2017 року у розмірі 950780,00 грн., оскільки на даний час триває процедура судового оскарження.

Позивач відзиву на апеляцій скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи у період з 12.12.2017 по 18.12.2017 ГУ ДФС у Волинській області проведена документальна позапланова перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за жовтень 2017 року, що виникло за рахунок від'ємного значення податку на додану вартість, що декларувалося в жовтні 2017 року, за результатами якої складено акт від 26.12.2017 №16452/03-20-13-07/НОМЕР_1 (далі - Акт).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. «а» п.185.1 ст.185, п.188 ст.188, пп. «а» п.198.5 ст.198, п.200.1, пп. «б» п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у податковій декларації за жовтень 2017 року на суму 950780,00 грн.

04.01.2018 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР №0000831307, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2017 року на 950780,00 грн. та застосовано штрафні санкції (штраф) в сумі 475390,00 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовані тим, що у податковій звітності з ПДВ за вказаний період у податкових зобов'язаннях не відображено суму ПДВ 950780,00 грн. за наслідками операцій з придбання автотранспортних засобів, що зареєстровані на фізичну особу, а не на суб'єкта господарювання.

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідності до вимог чинного законодавства транспортні засоби реєструються за їх власниками (фізичними чи юридичними особами), а реєстрація за фізичними особами-підприємцями не передбачена. При цьому відсутність можливості зареєструвати транспортний засіб за фізичною особою-підприємцем не позбавляє права такої особи використовувати автотранспортний засіб в межах господарської діяльності в операціях, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість. Крім цього, оскільки винесеним відповідачем ППР від 04.01.2018 №0000831307 було позбавлено позивача права на бюджетне відшкодування, яке в судовому порядку скасоване як протиправне, тому суд першої інстанції дійшов висновку про зобов'язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо відшкодування позивачу суми податку на додану вартість за жовтень 2017 року у розмірі 950780,00 грн.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є правильними з таких міркувань.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пп. а) п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 цієї ж статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6. ст.198 ПК України).

Відповідно до пп.14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Згідно з п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. «б» п.200.4 ст.200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та його подальше бюджетне відшкодування наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язано з рухом активів та підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

З матеріалів справи видно, що до податкового кредиту декларації з ПДВ за жовтень 2017 року позивачем включено суми ПДВ, сплачені при ввезенні транспортних засобів на митну територію України за наступними ВМД: №205090/2017/044980 від 13.10.2017, за якою імпортовано напівпричіп тентовий, б/в марки SCHMITZ S01, шасі номер wsm НОМЕР_10, 2012 року випуску та сплачено ПДВ митним органам в сумі 64468,41 грн.; №205090/2017/044986 від 13.10.2017, за якою імпортовано напівпричіп тентовий, б/в марки SCHMITZ S01, шасі номер НОМЕР_11, 2012 року випуску та сплачено ПДВ митним органам в сумі 64468,62 грн.; №205090/2017/044992 від 13.10.2017, за якою імпортовано тягач сідельний, б/в марки RENAULT PREMIYM 46019, шасі номер НОМЕР_12, 2012 року випуску та сплачено ПДВ митним органам в сумі 137098,64 грн.; №205090/2017/044994 від 13.10.2017, за якою імпортовано тягач сідельний, б/в, марки DAF XF 105/460, шасі номер НОМЕР_13, 2013 року випуску та сплачено ПДВ митним органам в сумі 173571,29 грн.; №205090/2017/045889 від 19.10.2017, за якою імпортовано напівпричіп тентовий, б/в марки SCHMITZ S01, шасі номер НОМЕР_14, 2012 року випуску та сплачено ПДВ митним органам в сумі 63600,32 грн.; №205090/2017/045891 від 19.10.2017, за якою імпортовано тягач сідельний, б/в, марки DAF XF 105/460, шасі номер НОМЕР_15, 2011 року випуску та сплачено ПДВ митним органам в сумі 112335,35 грн.; №205090/2017/046944 від 23.10.2017, за якою імпортовано тягач сідельний, б/в, марки RENAULT PREMIYM 46019T, шасі номер НОМЕР_16, 2014 року випуску та сплачено ПДВ митним органам в сумі 271196,36 грн.; №205090/2017/046947 від 23.10.2017, за якою напівпричіп тентовий, б/в, марки SCHMITZ S01, шасі номер НОМЕР_17, 2012 року випуску та сплачено ПДВ митним органам в сумі 64040,73 грн.

Висновок щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за жовтень 2017 року контролюючим органом зроблено на підставі того, що придбані позивачем транспортні засоби зареєстровано на фізичну особу, тому, враховуючи вимоги ст.325 Цивільного кодексу України та Порядок №1388, така обставина не дає можливості вважати майно, яке перебуває у приватній власності фізичної особи, основними фондами суб'єкта господарювання - фізичної особи.

Суд апеляційної інстанції вважає вказані покликання необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до положень пп.14.1.139 п.14.1 ст.14 ПК України особа для цілей розділу V цього Кодексу (Податок на додану вартість) є, зокрема, фізична особа - підприємець, яка або є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом, крім єдиного податку, або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість, або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, і добровільно переходить у встановленому цим Кодексом порядку на сплату єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість.

Згідно з ч.1 ст.325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Відповідно до п.6 Порядку №1388 встановлено, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС. Транспортні засоби, що належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, юридичний статус «фізична особа підприємець» сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-та дієздатності.

Відтак, відсутність передбаченої можливості державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами - підприємцями не може позбавляти їх права на отримання податкового кредиту за операціями з придбання транспортних засобів за умови дотримання умови його формування, що визначені ПК України.

Як встановлено судом, позивачем було проведено державну реєстрацію придбаних транспортних засобів, про що видані відповідні свідоцтва про їх реєстрацію, зокрема, на напівпричіп тентовий SCHMITZ S01, серії НОМЕР_18 від 18.10.2017, реєстраційний номер НОМЕР_2; напівпричіп тентовий, SCHMITZ S01, серії НОМЕР_19 від 18.10.2017, реєстраційний номер НОМЕР_3; тягач сідельний RENAULT PREMIYM 460.19Т, серії НОМЕР_20 від 18.10.2017, реєстраційний номер НОМЕР_4; тягач сідельний, DAF XF 105/460, серії НОМЕР_21 від 18.10.2017, реєстраційний номер НОМЕР_5; напівпричіп тентовий SCHMITZ S01, серії НОМЕР_22 від 20.10.2017, реєстраційний номер НОМЕР_6; тягач сідельний DAF XF 105/460, серії НОМЕР_23 від 20.10.2017, реєстраційний номер НОМЕР_7; тягач сідельний RENAULT PREMIYM 460.19T, серії НОМЕР_24 від 24.10.2017, реєстраційний номер НОМЕР_8; напівпричіп тентовий SCHMITZ S01, серії НОМЕР_25 від 24.10.2017, реєстраційний номер НОМЕР_9. У вказаних свідоцтвах власником транспортних засобів є ОСОБА_1

Таким чином, сам по собі факт реєстрації транспортних засобів на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця, не позбавляє останнього права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які сплачені в ціні придбаних транспортних засобів, що використовуються в його господарській діяльності. Норми податкового законодавства України не обмежують право платника податку на податковий кредит залежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах за договорами на придбання товарів (робіт, послуг), в т.ч. і транспортних засобів та визначають одинакові права та обов'язки як для юридичних, так і для фізичних осіб, платників податку (в тому числі і фізичних осіб-підприємців).

Водночас, одним з визначальних факторів для формування податкового кредиту суб'єктом господарювання фізичною особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, при ввезенні на митну територію України товарів є не лише взяття на облік такого майна в якості основних фондів, а й подальше використання таких в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності такої особи платника податку. При цьому нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В свою чергу, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вказано в акті перевірки фактичний вид діяльності позивача: 49.41 вантажний автомобільний транспорт. Водночас матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем копіями міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) від 16.11.2017, 23.11.2017, 20.11.2017 та актами здачі прийняття-робіт (надання послуг) підтверджується, що придбані позивачем транспортні засоби використовуються у її господарській діяльності (останнім здійснюється міжнародне перевезення товарів.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що ФОП ОСОБА_1 є фізичною особою, яка здійснює діяльність, віднесену законодавством до підприємницької, є платником ПДВ у розумінні ст.ст.14, 180 ПК України та зареєстрована у встановленому порядку платником ПДВ, тому на неї повною мірою поширюються правові норми, які визначають порядок обчислення і сплати ПДВ, формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування сум ПДВ, в зв'язку з чим при придбанні транспортних засобів з метою їх використання у власній господарській діяльності у повній відповідності до вказаних норм податкового законодавства отримала право на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції наголошує, що особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит для фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками ПДВ, ПК України не передбачено, а тому здійснена реєстрація транспортних засобів на фізичну особу, а не на суб'єкта підприємницької діяльності жодним чином не впливає на право позивача на податковий кредит, оскільки реєстрація права власності на фізичну особу не може розглядатися як підстава для неможливості укладення договорів фізичною особою - підприємцем у межах її підприємницької діяльності, яка відповідно до ч.2 ст.128 Господарського кодексу України відповідає всім майном, що належить їй на праві приватної власності, за своїми обов'язками в сфері підприємництва, та ідентифікаційний - номер якої як платника податків та інших обов'язкових платежів належить фізичній особі - громадянину. Тобто, незважаючи на те, що п.6 Порядку №1388, передбачає реєстрацію, зокрема, прав власності на автотранспортні засоби тільки на юридичних і фізичних осіб, останні в угодах щодо таких об'єктів можуть виступати як фізичні особи-підприємці. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 березня 2018 року у справі №819/710/17 (К/9901/2377/18).

Таким чином, враховуючи вказане, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги контролюючого органу, що факт реєстрації автомобіля на фізичну особу, а не на фізичну особу -підприємця позбавляє останнього права на формування податкового кредиту за реально здійсненою господарською операцією з придбання такого транспортного засобу.

Крім цього, цілком обґрунтованими є висновки суду першої інстанції, який зазначив, що оскільки винесеним відповідачем податковим повідомленням-рішенням від 04.01.2018 №0000831307 було позбавлено позивача права на бюджетне відшкодування, яке в судовому порядку скасоване як протиправне, то найбільш ефективним способом відновлення порушеного права позивача, який виключить подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення виникла б не необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення, є зобов'язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо відшкодування позивачу суми податку на додану вартість за жовтень 2017 року у розмірі 950780,00 грн.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Згідно із ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 02 липня 2018 року.