Постанова № 75046772, 27.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 750/821/18 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.

Суддя-доповідач - Кучма А.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Коротких А.Ю., Безименної Н.В.

за участю секретаря: Тищенко Н.В.,

розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.04.2018 (м. Чернігів, дата складання повного тексту 10.04.2018) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання відмови Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у призначенні пенсії позивачу за віком протиправною; зобов'язання Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України призначити позивачу пенсію за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як матері інваліда з дитинства з 24.11.2017.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.04.2018 у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що мати інваліда з дитинства має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана інвалідом з дитинства до досягнення вісімнадцятирічного віку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідач не обґрунтовано та безпідставно відмовив їй у призначенні пенсії за віком.

Позиція відповідача обґрунтована тим, що відсутні підстави для призначення пенсії за віком позивачу у відповідності до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню.

Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.11.2017 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства відповідно до ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

29.11.2017 відповідач листом №287/09 відмовив позивачу у призначенні пенсії, оскільки для її призначення немає законних підстав із-зі визнання дитини дитиною-інвалідом після шестирічного віку.

Дана відмова обґрунтована тим, що за документами доданими до заяви від 20.11.2017 страховий стаж позивача складає 15 років 8 місяців 13 днів. Згідно довідки лікарсько-консультаційної комісії Куликівської центральної районної лікарні син позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 вперше визнаний дитиною-інвалідом з 2001 року (у восьмирічному віці), діагноз захворювання встановлено до шестирічного віку, але відсутні відомості, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволення позовних вимог дійшов до висновку, що надана позивачем довідка не є аналогом висновку лікарсько-консультативної комісії і не надає права позивачу на призначення пенсії, тому рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії є обґрунтованим і правомірним.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Згідно ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

Згідно з п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Як вбачається з матеріалів справи, інвалідність сина позивача ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно медичного висновку була встановлена в 2001 році, тобто в восьмирічному віці, що підтверджується довідкою № 458 від 26.10.2017, виданою ЛКК Куликівської центральної районної лікарні.

В даній довідці, встановлено діагноз захворювання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, Н 52.1 та Н 52.2 до шестирічного віку, проте не зазначено чи встановлення діагнозу Н 52.1 та Н 52.2 є підставою для визнання сина позивача дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач мала надати до Управління, в тому числі і висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що її дитина мала медичні показання для визнання її дитиною - інвалідом до досягнення шестирічного віку, натомість наданий позивачем документ є довідкою виданою ЛКК, а не висновком ЛКК та видана за місцем вимоги без будь-яких посилань на медичні висновки, які б могли підтвердити медичні показання для визнання особи дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Колегія суддів зазначає, що вищенаведені норми чинного законодавства не містять в якості обов'язкової (виключної) умови для призначення пенсії за віком на підставі ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлення дитині інвалідності до досягнення нею 6-річного віку.

Чинним законодавством розмежовані поняття інваліда з дитинства та дитини-інваліда. При цьому, згідно вимог Порядку №22-1 необхідність подання висновку лікарсько-консультаційної комісії передбачено для тих інвалідів з дитинства, які визнанні такими після досягнення вісімнадцятирічного віку.

Мати інваліда з дитинства має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана інвалідом з дитинства до досягнення вісімнадцятирічного віку. Якщо дитина визнана інвалідом з дитинства після досягнення нею вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності відповідного висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років.

В даному випадку, син позивача ОСОБА_4 визнаний інвалідом з дитинства у восьмирічному віці тобто до досягнення вісімнадцятирічного віку, що підтверджується відповідними доказами.

Колегія суддів зазначає, що аналізуючи подані до матеріалів справи документи та норми чинного законодавства, в даному випадку ненадання висновку ЛКК не спростовує того факту, що позивач є матір'ю дитини, якій встановлено інвалідність до досягнення вісімнадцятирічного віку, відповідачем не надано доказів, що надання/ненадання даного висновку впливає на статус позивача як особи, що виховує інваліда з дитинства.

Сама лише відсутність висновку ЛКК у противагу з іншими наданими документами не може бути належною та обґрунтованою підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком згідно ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та позбавлення її такого права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відмова Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у призначенні пенсії позивачу за віком згідно ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправною, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом із тим, щодо позовних вимога позивача про зобов'язання Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України призначити позивачу пенсію за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як матері інваліда з дитинства з 24.11.2017, колегія суддів зазначає.

Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді вбачається, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Таким чином, зазначена позовна вимога є саме втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно з ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відтак, у даному випадку належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України розглянути питання щодо призначення ОСОБА_3 пенсії за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як матері інваліда з дитинства з 24.11.2017.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.04.2018 - скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати відмову Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у призначенні пенсії ОСОБА_3 за віком протиправною.

Зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України розглянути питання щодо призначення ОСОБА_3 пенсії за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як матері інваліда з дитинства з 24.11.2017.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 02.07.2018.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: А.Ю. Коротких

Н.В. Безименна