Рішення № 75045394, 03.07.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

03 липня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1322/18

Головуючий суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнати протиправним рішення, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (далі – відповідач, УСЗН Станично-Луганської РДА), в якому позивач, з урахуванням вимогу уточненої позовної заяви (арк. спр. 47-58), просить суд:

- визнати протиправним рішення відповідача про призупинення (відмову) у поновленні виплати адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, на період квітень 2017 року – жовтень 2017 року;

- зобов’язати відповідача виплатити заборгованість із невиплаченої адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, на період квітень 2017 року – жовтень 2017 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог, зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, який отримував адресну допомогу. Проте, за останнім зверненням до відповідача від 27.10.2016 про продовження виплат адресної допомоги отримав роз’яснення від 24.02.2017, в якому зазначено, що згідно з актом обстеження житлових умов та листа Міністерства соціальної політики України від 09.04.2015 № 5276/0/14-15/081 сім’я, яка перемістилась у межах області, має у своєму володінні будинок на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, права на призначення грошової допомоги не має.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання роз’яснення щодо стану розгляду питання відновлення виплат йому адресної допомоги, на що отримав відповідь від 24.02.2017, в якій зазначено, що згідно з витягом з протоколу від 16.11.2016 № 20 на підставі пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2018, позивачу призупинено призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Призупинення призначення адресної допомоги здійснено на підставі перевірки від 10.11.2016 фактичного місця проживання позивача, в ході якої комісією встановлено, що позивач та його дружина проживають в будинку позивача, який дійсно належить йому на праві власності.

Однак, відповідно до пункту 16 Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, затвердженому розпорядженням КМУ від 02.12.2015 № 1275-р, будинок, в якому проживає позивач знаходиться на території проведення антитерористичної операції.

Тому вважаючи рішення відповідача неправомірним, позивач звернувся з позовом до Біловодського районного суду Луганської області.

Постановою Біловодського районного суду Луганської області від 30.08.2017 у справі № 408/2039/17-а визнано неправомірними дії УСЗН Станично-Луганської РДА з приводу відмови у призначенні ОСОБА_1, ОСОБА_2 адресної допомоги, як внутрішньо переміщеній особі, на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово комунальних послуг, та зобов’язано відновити виплати. Однак, відповідачем відмовлено (прийнято рішення про відмову) та не призначено адресну допомогу як внутрішньо переміщеній особі на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово комунальних послуг з квітня 2017 року по листопад 2017 року.

Щодо моральної шкоди зазначив, що своєю відмовою у призначенні адресної допомоги відповідач завдав позивачу моральну шкоду, яка полягає в такому: бездіяльність посадових осіб, відповідальних за призначення адресної допомоги, та неповага до долі осіб, які є інвалідами та які потрапили у скрутне матеріальне становище, неповага до особи, яка здійснила значний вклад у життя держави – брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, є інвалідом війни; необхідність змінювати звичайний засіб життя; постійне хвилювання, що виникають перешкоди у отриманні соціальної допомоги, необхідної для подальшого існування; погіршення стану здоров’я. Свої моральні страждання оцінює у 100000,00 грн.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків (арк. спр. 37-38).

01 червня 2018 року позивачем вимоги ухвали суду від 16.05.2018 виконано, недоліки позовної заяви усунуто у строк, встановлений судом. Позовну заява приведено у відповідність з вимогами статей 160, 161, 171 КАС України (арк. спр. 47-52).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 04.05.2018, відкрито провадження у справі; визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Під час відкриття провадження судом вирішено клопотання позивача про витребування доказів (арк. спр. 1-3).

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, про що подав відзив на адміністративний позов (арк. спр. 62-67), у якому зазначив, що згідно пункту 9 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, відповідачем 11.05.2017 здійснено перевірку щодо позивача. Позивач разом з дружиною під час перевірки дійсно знаходився за адресою фактичного місця проживання/перебування, зазначеного в заяві. Відповідачем складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, в якому зі слів позивача зазначено, що будинок в якому фактично мешкає позивач разом з дружиною належить позивачу.

З посиланням на норми наказу Державного комітету України будівництва та архітектури від 18.05.2005 № 80, пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», стверджує, що садовий будинок позивача не є житловим, таким чином комісія протоколом від 18.05.2017 № 17 правомірно прийняла рішення про відмову у призначенні соціальних виплат.

Щодо твердження позивача про виплату заборгованості згідно з рішенням суду відповідач зазначає, що постановою Біловодського районного суду від 30.08.2017 зобов’язано управління виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щомісячну адресну допомогу як внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Постановою Біловодського районного суду від 30.08.2017 позовні вимоги задоволено.

Управлінням була нарахована та виплачена заборгованість за шість місяців з 27.10.2016 по 26.04.2017 згідно з постановою Біловодського районного суду від 30.08.2017.

Щодо моральної шкоди, спричиненої діями та рішенням відповідача, зазначено, що обов’язковими умовами відшкодування шкоди з державного бюджету є неправомірність дій відповідного органу та наявність причино-наслідкового зв’язку між такими діями та завданою шкодою. Відповідач зазначає, що позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, так як позивачем не надано жодних змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння позивачу моральної шкоди. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

З копії паспорта громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера встановлено, що позивач – ОСОБА_1, 13 жовтня 1962 року, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, АДРЕСА_1 (арк. спр. 43-45).

Відповідно до копії довідки від 30.09.2016 № 905003464 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, виданої УСЗН Станично-Луганської РДА, ОСОБА_1, зареєстрований за адресою: 91000, АДРЕСА_1, перемістився та взятий на облік з 30.09.2016 за фактичною адресою: 93652, Луганська область, Станично-Луганський район, Макарове, село Пшеничне, садове товариство «Восход», вулиця Плодова, будинок 575 (арк. спр. 10).

Як слідує з матеріалів справи, позивач разом із дружиною ОСОБА_3 звернулися до відповідача із заявою від 25.04.2017 № 1041 для призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (арк. спр. 68).

Актом обстеження матеріально-побутових умов сім’ї від 11.05.2017 № 2518 підтверджено перебування ОСОБА_1 за адресою: село Пшеничне, садове товариство «Восход», вулиця Плодова, будинок 575. Також зазначено, що будинок, в якому мешкає позивач, належить йому та є садовим будинком (арк. спр. 69).

Згідно із витягом з протоколу від 18.05.2017 № 49 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам слідує, що на підставі Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 призупинено призначення (відновлення) щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 (село Пшеничне, садове товариство «Восход», вулиця Плодова, будинок 575) (арк. спр. 70).

Рішенням від 19.05.2017 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання ОСОБА_1 не призначено згідно із витягом з протоколу від 18.05.2017 № 49 на підставі пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2017 № 365 від 08.06.2016 (арк. спр. 71).

Згідно з технічним паспортом від 29.01.2008 на садовий (дачний) будинок, який розташований за адерсою: Луганська область, Станично-Луганський район, Вільхівська сільська рада, вулиця Плодова, садове товариство «Схід», садово (дачний) будинок 575 належить на праві власності ОСОБА_1 (акр. спр. 23-29).

Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.06.2008 № 108 та державним актом на право власності на земельну ділянку від 15.09.2008 Серія ЯЕ № 881573 ділянка площею 0.0582 та садовий будинок за адресою: Луганська область, Станично-Луганський район, Вільхівська сільська рада, село Пшеничне, садове товариство «Восход», вулиця Плодова, будинок 575 належать на праві власності ОСОБА_1 (арк. спр. 21-22, 30).

Листом від 16.04.2018 № 1244 відповідач на звернення позивача зазначив, що 18.05.2017 та 14.08.2017 до відповідача надійшли позовні заяви про визнання протиправним рішення відповідача від 16.11.2016, яке затверджено протоколом № 20 про призупинення/відмову ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у продовженні виплати адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Постановою Біловодського районного суду від 30.08.2017 позовні вимоги задоволено. Управлінням нарахована та виплачена заборгованість за шість місяців з 27.10.2016 по 26.04.2017. Згідно з пунктом 19 Порядку здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», спори, що виникають внаслідок розгляду питань щодо поновлення або припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішуються у судовому поряду. За період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року позивач має право звернутись до суду (арк. спр. 33-34).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами частин першої, другої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон № 1706-VII), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Частинами першою та другою статті 4 Закону № 1706-VII (у редакції, чинній на час отримання позивачем довідки ВПО) визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Заява внутрішньо переміщеною особою подається особисто, а дітьми, дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, недієздатними особами або особами, дієздатність яких обмежено, - через законного представника (далі - заявник). У випадку відсутності законного представника у дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, або якщо діти прибувають без супроводження, таку заяву від їх імені подають органи опіки та піклування, що розташовані за місцем виявлення таких дітей (частина четверта статті 4 Закону № 1706-VII).

Частиною десятою статті 4 Закону № 1706-VII визначено, що порядок збору та обробки даних, оформлення і видачі довідки та форма її зразка затверджуються Кабінетом Міністрів України.

До довідки вноситься така інформація: номер довідки, дата її видачі та назва органу, що її видав; прізвище, ім'я, по батькові заявника; дата та місце народження заявника; стать заявника; відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання заявника.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Згідно з частинами другою, третьою статті 7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога) визначає Порядок надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 (далі - Порядок № 505).

Так, пунктом 2 Порядку № 505 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 505 грошова допомога особам, які переміщуються, призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім'ї (далі - уповноважений представник сім'ї) у таких розмірах, зокрема: для непрацездатних осіб (пенсіонери, діти) - 884 гривні на одну особу (члена сім'ї).

Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому пунктом 5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред'являє довідки всіх членів сім'ї про взяття на облік осіб, які переміщуються, строк дії яких продовжено на наступний період.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 505 для отримання грошової допомоги (у тому числі у разі призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк, якщо її виплата раніше не здійснювалася через установи уповноваженого банку) уповноважений представник сім'ї звертається за фактичним місцем проживання (перебування) сім'ї до установи уповноваженого банку для відкриття в установленому порядку поточного рахунка, пред'являє паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу, та подає на адресу уповноваженого органу відповідну заяву про надання грошової допомоги (для призначення грошової допомоги вперше) або заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги (у разі призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк, якщо її виплата раніше не здійснювалася через установи уповноваженого банку). З метою визначення дати, часу та адреси подання заяви уповноважений представник сім'ї звертається у контакт-центр уповноваженого банку.

Пунктом 6 Порядку № 505 надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, грошова допомога не призначається у разі, коли: будь-хто з членів сім’ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення; будь-хто з членів сім’ї має на депозитному банківському рахунку кошти у сумі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Пунктом 8 Порядку № 505 визначено, зокрема, що уповноважені органи протягом 10 днів після подання уповноваженим представником сім'ї заяви та документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, призначають грошову допомогу або відмовляють у її призначенні, про що надають відповідне повідомлення уповноваженому представнику сім'ї.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 505 виплата грошової допомоги припиняється з наступного місяця у разі подання уповноваженим представником сім’ї заяви про припинення виплати грошової допомоги; надання інформації державної служби зайнятості про те, що працездатні члени сім’ї протягом двох місяців не працевлаштувалися за сприянням державної служби зайнятості або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють; зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи; виявлення уповноваженим органом факту подання недостовірної інформації або неповідомлення про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги.

З вищеописаних норм Порядку № 505 судом встановлено, що щомісячна адресна допомога призначається внутрішньо переміщеним особам на сім’ю для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за заявою уповноваженого представника сім’ї з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців, та може бути продовжена за заявою уповноваженого представника сім’ї на наступний шестимісячний строк.

Також, аналізуючи вище вказані норми Порядку № 505 (пункти 6 та 12), суд дійшов висновку, що цим Порядком визначений вичерпний перелік підстав, з яких щомісячна адресна допомога не призначається або її виплата припиняється.

Механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування визначено Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі – Порядок призначення № 365).

Пунктом 5 Порядку призначення № 365 визначено, що для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред’являється оригінал такої довідки.

Згідно з пунктом 6 Порядку призначення № 365 структурний підрозділ з питань соціального захисту населення не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви про призначення (відновлення) соціальних виплат надсилає запит про отримання електронної справи отримувача соціальної виплати до державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України», який протягом п’яти робочих днів з дня отримання такого запиту надсилає відповідну електронну справу до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.

Для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи (пункт 7 Порядку призначення № 365).

За результатами проведення перевірки структурним підрозділом з питань соціального захисту населення складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї за формою, встановленою Мінсоцполітики, який підписується всіма повнолітніми внутрішньо переміщеними особами та у визначених законодавством випадках - їх законними представниками, а також представниками структурного підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 8 Порядку призначення № 365 ).

Згідно з пунктом 10 Порядку призначення № 365 структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня складення акта обстеження матеріально-побутових умов сім’ї (крім осіб, зазначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку) та отримання електронної справи отримувача соціальної виплати вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - комісії), подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення № 365 за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім’ї або інших документів, визначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

У витязі з протоколу засідання Комісії 18.05.2017 № 49 зазначено, що ОСОБА_1 призупинено призначення (відновлення) щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на підставі Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365. Разом з тим, у витязі не зазначено конкретних підстав для прийняття такого рішення.

У свою чергу, у рішенні УСЗН Станично-Луганської РДА від 19.05.2017 зазначено, що підставою для відмови є пункт 12 Порядку призначення № 365.

З відзиву на позовну заяву слідує, що підставами для відмови у призначенні (продовженні) щомісячної адресної допомоги стали: наявність у позивача у власності житлового приміщення, розташованого в регіонах інших, ніж тимчасово окупована територія України, - садового будинку, а також те, що садовий будинок не є житловим приміщенням, оскільки є будинком для літнього (сезонного) використання.

З цього приводу, суд зазначає таке.

Згідно з статтею 1 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», визначено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого, в тому числі, входить село Пшеничне (Вільхівська сільська рада) Станично-Луганського району Луганської області.

Тобто, у власності позивача перебуває будинок, який розташовано в населеному пункті, на території якого здійснюється та здійснювалась антитерористична операція.

Відповідно, у розумінні Порядку № 505, наявність житлового будинку, розташованого в районі проведення антитерористичної операції та районі де проводилась антитерористична операція, не є підставою для відмови у призначенні адресної допомоги.

Що стосується тверджень відповідача, що садовий будинок не вважається житловим приміщенням, суд зазначає таке.

По-перше, така підстава за Порядком № 505 не є підставою для відмови чи припинення виплати щомісячної адресної допомоги.

По-друге, частиною 1 статті 29 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно чи тимчасово.

Відповідно до статті 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

За приписами статі 380 Цивільного кодексу України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Статтею 381 Цивільного кодексу України визначено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 4 Житлового кодексу України жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає:

жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);

жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);

жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);

жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд);

квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

Статтею 6 Житлового кодексу України визначено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

З системного аналізу вищеописаних норм судом встановлено, що садибний будинок є житловим будинком та може бути місцем постійного чи тимчасового проживання (житлом) фізичної особи.

Крім того, слід зазначити, що доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджено, що садовий (дачний) будинок, визначений фактичним місцем проживання сім’ї позивача, має адресу розташування, йому присвоєний номер, на будинок оформлений технічний паспорт, право власності зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Більш того, актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї зафіксований факт проживання позивача у цьому садовому (садибному) будинку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави вважати такий садовий (дачний) будинок не житловим.

За таких обставин судом встановлено, що у відповідача були відсутні підстави для відмови у призначенні позивачу щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, визначені пунктами 6 та 12 Порядку № 505. Тобто, така відмова відповідача є протиправною.

Що стосується тверджень позивача щодо невиконання відповідачем постанови Біловодського районного суду від 30.08.2017 у справі № 408/2039/17, суд зазначає, що за цим судовим рішенням відмова відповідача у призначенні позивачу щомісячної адресної допомоги за Порядком № 505 за заявою від 25 квітня 2017 року № 1041 на період з 26 квітня 2017 року по 27 жовтня 2017 року не була предметом дослідження. Відповідно, зазначені твердження позивача виходять за предмет доказування у даній справі, не оцінюються та не враховуються судом.

Хоча судом і не прийнято частину доводів позивача, суд з вищевикладених підстав дійшов висновку, рішення УСЗН Станично-Луганської РДА від 19.05.2018 про відмову ОСОБА_1 у призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання є протиправним та підлягає скасуванню.

Як наслідок визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 19.05.2017, суд вважає за необхідне зобов’язати УСЗН Станично-Луганської РДА призначити позивачу щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за заявою від 25.05.2017 № 1041 на період з 26.04.2017 по 27.10.2017, а також виплатити заборгованість із цієї допомоги, що виникла за період її несплати.

Що стосується вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно із частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (частин четверта статті 23 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Як зазначено у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. […] Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Позивач у позові зазначив, що відмовляючи йому у призначенні адресної допомоги, відповідач завдав йому моральної шкоди, яка полягає у бездіяльності посадових осіб, відповідальних за призначення адресної допомоги, та неповазі до долі осіб, які є інвалідами, які потрапили у скрутне матеріальне становище, неповазі до особи, яка здійснила вклад у життя держави, а саме брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, є інвалідом війни, необхідності змінювати звичайний засіб життя, постійних хвилюваннях, погіршенні стану здоров’я. Моральні страждання оцінені у 100000,00 грн.

Однак, в матеріалах справи відсутнє будь-яке документальне підтвердження наявності такої шкоди у позивача, факту її заподіяння саме відповідачем.

Відповідно, суд, з’ясувавши всі обставини справи, дослідивши всі надані сторонами докази, дійшов висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у 100000,00 грн.

Зважаючи на все вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: 93652, Луганська область, Станично-Луганський район, село Пшеничне, садове товариство «Восход», вулиця Плодова, будинок 575, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вулиця Центральна, будинок 52, код за ЄДРПОУ 03197049) про визнання протиправним рішення, зобов’язати вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 19 травня 2017 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання.

Зобов’язати Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області призначити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», за заявою від 25 квітня 2017 року № 1041 на період з 26 квітня 2017 року по 27 жовтня 2017 року, а також виплатити йому заборгованість із цієї допомоги, що виникла за період її несплати.

У задоволенні вимоги про стягнення з Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_5