Рішення № 75044828, 02.07.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року м. Житомир справа № 295/5200/18

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0281 про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги при звільненні, -

встановив:

27.04.2018 позивач звернувся до Богунського районного суду м. Житомира із позовом до Військової частини А 0281, у якому він просить:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Військової частини А 0281 щодо нарахування йому грошової допомоги при звільненні, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, за останньою посадою на день звільнення з посади;

- зобов’язати Військову частину А 0281 здійснити перерахунок та виплату йому грошової допомоги при звільненні з включенням до грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення за останньою посадою на день звільнення з посади.

В обґрунтування позову зазначає, що йому при звільненні відповідачем грошова допомога нарахована без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (чинна на момент звільнення позивача з військової служби) (далі - Постанова КМУ № 889), у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 № 161, що, на думку позивача, порушує його право на належне грошове забезпечення при звільненні.

Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира справа № 295/5200/18 передана на розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 22.05.2018 вказана справа була передана для розгляду головуючому судді Єфіменко О.В.

Ухвалою від 23.05.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та надано термін для усунення недоліків на підставі ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 01.06.2018 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

15.06.2018 за № 11993/18 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 27-28). В обґрунтування заперечень останній зазначив, що вказана винагорода не має постійного характеру та є додатковим видом грошового забезпечення, що підтверджується словом у її назві. Також ця винагорода не входить до складу місячного грошового забезпечення, так як її розмір визначається у відсотках від місячного грошовою забезпечення, тому вона не може бути його частиною оскільки, якщо вважати, що дана винагорода входить до складу місячного грошового забезпечення, то її розмір необхідно визначати з урахуванням її ж, тобто він постійно буде збільшуватись. Крім того, відповідачем зазначено, що п. 8 наказу Міністра оборони України № 550 від 24.10.2016, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 11.11.2016 за № 147029600 встановлено, що вказана винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Таким чином, при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, вказана винагорода не враховується. У зв’язку з чим, дії Військової частини А 0281 по визначенню розміру одноразової грошової допомоги позивачу є правомірними та не суперечать абзацу першому п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України. Під час проходження військової служби перебував на фінансовому забезпеченні Військової частини А 0281.

Відповідно до наказу командира 95 окремої десантно-штурмової бригади по особовому складу від 03.01.2018 № 1-РС ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у зв’язку із закінченням строку контракту (а.с. 7) та виключений зі списків Військової частини А 0281 наказом командира Військової частини А 0281 (по стройовій частині) від 28.02.2018 № 60 (а.с. 8).

Згідно з довідкою-розрахунком від 16.05.2018 № 353 позивачу при звільненні було нараховано та виплачено грошове забезпечення за березень 2016 року – лютий 2018 року відповідно до фактичного часу перебування на службі у сумі 115834,89 грн, у тому числі: щомісячну додаткову грошову винагороду у сумі 84235,50 грн, матеріальну допомогу у сумі 6184,50 грн, грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 17977,50 грн, стрибкові 292,50 грн, винагороду за участь в АТО – 5418,89 грн та компенсацію за відпустку у розмірі 1726,00 грн (а.с. 9).

Позивачу було нараховано до виплати одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у сумі 77670,00 грн, що підтверджується грошовим атестатом Серія № 358868 від 05.03.2018 (а.с. 6).

Вважаючи, що одноразова грошова допомога при звільненні була нарахована без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі, передбаченої Постановою КМУ № 889, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закону України № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до пунктів 3, 4 статті 9 Закону України № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою КМУ № 889 Кабінет Міністрів України встановив щомісячну додаткову грошову винагороду (далі - винагорода) для окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

13.03.2013 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 161, згідно з якою назва і пункт 1 Постанови КМУ № 889 викладені у новій редакції.

Зокрема, у п. 1 передбачена виплата винагороди:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади у військових частинах, підрозділах, закладах, установах та організаціях Збройних Сил (за переліком згідно з додатком), посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби):

з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

На виконання Постанови КМУ № 889 Міністр оборони України наказом від 15.11.2010 № 595 затвердив Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 29.11.2010 за № 1194/18489; з наступними змінами; далі - Інструкція), положення якої стали застосовуватися з 1 жовтня 2010 року.

У цьому акті визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати.

За п. 5 Інструкції винагорода виплачується як окремий платіж разом (одночасно) з грошовим забезпеченням.

Пунктом 8 Інструкції встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У п. 9 Інструкції передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік.

Відповідно до положень п. 10 Інструкції командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.

У первинній редакції Інструкція передбачала, що підставою для видання наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) про виплату винагороди є витяги з вахтових журналів, засвідчені командиром або старшим помічником командира корабля (судна) і скріплені гербовою печаткою корабля (судна). У витягах зазначаються номер і дата наказу про зарахування корабля (судна) в кампанію, а також дні плавання на кораблі (судні) за межами зовнішнього рейду (абзаци другий, третій п. 5 Інструкції у редакції від 15.11.2010).

Таким чином, історичний (в історичному розвитку) та нормативний підхід до розуміння положень Постанови КМУ № 889 у системному зв'язку із нормами статей 9 і 15 Закону України № 2011-ХІІ та правилами Інструкції дають підстави стверджувати, що винагорода, встановлена Постановою КМУ № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі п. 2 ст. 15 Закону України № 2011-ХІІ.

Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться у залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Подібний підхід регулювання встановлений і щодо розміру винагороди, відповідно до якого до складу грошового забезпечення, з якого обраховується і виплачується винагорода, не введені всі його складові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15.10.2013 (Справа № 21-368а13), від 04.11.2014 (Справа № 21-473а14), від 03.03.2015 (Справа № 21-32а15), від 19.05.2015 (Справа № 21-466а15) та у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 (Справа № 825/1138/17).

Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20.10.2015 у справі № 21-2942а15 суд вважає безпідставними, оскільки у справі № 21-2942а15 Верховний Суд України висловив свою позицію щодо врахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця, яку він отримував під час проходження служби, з якої нараховані і сплачені страхові внески, до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення пенсії.

У межах цієї справи, що розглядається, позивач оскаржує дії (бездіяльність) відповідача щодо невключення щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова допомога при звільненні.

Тобто, предмети розгляду справи № 21-2942а15 та справи, що розглядається не є тотожними.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби було виплачено грошове забезпечення у повному розмірі, тому підстави зобов’язувати відповідача здійснити виплату ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні з включенням до грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення за останньою посадою на день звільнення з посади, відсутні.

З огляду на що суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250-251 Кодексу адміністративного судочинства України, -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (10004, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Військової частини А 0281 (10004, м. Житомир, Проспект Миру, 39, код ЄДРПОУ 08104621) про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги при звільненні - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст рішення виготовлено: 2 липня 2018 року.