Рішення № 75044296, 27.06.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 р. м. Вінниця Справа № 802/1831/17-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 кваліфікаційна комісія суддів України про визнання незаконними та скасування висновку, рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до Громадської ради доброчесності (далі — Громадська рада доброчесності, рада, відповідач ) про визнання незаконним та скасування висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного суду критеріям доброчесності від 12 квітня 2017 року та рішення про надання ОСОБА_2 кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо кандидата на посаду судді Верховного суду на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного суду критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 12 квітня 2017 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 12.04.2017 р. Громадською радою доброчесності надано висновок про невідповідність кандидатури позивача критеріям доброчесності та професійної етики кандидата на посаду судді Верховного Суду . 27 квітня 2017 р. відповідачем прийнято рішення про надання інформації щодо позивача на доповнення до вказаного висновку.

На думку позивача висновок та доповнення до нього є незаконними та необґрунтованими, оскільки не містять відповідних належних мотивів на їх прийняття, у зв’язку з чим підлягають скасуванню.

Як вказує позивач, оскаржуваний висновок ґрунтується на відомостях щодо не зазначення в деклараціях за 2013 та 2014 роки, як члена сім’ї ОСОБА_3

Так, подаючи декларації у 2013 та 2014 роках, ОСОБА_1 зазначила членами сім’ї батьків та синів. ОСОБА_3 у декларації не вказала, оскільки не вважала його членом сім’ї. Позивачем зазначено, що з 2007 року вона проживала із ОСОБА_3 постійно, однак наприкінці 2012 р. стосунки погіршились і з 2013 року вони не проживали разом, хоча періодично відновлювали відносини. Однак, ані станом на 31.12.2013 р. , ані станом на 31.12.2014 р. позивач не проживала однією сім’єю із ОСОБА_3, відтак, відсутні були підстави зазначати його в деклараціях поданих позивачем за 2013 та 2014 роки.

ОСОБА_4 того, на час подачі декларацій факт спільного проживання позивача з ОСОБА_3 судом встановлено не було. Лише наприкінці 2016 року, після звернення позивача до Літинського районного суду Вінницької області, суд провів розподіл майна, встановивши обставини спільного проживання позивача з ОСОБА_3 саме на момент придбання майна та виключно для правовідносин, які пов’язані із поділом майна. Обставинам відносин позивача з ОСОБА_3 та/або спільного проживання станом на 31.12.2013 та 31.12.2014 р., суд оцінки не давав.

Рішення суду набрало законної сили 4.01.2017 р. отже, зазначені обставини могли бути використані виключно до правовідносин, що пов’язані з поділом майна, але не підлягали застосуванню при подачі декларацій у зворотньому часі, тобто до 2017 р.

За таких обставин, на думку позивача, не можна сприймати як обов’язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших справ, а отже посилання ГРД на рішення Літинського районного суду як на доказ, що доводить факт спільного проживання позивача з ОСОБА_3 є безпідставним.

Стосовно незаначення в декларації про корпоративні права ОСОБА_3, то така інформація позивачці не була відома. А оскільки у 2015 році між позивачем та ОСОБА_3 стосунки було припинено, останній відмовив у надані будь-якої інформації, що була необхідна для декларування.

Окрім того, положення висновку ради, який брався за основу при прийнятті рішення ОСОБА_2 кваліфікаційною комісією суддів України, не узгоджується та суперечить правовому висновку щодо відповідності позивача як кандидата на посаду судді Верховного суду, наданого Інститутом права і суспільства.

Так, президент Інституту права та суспільства ОСОБА_5 у своєму правовому висновку зазначив про відсутність об’єктивних та обґрунтованих сумнівів у доброчесності судді Борисюк І. - кандидата на посаду судді Верхового Суду. Проте, ГРД про це, як і про інші звершення з позитивними відгуками не згадала, інформації до ВККС не передала.

Натомість, 27.04.17 р. сформувала «рішення про надання ОСОБА_2 кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо кандидата на посаду судді Верховного Суду Борисюк Інни Едуардівни на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Борисюк Інни Едуардівни критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 12 квітня 2017 року», зі змістом якого позивача не повідомлено.

За наведених обставин, враховуючи відсутність достатніх законних підстав та відповідних об’єктивних і належних мотивів для прийняття оскаржуваного рішення і доповнення до нього, позивач просить їх скасувати.

16.04.2017 р. надійшли додаткові письмові пояснення (вх.№14971 від 16.04.2018 р.) від позивача, в яких вказано, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08.11.2017 р. встановлено факт, що має юридичне значення та встановлено періоди сумісного проживання останньої з ОСОБА_3 Зокрема, даним судовим рішенням, встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1Е та ОСОБА_3 однією сім’єю без шлюбу з квітня 2007 року по січень 2008 р.; з травня 2008 року по жовтень 2011 р.; з березня 2012 року по вересень 2012 року; з березня 2013 року по листопад 2013 р.; з квітня 2014 р. по листопад 2014 р.; з лютого 2015 року по вересень 2015 року. Дане рішення набрало законної сили 20.11.2017 р.

Як вказує позивач, дане судове рішення є доказом правомірності інформації, яка була відображена в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011-2014 роки та в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік та безпідставність припущень зазначених відповідачем в оскаржуваному висновку.

Ухвалою від 19.03.2018 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 17.04.2018 р. без виклику сторін.

13.04.2018 р. подано заяву про відвід судді у зв’язку із чим 16.04.2018 р. провадження у справі зупинено до вирішення питання про відвід.

17.04.2018 р. ухвалою суду відмовлено в задоволенні заяви про відвід судді Воробйової І.А.

Ухвалою суду від 23.04.2018 р. поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 10.05.2018 р.

10.05.2018 р. справу знято з розгляду у зв’язку із перебуванням головуючого судді у відрядженні та призначено до розгляду на 29.05.2018 р. без виклику сторін.

29.05.2018 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 кваліфікаційну комісію суддів України та відкладено розгляд справи на 27.06.2018 р. (без виклику сторін).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

12 квітня 2017 року Громадською радою доброчесності затвердженого висновок про невідповідність ОСОБА_1 вимогам доброчесності та професійної етики.

Так, у спірному висновку зазначено про наступне: “подаючи декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2013 і 2014 роки (додатки 1 і 2), кандидат зазначила членами своєї сім’ї двох своїх синів, батька й мати. Однак в судовому порядку встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 “з квітня 2007 по вересень 2015 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Даний факт підтверджено, окрім показів самої ОСОБА_1, показами свідків, дослідженими в судовому засіданні фотоматеріалами та витягами з газет. ОСОБА_3 вказано як члена сім’ї лише в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015р. (https://public.nazk.gov.ua/declaration/c70c9953-0214-4ec0-a5d0-fea4a7bbfa26), хоча й раніше існував обов’язок декларувати майновий стан осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Крім того, в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 р. Кандидат вказала про належні їй і ОСОБА_3 на праві спільної власності автомобіль Land Rover Range (з 2011 р.), а також мотоцикл Kawasaki VN 900 BCF (з 2013 р.). У згаданому заочному рішень суду підтверджено, що ці транспортні засоби були нажиті за час спільного проживання Кандидата і ОСОБА_3 однією сім’єю і належали їм на праві спільної сумісної власності. Однак ці транспортні засоби Кандидат не декларувала у 2013 і 2014 роках. Це дає можливість зробити висновок про недостовірність відомостей у деклараціях Кандидата за 2013 і 2014 роки, зокрема, було приховано відомості про майновий стан ще одного члена сім’ї, доходи якого значно перевищували доходи Кандидата, а також транспортні засоби, які перебували в спільній власності Кандидата і такого члена сім’ї. У разі недостовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, до Кандидата як судді мала бути застосована заборона, визначена Законом України “Про очищення влади”, протягом десяти років обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація). Зміст пояснень Кандидата наданих суду під присягою свідка у справі №127/20996/16-ц, який свідчить про приховання інформації у декларації за 2013 р., з очевидністю вказує на те, що перевірка за цим Законом була проведена неналежним чином, що дало можливість Кандидатові уникнути застосування цієї заборони.

2. У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 р. (https://public.nazk.gov.ua/declaration/c70c9953-0214-4ec0-a5d0-fea4a7bbfa26) Кандидат не вказала корпоративні права ОСОБА_3 у статутному фонді ТОВ “РОТЕКСТРЕЙДКОМПАНІ” (додаток 4). Відповідно до статті 1 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Стаття 18 Кодексу вимагає від судді бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї. Очевидно, що Кандидат, навіть будучи обізнаною про такі майнові інтереси, приховувала їх (п. 1 цього Висновку), або, можливо, не цікавилася ними в необхідному обсязі (п. 2 цього Висновку), що свідчить про ігнорування зазначених правил суддівської етики. Викладені факти підтверджують, що Кандидат, будучи суддею, не дотримувалася встановлених законом обов’язків щодо правдивого декларування свого майна і членів своєї сім’ї. Наведених фактів, взятих як разом, так і окремо, достатньо для висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. Водночас цей висновок можна доповнити додатковою інформацією про Кандидата, наявність якої викликає об’єктивні та обґрунтовані сумніви у її доброчесності. Так, Кандидат у декларації доброчесності, яка міститься в досьє Кандидата, не заповнила рядки щодо наявності конфлікту інтересів і заходів з метою запобігання або врегулювання конфлікту інтересів (8, 9), втручання у діяльність зі здійснення правосуддя і повідомлення про такі випадки відповідним органам (15, 16), прийняття рішень, передбачених ст. 3 Закону “Про відновлення довіри до судової влади в Україні”, і проходження відповідної перевірки (17, 18). При цьому додаткових пояснень щодо відсутності відповідей на ці питання Кандидат не надала. Кожен із наведених фактів є самостійною підставою для висновку, що кандидат ОСОБА_1 не відповідає вимогам доброчесності та професійної етики?.".

В подальшому, 27.04.2017 р. Громадською радою доброчесності затверджено рішення про надання ОСОБА_2 кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо кандидата на посаду судді Верховного суду Борисюк І.Е. на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді, в якому вказано про наступне: “У Висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Борисюк Інни Едуардівни (далі – Кандидат) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 12 квітня 2017 р., йдеться зокрема про те, що Кандидат у майнових деклараціях за 2013, 2014 роки не вказала особу, з якою проживала однією сім`єю, її майновий стан і два транспортні засоби, які перебували у спільній сумісній власності цієї особи і Кандидата. Під час співбесіди у ОСОБА_2 кваліфікаційній комісії суддів України 21.04.2017 р. Кандидат пояснила, що не зазначала ці дані, оскільки з 2013 р. із зазначеною особою уже не проживала однією сім’єю. Громадська рада доброчесності не може на підставі цієї інформації скасувати свій висновок. Адже у майнових деклараціях Кандидата за 2011, 2012 роки (додатки 1 і 2) вказана особа також не зазначена, як і автомобіль Land Rover Range, набутий у власність у 2011 р., хоч наведеним у Висновку судовим рішенням встановлено, що 1 Кандидат проживала з відповідною особою однією сім'єю з квітня 2009 р. по вересень 2015 р.

Наголошуємо, що підставою для висновку стали не обставини особистого життя Кандидата, а неналежне ставлення Кандидата до обов'язку декларування свого майнового стану і майнового стану членів сім’ї.

20.04.2017 р. на інформаційний веб-портал Громадської ради доброчесності надійшло повідомлення з позитивною інформацією про Кандидата такого змісту: “Дата та час: 20/04/2017 14:40 Суддя: Інна Едуардівна Борисюк Тема: щодо підтримки кандидатури на посаду судді Верховного Суду України Відправник: ОСОБА_6”. Далі у рішенні процитовано текст повідомлення.

Проте, не погоджуючись із негативним висновком та рішенням, вважаючи їх незаконними , позивач звернулась до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частинами першою, шостою статті 87 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ОСОБА_2 кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Громадська рада доброчесності:

1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

2) надає ОСОБА_2 кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

3) надає, за наявності відповідних підстав, ОСОБА_2 кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє;

4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ОСОБА_2 кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді);

5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Для здійснення повноважень, зазначених у цій статті, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів.

Згідно частини першої статті 88 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ОСОБА_2 кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ОСОБА_2 кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її члена.

Правила організації та діяльності Громадської ради доброчесності, визначає Регламент Громадської ради доброчесності, який схвалено рішенням Громадської ради доброчесності № 1/2016 від 23.11.2016 р. (далі - Регламент).

Відповідно до статті 2 Регламенту, завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє ОСОБА_2 кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Із положень статей 18, 19 Регламенту випливає, що за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання ОСОБА_2 кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання.

У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення.

У разі, якщо після ухвалення рішення щодо судді стане відомою інша важлива інформація, Рада колегією чи зборами може прийняти рішення про надання такої інформації ОСОБА_2 кваліфікаційній комісії суддів України.

За результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Прийнятий колегією Ради висновок виноситься на збори Ради для затвердження. Рада зборами може: 1) затвердити висновок (у тому числі внісши зміни у разі необхідності) і надати його ОСОБА_2 кваліфікаційній комісії суддів України; 2) скерувати висновок відповідній або іншій колегії Ради чи окремому члену Ради для доопрацювання із внесенням на затвердження Ради; 3) прийняти рішення про направлення інформації ОСОБА_2 кваліфікаційній комісії суддів України без затвердження висновку; 4) відхилити висновок.

Рада на зборах може затвердити висновок за пропозицією члена Ради без його попереднього прийняття колегією Ради. При цьому вона може внести у разі необхідності зміни.

За наявності важливої інформації Рада у подальшому може окремим рішенням змінити або скасувати висновок, або затвердити новий висновок.

Відповідно до статті 20 Регламенту, член Ради, отримавши завдання щодо збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), або з власної ініціативи проводить збір такої інформації.

З метою збору інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 1) організовує пошук інформації на інформаційному порталі Ради, в інших джерелах в Інтернеті; 2) організовує пошук інформації у кореспонденції Ради; 3) організовує пошук інформації у відкритих державних реєстрах; 4) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також додаткові дії, які вважає необхідними.

Статтею 21 Регламенту визначено, що перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради.

З метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 1) з’ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 2) порівнює інформацію з різних джерел; 3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.

Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (кандидата на посаду судді).

Під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: 1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики; 2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру; 3) визначає зміст проекту рішення або висновку.

Із аналізу вище процитованих норм видно, що Громадська рада доброчесності формує висновок про невідповідність кандидата на посаду судді за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), та за умови, якщо вважає достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або наявний обґрунтований сумнів щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Як зазначалось вище, відповідач у спірному висновку вказує, що ОСОБА_1 у майнових деклараціях за 2013, 2014 роки не зазначила ОСОБА_3, як особу з якою проживала однією сім`єю, її майновий стан і два транспортні засоби, які перебували у спільній сумісній власності цієї особи і кандидата. Дана інформація ґрунтувалась на висновках рішення Літинського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року у справі №127/20996/16-ц.

Так, встановлено, що у рішенні Літинського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року у справі №127/20996/16-ц зазначено наступне: “До суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3, третя особа : уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ОСОБА_7 Русь" ОСОБА_4 про поділ спільного майна. В заяві зазначає, що у квітні 2007 року, вона з відповідачем почала проживати однією сім'єю. З того часу, і до вересня 2015 року вона з ОСОБА_3 вели спільне домашнє господарство та мали спільний сімейний бюджет. У вересні 2015 року, їх сімейні стосунки були припинені.

Крім того, у вересні 2011 року, за спільні кошти позивача та відповідача був придбаний автомобіль LAND ROVER, вартістю 450 000 грн., який зареєстрований на ОСОБА_3 А також, у червні 2013 року, за спільні кошти відповідача та позивача був придбаний мотоцикл KAWASAKI р.н. НОМЕР_4, вартістю 182 000 грн., який також зареєстрований на ОСОБА_3

Оскільки зазначене вище нерухоме майно та транспортні засоби були набуті на ім'я ОСОБА_3, під час спільного проживання однією сім’єю, це майно належить їм на праві спільної сумісної власності на підставі ст.74 Сімейного кодексу України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала в повному обсязі. В якості свідка пояснила, що з квітня 2007 року по вересень 2015 року, вони із ОСОБА_3 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільні права та обов'язки. Починаючи з 2007 року, вони проживали у її будинку по вул. Можайського, 27/2 м. Вінниці. Потім, за їх спільним рішенням, на ім'я ОСОБА_3, було отримано кредит в банку "ОСОБА_7 Русь" та, 24.10.2013, придбано спільний будинок по вул.Крутий узвіз,12 м. Вінниця. Вона виступала поручителем у даному кредитному договорі, кредит погашався за спільні сімейні кошти. Крім того, за спільні сімейні кошти було придбано автомобіль та мотоцикл. Оскільки автомобіль та мотоцикл це неподільні речі, вважає, що доцільним буде залишити ОСОБА_3 автомобіль, а їй - мотоцикл. На компенсацію різниці у вартості не претендує. Протягом спільного сумісного життя, вони із ОСОБА_3 весь час працювали, мали приблизно однакові, стабільні, високі доходи.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з квітня 2007 по вересень 2015 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Даний факт підтверджено, окрім показів самої ОСОБА_1, показами свідків, дослідженими в судовому засіданні фотоматеріалами та витягами з газет. Витяги з державного реєстру актів цивільного стану (а.с.17-18) підтверджують, що станом на квітень 2007 року, тобто початок їх спільного проживання, сторони попередні шлюби розірвали.”.

Разом з цим, інформація щодо ОСОБА_3 та відповідного майна, що було у використанні сім’ї (без реєстрації шлюбу) у деклараціях за 2013- 2014 роки не відображена.

Суд акцентує увагу на том, що в оскаржуваному висновку процитовано саме зміст рішення №127/20996/16-ц, яке набуло законної сили та вказано на відсутність певної інформації у деклараціях.

ОСОБА_4 того, в оскаржуваному рішенні від 27.04.2017 р. процитовано й зміст повідомлення ОСОБА_6 щодо підтримки кандидатури на посаду судді Верховного Суду Борисюк І.Е., що спростовує доводи останньої про зворотнє. Отже, відповідач не тільки відобразив інформацію та зміст судового рішення про розподіл майна але й зміст позитивної інформації щодо кандидата на посаду судді Верховного Суду.

Відтак, при розгляді даної справи не знайшли свого підтвердження аргументи сторони позивача про неправдивості чи неповноти відомостей зазначених в оскаржуваних рішеннях на момент їх прийняття.

При цьому, оцінюючи доводи про наявність рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08.11.2017 р., яким, на думку позивача, спростовується інформація викладена в оскаржуваному висновку, суд зазначає про наступне.

Так, 8.11.2017 р. Вінницьким районним судом Вінницької області прийнято рішення, що набрало законної сили 20.11.2017 р., у справі № 127/19736/17, яким встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім’єю без шлюбу з квітня 2007 року по січень 2008 р. (включно); з травня 2008 року по жовтень 2011 р. (включно); з березня 2012 року по вересень 2012 року (включно); з березня 2013 року по листопад 2013 р. (включно); з квітня 2014 р. по листопад 2014 р. (включно); з лютого 2015 року по вересень 2015 року (включно).

Проте, дане рішення було прийнято після оскаржуваних висновку та рішення і після рішення ВККС, а тому не могло бути відоме відповідачу.

Суд зазначає, що оцінка оскаржуваному рішенню надається на час його прийняття та враховуються обставини, які існували на той момент, їх врахування чи неврахування суб’єктом владних повноважень.

Відтак, оцінюючи оскаржувані рішення, суд керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій “прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України” - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій “прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії” - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

На думку суду, оскаржувані рішення та висновок прийнято із врахування розтлумачених критеріїв та в них відображена інформація, що була наявна на час їх прийняття. Відтак, відсутні підстави вважати, що оскаржувані рішення є неправомірними, відповідно, відсутні підстави для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб’єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову – судовий збір не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (вул. Крутий узвіз, буд.12, м. Вінниця, 21050).

Відповідач: Громадська рада доброчесності (вул. Механізаторів, 9, м. Київ).

Третя особа: ОСОБА_2 кваліфікаційна комісія суддів України (03109, м. Вінниця, вул. Механізаторів, 9).

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна