Рішення № 75043557, 27.06.2018, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

Копія

154/3273/17

2-а/154/8/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року м. Володимир-Волинський

Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Каліщука А.А.,

за участю серкетаря ОСОБА_1,

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до заступника начальника Волинської митниці ДФС – начальника управління протидії митним правопорушенням ОСОБА_4 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся із позовною заявою до заступника начальника Волинської митниці ДФС ОСОБА_4 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що відповідач притягнув її до адміністративної відповідальності за перевищення встановленого ст. 95 Митного кодексу України транзитного перевезення автомобіля марки «AUDI 80», р.н.з. DRF294 та наклав штраф в розмірі 8500 грн.

Постанову про адміністративне правопорущення вважає незаконною, оскільки даний автомобіль 06.02.2016 року не ввозила через митний пост «Ягодин», так як не має посвідчення водія та не мала правових підстав станом на 06.02.2016 року для виїзду з території України до республіки ОСОБА_5, оскільки не мала діючої візи для перетину кордону та не мала картки для перетину кордону в рамках Малого прикордонного руху. Заперечує, що будь-коли перетинала державний кордон України на такому автомобілі як пасажир чи водій.

Просить скасувати постанову відповідача про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил і закрити справу про адміністративне правопорушення.

09.02.2018 р. відповідач подав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав. Пояснив, що ОСОБА_2 перевищила встановлений ст. 95 Митного кодексу України строк транзитного перевезення автомобіля марки «AUDI 80», р.н.з. DRF294 більше ніж на десять днів, а тому постанова про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності є законною та просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити, надавши пояснення в їх обґрунтування, аналогічні тим, що викладені у позові.

Представник відповідача в судове засіданні не з»явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час, місце розгляду справи, не подавав заяв про відкладення розгляду справи.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 08.11.2017 р. постановою заступника начальника Волинської митниці ДФС ОСОБА_4 притягнута до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 470 МК України.

Зокрема, із змісту постанови вбачається, що 06.02.2016 р. на митну територію України через митний пост «Ягодин» Волинської митниці ДФС, громадянка ОСОБА_2 в митному режимі «транзит» ввезла автомобіль марки «AUDI 80», р.н.з. DRF294, та станом на 29.10.2017 р. його не вивезено та інший митний режим не заявлено.

На підтвердження обставин викладених у постанові про адміністративне правопорушення відповідач надав суду дані диспетчера ЗМК та пасажирського пункту пропуску, службову записку, інформацію системи «Аркан», відповідно до яких ОСОБА_2 06.02.2016 р. о 03 год. 21 хв. здійснила в»їзд на митну територію України через митний пост «Ягодин» Волинської митниці ДФС, в митному режимі «транзит» та ввезла автомобіль марки «AUDI 80», р.н.з. DRF294.

Відповідно до статей 90, 95 МК України, транзитом визначається митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності для автомобільного транспорту - 10 діб, а у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб.

За порушення строків, визначених ст.95 МК України, встановлена відповідальність, передбачена ст.470 МК України.

У відповідності до ч. 3 ст.470 МК України, перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше, ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною 1 ст. 381 МК України передбачено, що громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом.

У відповідності до п.3.1 розділу IV Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених наказом ДМСУ від 17 листопада 2005 року, № 1118, у разі ввезення громадянином-нерезидентом з метою транзиту на митну територію України транспортного засобу, зареєстрованого у відповідному реєстраційному органі іноземної держави, або ввезення з цією самою метою громадянином-резидентом транспортного засобу, зареєстрованого постійно в цьому органі та який йому належить, що підтверджується відповідним документом про право власності на такий транспортний засіб та реєстраційним документом, декларування такого транспортного засобу здійснюється в усній формі.

Судом встановлено, що 29.10.2017 р. ОСОБА_2 заперечила факт ввезення нею 06.02.2016 р. на митну територію України через митний пост «Ягодин» Волинської митниці ДФС вищевказаного автомобіля надавши письмові пояснення, в яких зазначила, що станом на 06.02.2016 р. не могла перетинати державний кордон України, оскільки не мала ні візи, ні картки малого прикодонного руху України.

Однак не зважаючи на викладене відповідач, котрий повинен був перевірити ці обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не зробив цього та притягнув ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.

Також із наданої відповідачем інформації системи «Аркан» вбачається, що відповідно до даних цієї системи ОСОБА_2 06.02.2016 р. перетинала державний кордон України на вищевказаному автомобілі разом із ОСОБА_6.

ОСОБА_1, незважаючи на заперечення факту перетинання ОСОБА_2 державного кордону України та маючи інформацію із системи «Аркан», відповідач притягуючи позивача до адміністративної відповідальності не вчинив жодних дій по встановленню особи ОСОБА_6, не відібрав у нього пояснення для підтвердження чи спростування обставин перетину кордону.

Таким чином, відповідач провів розгляд адміністративної справи та притягнув позивача до адміністративної відповідальності без всебічного, повного і об»єктивного дослідження всіх обставин справи, що суперечить завданням у справах про адміністративні правопорушення.

Під час судового розгляду справи за клопотання позивача для підтвердження обставин відсутності у ОСОБА_2 візи та дозволу на перетин спільного кордону ОСОБА_5 та України в рамках місцевого прикордонного руху судом витребовувалась із Посольства ОСОБА_7 в Україні така інформація.

Однак жодних документів, котрі б підтверджували наявність у ОСОБА_2 візи та дозволу на перетин спільного кордону ОСОБА_5 та України в рамках місцевого прикордонного руху Посольством ОСОБА_7 в Україні не надано, що ставить під сумнів перетин позивачем 06.02.2016 р. кордону України через митний пост «Ягодин».

В свою чергу, позивач на підтвердження обставин викладених у позовній заяві надала суду копію візи та дозволу на перетин спільного кордону ОСОБА_5 та України в рамках місцевого прикордонного руху Посольством ОСОБА_5 в Україні з яких встановлено, що віза надана позивачу до 04.08.2015 р., а дозвіл на перетин кордону наданий 11.03.2016 р.

Тобто, станом на 06.02.2016 р. у позивача не було дозволу на перетин кордону, а також не було візи.

При цьому відповідач, саме на котрого покладено обов»язок правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не надав суду жодних доказів, котрі б підтвердили наявність у ОСОБА_2 станом на 06.02.2016 р. візи або дозволу на перетин спільного кордону ОСОБА_5 та України в рамках місцевого прикордонного руху.

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 зверталась у поліцію із заявою про те, що стосовно неї вчинено протиправні дії, зокрема незаконним шляхом на територію України через митний пост «Ягодин» ввезено автомобіль марки «AUDI 80», р.н.з. DRF294, що в сукупності із іншими поданими нею доказами дає суду зробити висновок про правдивість її доводів позовної заяви та викликало в суду до них безпосередню довіру.

Разом з тим, можливість оформлення ввезення транспортного засобу в режимі «транзит» на митну територію України лише на підставі наявної інформації з паспортних даних особи, без будь-якої додаткової фіксації, наприклад, у виді письмового декларування, фотофіксації, тощо, дійсно може створити умови для виникнення ситуацій щодо можливого зловживання особами виниклою ситуацію з метою незаконного переміщення на митну територію України транспортних засобів та оформлення їх ввезення на підставних осіб. В даному випадку при винесенні даного рішення суд об’єктивно погоджується з такими доводами позивача, що також підтверджується масовими аналогічними позовами до судів на територіях прикордонних районів Львівської та Волинської областей, а також зареєстрованими щодо цього кримінальними провадженнями.

Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з приписів ч. 1 ст. 486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

Статтею 489 МК України передбачено, що посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов’язана з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 8 МК України визначено принципи діяльності державної митної служби, а саме законності та презумпції невинуватості та єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України.

Відповідно до ст. 458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред’явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Згідно ст. 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Тобто закон розглядає протиправну дію (бездіяльність), вчинену певною особою, порушення митних правил (адміністративний проступок) лише в тому випадку, якщо має місце вина цієї особи, якщо вчинене було здійснено навмисно або з необережності.

Роз’ясненнями, що викладені у пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01 листопада 1996 року визначено, що згідно зі ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь обвинуваченого.

Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).

Один із найважливіших конституційних принципів щодо захисту основоположних прав та свобод людини при здійсненні процедури притягнення особи до адміністративної та/або кримінальної відповідальності (презумпція невинуватості) закріплено у ст.62 Конституції України, згідно якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Отже в даному випадку наявність сумніву щодо доведеності вини, відповідно ст.62 Конституції України, має тлумачитися на користь позивача.

При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

На підставі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно із ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень збоку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних, управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, вислухавши безпосередньо в судових засіданнях пояснення позивача, проаналізувавши отримані докази в сукупності із її поясненнями та доводами представника відповідача, оцінивши їх за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд прийшов до висновку, що вина позивача в даній справі про порушення митних правил не була доведена «поза розумним сумнівом», а постанова про притягнення її до відповідальності за ч.3 ст.470 МК України є безпідставною і підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Представлені відповідачем на заперечення позовних вимог докази у своїй сукупності не дають підстав вважати, що рішення відповідача є правомірним та вказують на те, що відповідачем таке рішення прийнято упереджено та необґрунтовано, що є підставою для його скасування.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 20, 77, 244-246, 286 КАС України, суд

вирішив:

позовну заяву задовольнити.

Скасувати постанову №3972/20500/17 від 08.11.2017 р. винесену заступником начальника Волинської митниці ДФС – начальником управління протидії митним правопорушенням ОСОБА_4 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 470 КУпАП і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий:/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя А.А. Каліщук