Рішення № 75036431, 29.06.2018, Зміївський районний суд Харківської області

621/2792/17

2/621/330/18

РІШЕННЯ

іменем України

29 червня 2018 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Овдієнка В. В.

з участю секретаря Лацько А. С.

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2

відповідач - ОСОБА_3,

розглянувши за відсутністю учасників справи, в залі суду у порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,

у с т а н о в и в:

05.12.2017 ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, а 09.02.2018, 30.03.2018 - з уточненими позовними заявами до ОСОБА_3 з наступними вимогами: стягнути з відповідача на її користь аліментів на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), щомісячно, на кожну дитину, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позовної заяви і до досягнення ними повноліття; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати за адвокатські послуги в розмірі 14039 грн 96 к.

В обґрунтування позову зазначено, що 23.09.2006 ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 29.05.2017 шлюб було розірвано за рішенням Зміївського районного суду Харківської області. Від шлюбу мають двох спільних дітей: сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Діти після розірвання шлюбу залишились мешкати з матір'ю, у квартирі родичів, також знаходяться на її повному утриманні.

Діти відвідують за віком навчальний заклад, розвиваючі заняття, секції, займаються спортом. При розірванні шлюбу між ними існувала домовленість про добровільний розподіл майна та виплату аліментів на кожну дитину. На даний час відповідач жодного разу на її прохання не купив дітям одягу, харчів, та не надає матеріальної допомоги: на виховання, годування, розвиток, канцтовари, книжки, фізичний розвиток, емоційний розвиток та інше.

В даний час відповідач не виконує належним чином обов'язки по утриманню своїх дітей, не надає належної матеріальної допомоги, взагалі не надає грошей в сім'ю, що ставить її як матір у вкрай скрутне матеріальне становище. Відповідач приховує від неї місце своєї роботи, та доходи.

Відповідач аліменти нікому не платить, стягнень по виконавчим документам з відповідача не проводиться, інших неповнолітніх дітей, непрацездатних батьків, повнолітніх дочки, сина немає.

Невиконання відповідачем обов'язку щодо утримання дітей стало причиною звернення до суду з цим позовом.

14.12.2017 провадження у справі відкрито та призначено попереднє судове засідання на 24.01.2018.

24.01.2018 позивач ОСОБА_1 через свого представника подала заяву про розгляд справи за її відсутності з участю представника адвоката ОСОБА_2

24.01.2018 під час підготовчого засідання відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів, після чого задоволено клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання та надання часу для підготовки та подання доказів.

31.01.2018 відповідач ОСОБА_3 подав відзиву на позовну заяву, у якому вказав, що позовні вимоги визнає частково, вважав, що розумним та достатнім розміром аліментів є визначення їх в загальному розмірі в 1/3 частині від його заробітку.

Заперечував проти визначення аліментів у загальному розмірі 1/2 частини від заробітку, оскільки він ще має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, на утримання якого він сплачує аліменти.

На час подання відзиву він перебуває на обліку як безробітний у Зміївському районному центрі зайнятості, а згідно з постановою КМ України "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб" від 26.02.1993 року №146 (в редакції постанови КМУ від 01.07.2002 №869) визначено, що тримання аліментів проводиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з (п. 13) допомоги по безробіттю.

09.02.2018 ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву.

19.02.2018 ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи за її відсутності, за участю представника ОСОБА_2, та відповідь на відзив.

19.02.2018 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву та задоволено клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання з метою надання часу для підготовки відзиву на уточнений позов.

05.03.2018 відповідач ОСОБА_3 подав відзив на уточнену позовну заяву, у якому підтвердив свою правову позицію щодо розміру аліментів на дітей, яка була ним викладена у відзиві на первісну позовну заяву, а також заперечував проти стягнення з нього витрат на правову допомогу адвоката. Також, просив розглянути справу за його відсутності.

13.03.2018, з урахуванням думки представника позивача, підготовче засідання відкладено через неможливість вирішення всіх питань підготовчого провадження.

30.03.2018 ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, подала уточнену позовну заяву зі збільшеними вимогами про стягнення витрат на правову допомогу, а також відповідь на відзив.

06.04.2018 представник позивача адвокат ОСОБА_2 надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Ухвалою Зміївського районного суду від 06.04.2018, за відсутністю сторін, вирішено питання про прийняття до розгляду уточненого позову, надано відповідачеві строк для подання відзиву на уточнений позов, та відкладено підготовче засідання.

23.04.2018 відповідач ОСОБА_3 подав відзив на уточнений позов, у якому з підстав, викладених раніше, просив частково задовольнити позов та стягнути з нього аліменти в розмірі 1/3 частки заробітку, а в іншій частині позову - відмовити.

Заперечував проти стягнення з нього витрат на правову допомогу, вважав, що відсутні докази на підтвердження розумної обґрунтованості суми гонорару. Вважав, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні були бути надані документи про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі виконаних робіт та ін.), а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам закону. Враховуючи наявність маси простих граматичних помилок в первісній та уточнених позовних заявах, виправлень, замовчування важливих обставин, відсутність конкретики в уточненому позові по стягненню судових витрат, складність справи, відсутність посилань у позові хоча б на пленум Верховного Суду чи практику Європейського суду з прав людини та інше, а також враховуючи надмірне завищення вартості послуг (запит - 700 грн, судове засідання та переговори - 2100 грн, складання позову по аліментам - 1000 грн, уточнення позовних вимог - 2100 грн, вважав, що витрати на правничу допомогу не є розумними і в контексті ст. 137 ЦПК України стягненню з нього не підлягають. Він переконаний, що на складання первісного і уточнених позовів та на консультації по справі по аліментах значних зусиль не потребується. Окремо заслуговують на увагу і "транспортні витрати" - 1539 грн 96 к., які як і вся інші витрати, взагалі чітко не конкретизовані.

Також просив розглянути справу за його відсутності.

25.04.2018 представник позивача адвокат ОСОБА_2 надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

02.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Належним чином повідомлені учасники судового процесу в судове засідання не прибули, що з урахуванням поданих ними заяв по суті справи та з процесуальних питань не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що всі учасники справи в судове засідання не з'явилися, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

Пунктом 9 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-ІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (чинній з 15.12.2017), передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Даними копій свідоцтв про народження Серія 1-ВЛ №246895 та Серія 1-ВЛ №114060, та рішення Зміївського районного суду Харківської області від 29.05.2017, підтверджується, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а. с. 3, 4).

Згідно довідки ТОВ "АВТОТРАНС-2005" про середню заробітну плату (доходи) від 26.01.2018 ОСОБА_3 за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 отримав заробітну плату в розмірі 38942 грн 86 к., з яких утримано аліменти в розмірі 7837 грн 25 к. (а. с. 36).

Даними копії свідоцтва про народження Серія І-ВЛ №132220 підтверджується, що відповідач ОСОБА_3 має сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 37).

З довідок Зміївського РЦЗ Державного центу зайнятості Міністерства соціальної політики №170 від 22.01.2018 та №374 від 09.02.2018 вбачається, що ОСОБА_3 перебуває на обліку як безробітний в Зміївському РЦЗ з 08 листопада 2017 року (а. с. 38, 58).

З наданих відповідачем фіскальних чеків, розрахункових листів та товарних чеків вбачається, що ОСОБА_3 сплачував кошти за дитячій садок, купував речі та харчі для неповнолітніх дітей (а. с. 39-44).

Згідно довідки управління соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації №02-37/277 від 12.02.2018 вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, не перебуває на обліку в управлінні та не отримує ніяких видів допомоги на себе та на неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 53).

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта вбачається, що ОСОБА_3 є власником: 1/2 частки нежитлової будівлі, розташованої по вул. Покровська, буд. 21 "А" м. Зміїв Харківської області; житлового будинку з надвірними будівлями №27 по вул. Українській м. Зміїв Харківської області; будинку №3, розташованого по Трудовому в'їзду м. Зміїв Харківської області; 1/2 частини будинку №28, розташованого по вул. Верхня Новоселівка с. Соколово Зміївського району Харківської області; 1/2 частини нежитлової будівлі розташованої по вул. Червоноармійській м. Зміїв Харківської області; квартири №39 розташованої в будинку №9 по Пролетарському шосе м. Зміїв Харківської області (а. с. 56-57).

З довідок регіонального сервісного центру в Харківській області Міністерства внутрішніх справ України №31/20-1142 від 16.03.2018 та №31/20-3118 від 24.07.2017 вбачається, що відповідач ОСОБА_3 є власником транспортних засобів: ПАЗ 3205 реєстраційний номер НОМЕР_1; ППЦ 17 реєстраційний номер НОМЕР_2; TOYOTA LAND CRUISER 200 реєстраційний номер НОМЕР_3 (а. с. 92, 93).

Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У відповідністю зі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

У відповідності до ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Підтверджується письмовими доказами, а також і визнається позивачем та відповідачем, що відповідач ОСОБА_3 є батьком двох неповнолітніх спільних з позивачкою синів, та має виконувати зобов'язання їх утримувати до досягнення повноліття кожним.

Також, відповідачем ОСОБА_3 стверджувалося у відзиві, а також і підтверджено згаданими вище письмовими доказами, що він не ухилявся від утримання дітей та надавав для цього кошти.

Водночас, між матір'ю дітей та батьком, який проживає окремо, не досягнуто згоди щодо порядку участі батька в утриманні дітей, що дає право позивачці на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів у судовому порядку.

Під час визначення розміру аліментів, які належить стягувати з відповідача, судом враховано обставини, передбачені ст. 182 СК України, в тому числі: нормальний стан здоров'я дітей та платника аліментів; наявні відомості про рухоме та нерухоме майно платника аліментів, який до кінця 2017 року мав постійну роботу, після чого перебуває на обліку як безробітний; відомості про стягування до 04.06.2018 з відповідача аліментів на старшого сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Зазначені обставини, у зв'язку з положеннями ст. ст. 182, 183 СК України щодо розміру аліментів на дитину, дозволяють дійти висновку, що їх розмір має дорівнювати для кожної дитини 1/6 частині доходів платника аліментів, але не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За таких обставин, в частині вимог про стягнення аліментів позовна заява підлягає частковому задоволенню шляхом стягування з відповідача аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини заробітку (доходів), але цей не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути судовий збір на користь держави у розмірі 704 грн 80 к.

Вирішуючи питання про розподіл витрат сторін на оплату професійної правничої допомоги, суд виходив із наступного.

Частинами 2-9 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 3. 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічні правила щодо надання адвокатом правової допомоги на підставі договору та щодо гонорару встановлені й статтями 14, 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017, а статтею 29 цих Правил передбачено право адвоката стягувати з клієнта, окрім гонорару, також і коштів, необхідних для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, види і порядок сплати яких визначаються договором.

Договір про надання правової допомоги із урахуванням загальних положень про договори і правил про послуги є відплатним (передбачає о платність надання послуг) і в такому разі ціна (оплата, порядок її здійснення) є істотними умовами договору (ст.ст. 6, 11, 202, 509, ч. ч. 1, 5 ст. 626, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 628, ст. 632, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги пов'язується із належним їх визначенням, наявністю розрахунку витрат щодо обсягу, видів наданих послуг. Якщо мають місце додаткові (супутні) витрати, такі теж повинні підтверджуватися розрахунком. Фактична оплата гонорару, інших витрат підтверджується належними і допустимими документальними доказами. Належним і допустимим доказом щодо наявності відповідних підстав для виникнення грошових зобов'язань є зафіксовані у письмовій формі умови договору, що в подальшому слугують підставами для розрахунків між сторонами та для обліку відповідних операцій, які, у свою чергу, теж фіксуються лише у документальній формі (ст. ст. 545, 1087 ЦК України, п. 1.24 ст. 1, ст. ст. 4, 16, 17, 20, 22, 24, 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 1 абз. 3, 5, 11, ст. ст. 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 64 і ст. 95 відповідних редакцій ЦПК України, інші норми законодавства). Складання документів, зокрема, первинних, у тому числі, оформлення і видача клієнту розрахункових документів, необхідних для оплати послуг відповідно до визначеного встановленим порядком їх обсягу та порядку оплати, є обов'язком особи, яка надає ці послуги, здійснює облік відповідних операцій та несе відповідальність за складання документів.

На підтвердження витрат на правничу допомогу надано копію витягу з договору б/н від 18.07.2017 між адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про надання правової допомоги. (а. с. 5).

Проте наданий представником позивача витяг з договору про надання правової допомоги не містить положень щодо розміру витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, що виключає можливість визначити розмір цих витрат відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України.

На підтвердження фактичних витрат представником позивача надано: квитанцію №635164 від 06.02.2018, у якій зазначено, що надано адвокатом ОСОБА_2 адвокатські послуги стягнення аліментів, вартість послуг 7440 грн 00 к. (а. с. 49). Однак ця квитанція не містить відомостей про те, кому надавалися ці послуги, та хто здійснював їх оплату.

Копії фіскальних чеків, наданих представником позивача ОСОБА_2, підтверджують придбання 24.01.2018 року дизельного палива на АЗС в м. Харкові на суму 540 грн., а також 13.03.2018 - на суму 999 грн 96 к. (а. с. 88). Водночас, вказані чеки не містять відомостей, які б дозволили віднести витрати на придбання палива до витрат на правничу допомогу у розглядуваній справі.

В акті виконаних робіт від 26.03.2018 за договором про надання правової допомоги, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 зазначена вартість адвокатських послуг: запити - 6 шт. х 700 грн 00 к. = 4200 грн 00 к., складання позовної заяви 1000 грн 00 к., уточнення позовної заяви - 500 грн 00 к., консультація та стратегія - 500 грн 00 к., транспортні витрати склали - 540 грн 0 к. + 999 грн 96 к. = 1539 грн 96 к. (направлення запитів, отримання відповіді, переїзд до судових засідань з м. Харкова до м. Зміїв), судове засідання 24.01.2018 та переговори зі сторонами 2100 грн 00 к., судове засідання 19.02.2018 та складання відповіді на відзив - 2100 грн 00 к., судове засідання 13.03.2018 та складання відповіді на відзив +уточнення позовних вимог, розрахунок 2100 грн 00 к. Всього за адвокатські послуги 14039 грн 96 к. (а. с. 89).

Разом з тим, позивачем та представником позивача не надано доказів того, що позивачка дійсно здійснила витрати на вказану суму на оплату адвокатських послуг.

Вищенаведене виключає можливість розподілу між сторонами витрат позивачки на оплату професійної правничої допомоги пропорційно задоволеної частині позову, оскільки позивачкою не надано доказів суми таких витрат, визначеної за умовами договору про надання правової допомоги, а також і належних доказів фактично понесених витрат на правничу допомогу.

Оскільки суд дійшов висновку про недоведеність позивачкою витрат на правничу допомогу, не беруться до уваги доводи відповідача про безпідставне завищення розміру цих витрат, помилки при складанні документів, що є підставою для зменшення цих витрат у разі їх стягнення.

Таким чином, належить відмовити у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 137, 141, 206, 223, ч. 2 ст. 247, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей - задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, не працюючого, перебуває на обліку як безробітній у Зміївському районному центрі зайнятості, на користь ОСОБА_1, аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі однієї третини його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 05.12.2017 року і до досягнення ними повноліття.

В частині вимог про визначення аліментів у розмірі по одній чверті заробітку (доходу) на кожну дитину, а також про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 до Державного бюджету України (стягувач Державна судова адміністрація України) судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 к., які перерахувати на рахунок отримувача 31211256026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві (м. Київ) 22030106, код за ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача: 899998; код класифікації доходів бюджету: 22030106.

В частині стягування аліментів рішення підлягає негайному виконанню в межах платежу за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1, місце проживання зареєстроване за адресою: 63404, Харківська область, м. Зміїв, Пролетарське шосе, б. 9, кв. 39, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4.

Відповідач - ОСОБА_3, місце проживання зареєстроване за адресою: 63404, Харківська область, м. Зміїв, Пролетарське шосе, б. 9, кв. 39, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5.

Повне рішення складене 29.06.2018.

Головуючий: В. В. Овдієнко