Рішення № 75036374, 29.06.2018, Зміївський районний суд Харківської області

Справа №621/557/14-ц

Пр. 2/621/71/18

Рішення

іменем України

29 червня 2018 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Шахової В.В.,

за участю секретаря судових засідань - Масалової І.А.,

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Змієві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус ХМНО Олійник Людмила Михайлівна, ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання житлового будинку з надвірними будівлями спільною сумісною власністю, визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток житлового будинку, поділ нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю з відступом від рівності часток,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус ХМНО Олійник Людмила Михайлівна, ОСОБА_7, в якому, з урахуванням зменшених позовних вимог, просить встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 01 січня 2004 року по 2013 рік; визнати житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4, у зв'язку з тим, що воно істотно збільшилося у своїй вартості за час фактичного проживання однією сім'єю; визнати недійсною угоду купівлі-продажу 3/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 19.02.2014 року, посвідчену приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Олійник Л.М. та записану до реєстрової книги за №279; визнати недійсною угоду купівлі-продажу 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 19.02.2014 року, посвідчену приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Олійник Л.М. та записану до реєстрової книги за №284; поділити майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4, відступивши від рівності часток: визнавши за ОСОБА_2 право приватної власності на гараж літ. В, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, право приватної власності на 1/2 частину житлового будинку літ. А-1, що розташований за адресою: АДРЕСА_5; огорожу №1 та ворота №2 залишити у сумісній власності.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_2 зазначив, що з 1995 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4, мають сина ОСОБА_8 Спочатку вони проживали разом з відповідачкою ОСОБА_4 в найманих квартирах, потім у квартирі за адресою: АДРЕСА_1. Мешкали вони разом та мали спільний сімейний бюджет, вели сумісне господарство, між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.21 червня 2003 року вони, за його кошти, придбали у ОСОБА_9 житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_5. Покупцем у договорі було вирішено вказати ОСОБА_4 В 2004 році він, сумісно з батьком ОСОБА_10 та рідною тіткою ОСОБА_11, зі згоди відповідачки ОСОБА_4, вирішили перебудувати будинок, провести водопостачання, газ, опалення до будинку, побудувати гараж, паркан та інше, з метою відпочинку, як влітку так і взимку. Перебудування домоволодіння проводилося власними коштами та за власний рахунок як його так і батька та рідної тітки.

Відповідачка ОСОБА_4 ніяким чином не опікувалась цим майном та не звертала уваги, що там будується, та не приймала участі у будівництві. З 2004 року по 2014 рік домоволодінням користувалися він, його батько та рідна тітка. За час сумісного проживання та ведення сумісного господарства між ним та відповідачкою ОСОБА_4, а саме з 2003 року по 2014 рік, майно придбане на ім'я відповідачки ОСОБА_4, а саме домоволодіння, суттєво збільшилося як за загальною площею так і за вартістю. З 2003 року по 2014 рік загальна площа будинку збільшилась за рахунок будівництва: веранда літ. а (бетон, цегла, шифер 14,3 кв. м), тамбура літ. а2 (бетон, цегла, шифер 6,6 кв. м), прибудова літ. а3 (бетон, цегла, шифер 5,7 кв. м), житлова збільшилась на 0,2 кв.м за рахунок знесення пічного комину в житловій кімнаті 1-3, у 2006 році збудовано гараж цегляний літ. В, загальна площа 23,6 кв.м, у 2006 році збудована огорожа цегляна №1115,3 кв. м, у 2006 році, збудовані ворота №2 дерев'яні. У 2003 році майно (домоволодіння з надвірними будівлями) за адресою АДРЕСА_5, було придбано за 1060 грн. На цей час, у зв'язку з тим, що воно було перебудовано, воно коштує орієнтовно 159 475 грн. Також, у вказаний період вартість майна (домоволодіння з надвірними будівлями) суттєво збільшилась за рахунок переобладнання самого будинку. В будинку було проведено централізоване газопостачання, централізований водопровід, встановлено газове опалення, проведено перепланування та капітальний ремонт житлових кімнат (реставровано вікна та поли, замінено двері, побудовано веранду, тамбур, вбиральню та ванну кімнату, замінено дах і т. д.). З 2003 року по 2014 рік ним було обладнано домоволодіння меблями та побутовою технікою. Ним особисто було придбано та встановлено у домоволодінні: телевізор "Soni", холодильник, плиту газову, диван кутовий, стіл кухонний, сервант, стіл журнальний, крісло-качалку, крісло, книжкову шафу, сейф, в якому зберігається господарський інструмент, ліжко "книжка", спальні ліжка 4 шт., шафа платтяна, газовий котел "Житомир", газова колонка "Юнкерс", у гаражі було складовано сітка "рабиця" - 6 рулонів, велосипеди 2 шт., цегла лицювальна - 1000 шт. Тобто ним було придбано та зберігалося у домоволодінні майна на загальну суму 15 000 грн. Відповідачка ОСОБА_4 приїжджала та користувалася домоволодінням за весь час дуже рідко. Весь час, переважно у літній період, домоволодінням користувався він, його батько та його рідна тітка. У травні 2013 року стосунки між ним та відповідачкою ОСОБА_4 погіршились. Сумісне господарство з цього часу вони не ведуть, фактичні шлюбні відносини між ними припинилися. Він з дитиною мешкає окремо від відповідачки ОСОБА_4 З часу окремого проживання відповідачка ОСОБА_4 матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Відповідачка ОСОБА_4 у 2013 році, ще за час фактичних шлюбних відносин з ним, користуючись тим, що його батьки сприймають її як його дружину, без його згоди, не повідомивши його про свої наміри, забрала у його матері правовстановлюючі та технічні документи на домоволодіння з надвірними будівлями, а також забрала комплект ключів. Забравши документи на домоволодіння з надвірними будівлями, відповідачка ОСОБА_4 без його згоди самостійно розпорядилася майном шляхом відчуження його відповідачеві ОСОБА_5 Відповідачка ОСОБА_4 самостійно вела перемовини з відповідачем ОСОБА_5 щодо купівлі-продажу домоволодіння. На його погляд ОСОБА_5, ще до укладення договору купівлі-продажу домоволодіння з надвірними будівлями, знав, що вказане домоволодіння не є особистою власністю відповідачки ОСОБА_4, оскільки вона не могла надати ключі від гаражу ОСОБА_5 В лютому 2014 р. на його телефон зателефонував відповідач ОСОБА_5 З телефонної розмови йому стало відомо, що останній приїхав за адресою: АДРЕСА_5, з метою доступу до домоволодіння. Сусіди у с. Курортне дали відповідачеві ОСОБА_5 його телефонний номер з метою узгодження питання про передачу ключів від гаражу, оскільки сусіди завжди знали тільки його, як власника домоволодіння, а ОСОБА_5 бачили перший раз. Він ОСОБА_5 по телефону повідомив, що він самостійно будував це домоволодіння, є власником майна та згоди на його огляд та продаж не давав, у домоволодінні та в гаражі знаходяться його особисті речі. ОСОБА_5 йому повідомив, що він є власником майна та бажає змінити замки на всіх дверях. На його питання щодо можливості отримати особисті речі, що знаходяться у домоволодінні та гаражі на суму 15000 грн., ОСОБА_5 повідомив, що ніякі речі віддавати не буде, оскільки придбав домоволодіння в цілому з речами, які там знаходяться, і порекомендував звернутися до відповідачки ОСОБА_4 На цей час, він не має доступу до особистих речей та майна, оскільки відповідач ОСОБА_5 самостійно змінив замки. Позивач зазначає, що вчинення відповідачкою ОСОБА_4 незаконного правочину порушує законні права та інтереси як його, так і дитини ОСОБА_8, який позбавлений можливості відпочивати в період канікул, а також порушує інтереси членів його родини батька та рідної тітки, які з 2004 року по 2013 рік надавали власні кошти та брали участь у будівництві домоволодіння.

З урахуванням викладеного, вважав, що ним надано всі належні та допустимі докази участі у набутті спірного майна - житлового будинку що розташований за адресом: АДРЕСА_5, оскільки на той момент вони фактично були сім'єю, несли обов'язки по придбанню та утриманню будинку, а він особисто здійснив технічне поліпшення стану будинку.

Під час судового розгляду позивач ОСОБА_8 підтримав зазначений позов з підстав, викладених у позовній заяві. Також пояснив, що спірне нерухоме майно було придбано та покращено за його кошти, а також кошти батька і тітки. Однак, спірний будинок був оформлений на ім'я відповідачки ОСОБА_4 через те, що, внаслідок його підприємницької діяльності, у нього був нестабільний майновий стан, і він побоювався, що на його майно може бути звернуто стягнення за борги. Виходячи з цього, він не хотів оформлювати на себе право власності на нерухоме майно.

Представник позивача ОСОБА_3 підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та повідомлених позивачем під час судового розгляду.

Відповідачка ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причин неявки у судове засідання не повідомила. Повідомлялась судом через надання оголошення про розгляд справи.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_12 у судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про що свідчить її підпис у розписці, причин неявки у судове засідання суду не повідомила.Отже, оскільки суд не вбачає поважних причин неявки представника відповідача ОСОБА_12, тому прийшов до висновку про розгляд справи за її відсутності. У попередніх судових засіданнях представник відповідача ОСОБА_12 заперечувала проти позову та просила у його задоволенні відмовити.

Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Олійник Л.М. в судове засідання не з'явилася, надала письмові пояснення, в яких підтвердила факт посвідчення нею спірних договорів купівлі-продажу та вказала, що правочини були здійснені у відповідності із законодавством, що діяло на момент їх укладання.

Просила провести судовий розгляд за її відсутністю.

Третя особа - ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, в задоволенні позову просила відмовити, у зв'язку з необгрунтованістю.

Відповідно до п. 9 Розділу VIII Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ч.4 ст. 338 ЦПК України в редакції, яка була чинна на момент надходження справи до суду першої інстанції після скасування судом касаційної інстанції, та ч.1 ст. 417 ЦПК України в чинній редакції, вказівки суду касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Вислухавши пояснення позивача та його представника в цьому судовому засіданні та пояснення представника відповідача ОСОБА_5 -ОСОБА_12 наданих у попередніх судових засіданях, дослідивши показання свідків, письмові докази та висновок експерта, оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, врахувавши вказівки суду касаційної інстанції, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 мають спільного сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в зареєстрованому в установленому законом порядку шлюбі не перебували.

Житловий будинок з надвірними будівлями належав ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 21.06.2003 року приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Трубніковою В.В., зареєстрованого в реєстрі за №2429.

На підставі договору купівлі-продажу купівлі-продажу 3/4 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 19.02.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Олійник Л.М. та записаного до реєстрової книги за №279, та договору купівлі-продажу 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 19.02.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Олійник Л.М. та записаного до реєстрової книги за №284, спірне нерухоме майно належило на праві приватної власності ОСОБА_5

11 січня 2017 року між ОСОБА_5, як іпотекодавцем, з одного боку та ОСОБА_7, як іпотекодержателем, з іншого боку, було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого ОСОБА_7 набула у власність вищезазначений житловий будинок з надвірними будівлями (гаражем) та земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 для обслуговування та будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд. Державна реєстрація була проведена цього ж дня 11.01.2017 за номером 33398152.

Спірним є право власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: Харківська область, АДРЕСА_5.

Як зазначено в розділі VII Прикінцевих положень до СК України, цей кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України і регулює відносини, які виникли починаючи з дня набрання ним чинності. СК України не має зворотної сили і не може поширюватися на відносини, які виникли до цього моменту.

В п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначено, що він набув чинності з 01 січня 2004 року та, що цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (ст. 21 СК України).

Частинами 2, 4 ст. 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, що є ознаками сім`ї. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Нормою ч. 1 ст. 74 СК України встановлено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто зазначена норма передбачає можливість визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, якщо майно відповідача збільшилося в своїй вартості в наслідок спільних трудових чи грошових затрат позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних сімейних відносин може бути застосовані положення ч.1 ст. 62 СК України у разі встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 однією сім'єю.

Главою 6 розділу 4 передбачено можливість встановлення такого факту, що має юридичне значення, як проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

На підтвердження факту проживання однією сім'єю ОСОБА_2 з ОСОБА_4 з 01 січня 2004 року по 2013 рік позивачем надано свідоцтво про народження спільного сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2; дані фотознімків, які, зроблені протягом 1997-2006 років, а також позивач посилається на показання свідків: ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_8

Так, свідок ОСОБА_11 пояснила, що вона є рідною тіткою ОСОБА_2 У 1995 році ОСОБА_2 познайомив її з ОСОБА_4 та вони почали жити разом як подружжя. Від цих відносин у них народився син, який багато хворів, тому у 2003 році ОСОБА_2 вирішив купити дачу для того, щоб родиною там відпочивати та оздоровлювати сина. Роботи по перебудові та благоустрою будинку проводились за кошти ОСОБА_2, оскільки він працював, а ОСОБА_4 не працювала, була домогосподаркою та займалась дитиною. Жили вони дружно, часто користувались дачею, святкували там дні народження та інші свята. Вона їх сприймала як подружжя. У 2012 році, коли в неї помер чоловік, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 дуже її підтримували.

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що ОСОБА_2 знає з дитинства, а ОСОБА_4 це його дружина. В середині 90-х років вони вже були парою. Жили вони в тому ж будинку, що і вона, тому вона їх часто бачила разом. Ходили один до одного в гості, спілкувались. ОСОБА_4 народила сина від ОСОБА_2, який був хворобливим у дитинстві, тому вона не працювала, а займалась уходом за дитиною. Восени 2003 року уперше вона була на їх дачі у с.Курортне Зміївського району Харківської області. В 2012 - 2013 році ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на дачу вже її не запрошували.

Свідок ОСОБА_18 пояснила, що у ОСОБА_2 вона працювала бухгалтером з 1999 року. ОСОБА_4 це його дружина. Вони дружили сім'ями. Вона була впевнена в тому, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 знаходяться в офіційному шлюбі, оскільки ОСОБА_4 носила обручку. В них народився син, який хворів у дитинстві, тому вони придбали у 2003 році дачу. У 2013 році в їх сім'ї почались конфлікти.

Свідок ОСОБА_19 пояснив, що з 2004 року по 2007 рік він працював на дачі у ОСОБА_2 Практично кожні вихідні ОСОБА_2 приїздив на дачу, дружина ОСОБА_4 з сином приїздили рідше.

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Вони жили однією сім'єю до 2013 року. У них була дача у с.Курортне, де він з батьками відпочивав, святкував дні народження. Батько займався облаштуванням будинку. Мама не працювала, а займалась його вихованням.

Крім того, на фотознімках, які зроблені протягом 1997-1999, 2002-2006 років, зображені позивач ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_4, їх спільний син, батько позивача у різних місцях та компаніях, в тому числі, на території спірного житлового будинку.

Суд зазначає, що показання надані свідками, співвідносяться між собою, доповнюють один одного, і у суду не має сумніву у їх достовірності, оскільки під час допиту свідки надавали покази чітко та послідовно, а також попереджались про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Крім того, суд враховує співвідношення між собою наданих показань свідків та фотознімків, які зроблені протягом 1997-1999, 2002-2006 років, на яких ОСОБА_2, ОСОБА_4 та їх спільний син ОСОБА_8 зображені разом, як сім'я.

Таким чином, наявні докази, надають суду змогу зробити висновок про те, що дійсно ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю з 01 січня 2004 року по 2013 рік, у зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4, у зв'язку з тим, що воно істотно збільшилося у своїй вартості за час фактичного проживання однією сім'єю, суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю з 01 січня 2004 року по 2013 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто зазначена норма передбачає можливість визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, якщо майно відповідача збільшилося в своїй вартості в наслідок спільних трудових чи грошових затрат позивача.

На підтвердження факту збільшення майна відповідача в своїй вартості в наслідок спільних трудових та грошових затрат позивача, останнім надано договір купівлі-продажу житлового будинку від 21.06.2003 року, згідно якого ОСОБА_4 придбала житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_5; технічний паспорт на спірний житловий будинок, складений станом на 30 квітня 2009 року; технічний паспорт на цей житловий будинок складкний станом на червень 2003 року; витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 23.02.2012; будівельний паспорт на спірний житловий будинок; фотознімки, які, зроблені протягом 2004-2006 років, а також позивач посилається на показання свідків: ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_8

Так, свідок ОСОБА_11 пояснила, що вона є рідною тіткою ОСОБА_2 У 1995 році ОСОБА_2 познайомив її з ОСОБА_4 та вони почали жити разом як подружжя. Від цих відносин у них народився син, який багато хворів, тому у 2003 році ОСОБА_2 вирішив купити дачу для того, щоб родиною там відпочивати та оздоровлювати сина. При виборі дачі вона була присутня в АДРЕСА_5. Це був занедбаний будинок, без комунікацій, але знаходився у дуже гарному місці. З 2004 року цей будинок був повністю перебудований, а саме проведено до будинку комунікації, збудовано кухню та встановлено усі зручності. Згодом цей будинок перетворився на комфортабельне житло. Роботи по перебудові та благоустрою будинку проводились за кошти ОСОБА_2, оскільки він працював, а ОСОБА_4 не працювала, була домогосподаркою та займалась дитиною. Жили вони дружно, часто користувались дачею, святкували там дні народження та інші свята. Вона їх сприймала як подружжя. У 2012 році, коли в неї помер чоловік, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 дуже її підтримували.

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що ОСОБА_2 знає з дитинства, а ОСОБА_4 це його дружина. В середині 90-х років вони вже були парою. Жили вони в тому ж будинку, що і вона, тому вона їх часто бачила разом. Ходили один до одного в гості, спілкувались. ОСОБА_4 народила сина від ОСОБА_2, який був хворобливим у дитинстві, тому вона не працювала, а займалась уходом за дитиною. Восени 2003 року уперше вона була на їх дачі у с.Курортне Зміївського району Харківської області. На протязі 10 років вона там бувала один раз на пів року та за цей час будинок дуже змінився. Було замінено вікна, проведено комунікації, влаштовані зручності, встановлено камін та сходи.

Свідок ОСОБА_18 пояснила, що у ОСОБА_2 вона працювала бухгалтером з 1999 року. ОСОБА_4 це його дружина. Вони дружили сім'ями. Вона була впевнена в тому, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 знаходяться в офіційному шлюбі, оскільки ОСОБА_4 носила обручку. В них народився син, який хворів у дитинстві, тому вони придбали у 2003 році дачу. Будинок був спочатку занедбаний, без комунікацій та зручностей. Однак ОСОБА_2 кожні вихідні знаходився там та займався його облаштуванням. У подальшому будинок дуже змінився та перетворився на комфортабельне житло. Все це він робив для сім'ї.

Свідок ОСОБА_19 пояснив, що з 2004 року він працював на дачі у ОСОБА_2 За чотири роки, які він там працював, було замінено дах, збудовано гараж, паркан та інше. Практично кожні вихідні ОСОБА_2 приїздив на дачу, дружина ОСОБА_4 з сином приїздили рідше. За виконані роботи з ним розраховувався ОСОБА_2 На дачу також приїжджали відпочивати батько ОСОБА_2 та його тітка.

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Вони жили однією сім'єю до 2013 року. У них була дача у с.Курортне, де він з батьками відпочивав, святкував дні народження. Батько займався облаштуванням будинку, наймав робітників, оскільки будинок був спочатку без комунікацій та зручностей. Мама не працювала, а займалась його вихованням. Батьки матері не приймали участі у перебудові дачі.

На фотознімках, які зроблені протягом 2004-2006 років, зображений спірний будинок та будівельні

роботи, які проводились в його середині та на його території за участю позивача ОСОБА_2 та його батька.

Також, перебудова та поліпшення житлового будинку з надвірними будівлями підтверджується даними які містяться: у договорі купівлі-продажу житлового будинку від 21.06.2003 року, згідно якого ОСОБА_4 придбала житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 за 1060 грн. при його інвентаризаційної вартості у 8062 грн.; технічних паспортах на зазначений житловий будинок, які складені станом на червень 2003 року (момент покупки) та станом на 30 квітня 2009 року, будівельного паспорту від 30.11.2011 року, висновку про технічну можливість будівництва прибудов до житлового будинку, веранди, тамбуру, переобладнання приміщень в житловому будинку, будівництва гаражу та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 23.02.2012, з яких вбачається збільшення вартості житлового будинку та надвірних будівель, збільшення площі самого будинку та появи нових надвірних будівель; рішення № 52 від 25.08.2005 року «Про надання дозволу на газифікацію жилового будинку АДРЕСА_5»; рахунків від 09.12.2005 року НОМЕР_2 та НОМЕР_3, довідки ТС «Занки», договору про надання послуг з центрального холодного водопостачання від 01.01.2004 року, договору про користування електричною енергією від 09.12.2005 року, з яких вбачається факт підключення спірного будинку до мережі холодного водопостачання та електромережі.

При цьому, суд зазначає, що вказні перебудова та поліпшення спірного житлового будинку з надвірними будівлями відбулись до його продажу другому відповідачу ОСОБА_5 у 2014 році

Крім того, на підтвердження того, що спірний житловий будинок з надвірними будівлями за час спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_2 з ОСОБА_4 істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат позивача, зроблений висновок судово будівельно-технічної експертизи № 7170/8696 від 15.10.2014, з якого вбачається, що домоволодіння АДРЕСА_5, враховуючи площу та вартість, починаючи з дати придбання, тобто з 21 червня по теперішній час з урахуванням проведених у 2004-2007 роках будівельних робіт звільшилось в 2,4 рази ( на 242 %). Вартість проведених у 2004-2007 роках будівельних робіт складає 140290 грн. Риннова вартість на теперішній час вказаного домоволодіння складає 364914 грн.

Таким чином, зазначені докази, які співвідносяться між собою, доповнюють один одного, надають суду змогу зробити висновок про те, що житловий будинок АДРЕСА_5, який був зареєстрований за ОСОБА_4 за час проживання однією сім'єю ОСОБА_2 з ОСОБА_4 з 01 січня 2004 року по 2013 рік істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат ОСОБА_2

Отже, на підставі ч. 1 ст. 62 СК України суд визнає житловий будинок АДРЕСА_5 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволеню.

Щодо позовних вимог про поділу майна, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4, відступивши від рівності часток: визнавши за ОСОБА_2 право приватної власності на гараж літ. В, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, право приватної власності на 1/2 частину житлового будинку літ. А-1, що розташований за адресою: АДРЕСА_5; огорожу №1 та ворота №2 залишити у сумісній власності, суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю з 01 січня 2004 року по 2013 рік, а жиловий будинок АДРЕСА_5 визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на підставі ч.1 ст. 62 СК України.

Згідно зі ст. 28 КпШС України (в редакції чинній на час придбання майна) в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, їх частки є рівними.

При цьому, суд застосовує положення норми Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, оскільки відносини щодо визначення часток у спільному сумісному майні виникли після 01.01.2004 р.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частини у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на квартиру, допускається за його згодою, крім випадків передбачених ЦК України.

З огляду на викладене та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що спірні житловий будинок з надвірними будівлями (гараж) належить ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частках, тобто по 1\2 частці кожному.

Згідно п.п. 25, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя », вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, судам необхідно застосовувати положення ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України, щодо обов'язкової згоди на отримання одним із подружжя грошової компенсації та попереднього внесення на депозитний рахунок суду другим із подружжя відповідної грошової суми. У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть біти реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визначає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Приймаючи до уваги наведене, а також те, що відповідач - ОСОБА_4 не надала обов'язкову згоду на отримання нею грошової компенсації, а позивач за попередньо не вніс на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми, суд вважає необхідним визнати за ними ідеальні частки в цьому майні без його реального поділу та залишити майно - спірний житловий будинок з надвірними будівлями (гараж) у їх спільній частковій власності, в розмірі 1\2 частини вказаного майна кожному з них.

Огорожу № 1 та ворота № 2 за адресою АДРЕСА_5 слід залишити у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

При цьому, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про відступлення від рівності часток, визнавши за ним право приватної власності на гараж літ. В в цілому, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що ОСОБА_4 не дбала про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилялась від участі в утриманні дитини, приховала, знищила чи пошкодила спільне майно, витрачала його на шкоду інтересам сім'ї.

Натомість, з показань допитаних свідків вбачається, що фінансовим забезпеченням сім'ї займався позивач, оскільки він працював, а ОСОБА_4 була домогосподаркою та займалась сином ОСОБА_8, який в той час часто хворів.

Крім того, судом до спірних правовідносин не може бути застосована ч.3 ст. 70 СК України, оскільки ОСОБА_8 є повнолітнім, тобто не вважається дитиною в розумінні СК України, а також позивачем не надано доказів того, що його син є непрацездатним.

Отже, позовні вимоги про відступлення від рівності часток є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання недійсною угоду купівлі-продажу 3/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 19.02.2014 року, посвідчену приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Олійник Л.М. та записану до реєстрової книги за №279; визнання недійсною угоду купівлі-продажу 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 19.02.2014 року, посвідчену приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Олійник Л.М. та записану до реєстрової книги за №284, суд зазначає наступне.

На підставі договору купівлі-продажу купівлі-продажу 3/4 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 19.02.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Олійник Л.М. та записаного до реєстрової книги за №279, та договору купівлі-продажу 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 19.02.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Олійник Л.М. та записаного до реєстрової книги за №284, спірне нерухоме майно належило на праві приватної власності ОСОБА_5

11 січня 2017 року між ОСОБА_5, як іпотекодавцем, з одного боку та

ОСОБА_7, як іпотекодержателем, з іншого боку, було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого ОСОБА_7 набула у власність вищезазначений житловий будинок з надвірними будівлями (гаражем) та земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 для обслуговування та будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд. Державна реєстрація була проведена цього ж дня 11.01.2017 за номером 33398152.

Як підтверджено позивачем та не заперечується представником ОСОБА_5, після укладення вищенаведених договорів купівлі-продажу будинку ОСОБА_5 з ОСОБА_4, у ОСОБА_2 відсутній доступ до спірного домоволодіння, оскільки ключі опинились у ОСОБА_5

Тобто судом встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 вибув з фактичного володіння позивача.

За правилами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до змісту статей 11,15 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільний прав-це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення і реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту субєктивних цивільних прав розуміють яз закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених ( оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем обрано такий спосіб захисту свого права, як визнання правочинів недійсними. При цьому, по-перше, позивач оскаржує договори купівлі-продажу, за яким він не є стороною цього договору; по-друге, майно у вигляді спірного житлового будинку вибуло з його фактичного володіння.

Суд дійшов висновку, що в задовленні цих позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.

Суд зазначає, що загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в ст. 216 Цивільного кодексу України. В частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює для сторін чи інших осіб юридичних наслідків. Стаття 216 зазначеного Кодексу містить також положення про те, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан до укладеного договору купівлі-продажу.

Такий підхід цілком виправданий і тоді, коли визнається недійсним правочин, укладений особою, яка не мала права відчужувати майно, адже, по-перше, недійсний правочин з моменту його укладення не породжує жодних правових наслідків, а отже, й титулу власника в добросовісного набувача; по-друге, не призводить до ущемлення законних інтересів останнього, оскільки двостороння реституція повертає його в первісний стан, який існував до укладення недійсного правочину.

Проте, суд зазначає, що в порядку реституції майно повертається стороні недійсного правочину, а не його безпосередньому власнику, як при віндикації.

Таким чином, слід розрізняти віндикацію і реституцію як способи захисту майнових прав, передусім порушеного права власності.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що обидва способи захисту порушеного права власності: як за допомогою правових норм ЦК України про недійсність, так і за допомогою правових норм цього Кодексу про віндикацію, - є правомірними, оскільки передбачені ЦК України. Разом з тим права позивача, як власника ? частини житлового будинку та гаражу, підлягають захисту шляхом пред'явлення віндикаційного позову до добросовісного набувача, а не пред'явлення вимог про визнання оскаржуваних договорів недійсним з використанням правового механізму, встановленого в частинах 1,2 ст. 216 ЦК України.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли

майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна,переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову в цій частині, оскільки він не ґрунтується на вищенаведених нормах права. При цьому, суд позбавлений можливості розглянути в межах цієї справи вимоги віндикаційного позову, оскільки в цьому випадку зміняться одночасно предмет та підстава позову.

Суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений права звернутись до суду з позовом, обравши правильний спосіб захисту свого права власності, який визначений в ст. 387, 388 ЦК України з урахуванням фактичних обставин.

Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Питання щодо скасування заходів забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 01.04.2014, суд не вирішує з огляду на положення ч.ч. 7,8 ст. 158 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. ст. 2, 10-13, 76, 79, 80, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус ХМНО Олійник Людмила Михайлівна, ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання житлового будинку з надвірними будівлями спільною сумісною власністю, визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток житлового будинку, поділ нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю з відступом від рівності часток - задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 01 січня 2004 року по 2013 рік.

Визнати житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою вул. Соснова,13 с.Курортне, Зміївського району, Харківської області спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що він істотно збільшилося у своїй вартості за час фактичного проживання однією сім'єю.

Розділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а саме: житловий будинок АДРЕСА_5 літ.А-1 та гараж літ. В за цією ж адресою, визначивши ідеальні частки в спільній сумісній власності в наступних розмірах: за ОСОБА_2 визнати право власності на 1\2 ідеальної частки житлового будинку АДРЕСА_5 літ. А-1 та на 1\2 ідеальної частки гаражу літ. В за цією ж адресою; за ОСОБА_4 визнати право власності на 1\2 ідеальної частки житлового будинку АДРЕСА_5 літ. А-1 та на 1\2 ідеальної частки гаражу літ. В за цією ж адресою.

Житловий будинок АДРЕСА_5 літ.А-1 та гараж літ. В за цією ж адресою - залишити у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Огорожу № 1 та ворота № 2 за адресою АДРЕСА_5 залишити у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3; паспорт НОМЕР_4, виданий Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві 23.01.2009 року, місце реєстрації: АДРЕСА_2; місце мешкання: АДРЕСА_3) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт НОМЕР_5, виданий Дзержинським РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області 25.07.2012 року, зареєстрований та мешкає: АДРЕСА_4) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1375 (одна тисяча триста сімдесят п'ять) грн. 55 коп.

Рішення може бути оскаржене повністю або частково в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги, враховуючи п.п. 15.5. п. 15 Розділу 13 Перехідні положення ЦПК України до Апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області в тридцяти денний строк з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного рішення 29 червня 2018 року.

Суддя В.В. Шахова