Постанова № 75035981, 23.06.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 609/357/17Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М. Провадження № 22-ц/789/429/18 Доповідач - Ткач О.І.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Ткач О.І.

суддів - Бершадська Г. В., Гірський Б. О.,

за участі секретаря Сович Н. та адвокатів Чапаєвої Г.М., Сідорової І.А., позивачки ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кременецького районного суду від 26 грудня 2017 року ухваленого суддею Мочальською В.М., дату складення повного тексту рішення не вказано, у справі № 609/357/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком і за позовом ОСОБА_3 до Великозагайцівської сільської ради Шумського району Тернопільської області, ОСОБА_5, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: КП "Шумське БТІ", реєстраційна служба Шумського районного управління юстиції Тернопільської області про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності,-

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог.

1.1. 29 березня 2017 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком.

1.2. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що є власником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що розташований на АДРЕСА_1. Після одруження сина, дозволила його сім'ї проживати у вищевказаному жилому будинку. Відповідачка, колишня невістка, після розлучення, вдруге одружилась, без погодження з нею поселила нового чоловіка та їхню спільну дитину. Згідно до ст. 156 ЖК України колишня невістка не відноситься до членів сім'ї та чинить їй перешкоди у праві володінні та користуванні житлом, тому просила визнати її такою, що втратила право на житло в порядку ст.405 ЦК України.

1.3. 17 жовтня 2107 року, в процесі розгляду справи, уточнила свої вимоги по відношенню до відповідачки ОСОБА_4 та просить усунути перешкоди у користуванні будинком шляхом її виселення посилаючись на ст. 321 ЦК України (а.с.116-119).

1.4. 29.05.2017 року ОСОБА_3 збільшено позовні вимоги, в яких вона просить :

- визнати незаконним та скасувати рішення № 76 виконавчого комітету Великозагайцівської сільської ради Шумського району Тернопільської області від 23 жовтня 2007 року "Про оформлення права власності на житловий будинок";

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що видане ОСОБА_5;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.46-48).

1.5. Свої нові вимоги позивачка мотивує тим, що син ОСОБА_5 з порушенням вимог закону оформив на своє ім'я право власності на належний їй житловий будинок (а.с. 83-85).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

2.1. Рішенням Кременецького районного суду від 26 грудня 2017 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення - задоволено:

- зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні майном ОСОБА_3 шляхом її виселення з житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1.

2.2. Визнано незаконним та скасовано рішення № 76 виконавчого комітету Великозагайцівської сільської ради Шумського району Тернопільської області від 23 жовтня 2007 року "Про оформлення права власності на житловий будинок".

2.3. Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що видане 23 жовтня 2012 року Великозагайцівською сільською радою Шумського району Тернопільської області ОСОБА_5 на житловий будинок по АДРЕСА_1.

2.4. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на житловий будинок по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 37962420).

2.5. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 та в користь держави по 640 гривень судових витрат.

3. Короткий зміст апеляційної скарги.

3.1. 15 березня 2018 року відповідачка ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на рішення стосовно її виселення з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і просить рішення скасувати.

3.2. Апеляційна скарга мотивована тим, що спірний будинок є постійним місцем проживання її та трьох неповнолітніх дітей, в тому числі двох внуків позивачки. Іншого житла ні вона, ні діти не мають. Представника органу опіки та піклування до справи судом не було залучено.

3.3. Позивач у вказаному будинку не проживала і не проживає. Позивач проживає в іншому селі.

3.4. З часу поселення у будинок, нею та колишнім чоловіком, сином позивача, проведено реконструкцію будинку.

4. Аргументи учасників справи.

(1)

4.1. 11.05.2018 позивачка ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу.

4.2. Рішення Кременецького районного суду від 26 грудня 2017 року стосовно виселення ОСОБА_4 вважає законним та обґрунтованим, просить залишити рішення без змін.

4.3. Дала згоду лише на тимчасове проживання відповідачки на час перебування її в статусі невістки - дружини сина.

4.4. Відповідачка ОСОБА_4, яка розлучилась із її сином і вдруге одружилась, чинить їй перешкоди у користуванні належним їй майном, будинком, оскільки крім спільних дітей із її сином, поселила на постійне проживання свого нового чоловіка та їхню спільну дитину, 2017 року народження, і тим самим позбавила її можливості володіти, користуватися та розпоряджатися належним майном.

(2)

4.5. В суді апеляційної інстанції представник відповідачки доводи апеляційної скарги підтримала.

4.6. Додатково пояснила, що поселившись у будинку, відповідачка була переконана в тому, що вказаний будинок є власністю її колишнього чоловіка. В ремонт будинку вони спільно вкладали кошти.

4.7. Відповідачка з дітьми від першого шлюбу проживає у вказаному будинку і отримує аліменти від сина позивачки на їх утримання.

4.8. З січня 2017 року в будинку проживає дитина від нового шлюбу і її довірителька готова винаймати житло у позивачки.

(3)

4.9. Позивачка ОСОБА_3 та її представник доводи апеляційної скарги заперечила з підстав викладених у відзиві.

4.10. Просить рішення про виселення ОСОБА_4 залишити в силі.

4.11. Позивачка суду апеляційної інстанції пояснила, що з сім'єю проживає в с.Тури Великозагайцівської сільської ради.

4.12. В успадкований нею жилий будинок АДРЕСА_1 дозволила поселитись сину з сім'єю після його одруження. Реконструкцію вказаного жилого будинку зробив син за позичені кошти, вона цьому не суперечила.

4.13. Син створив нову сім'ю, в якій в 2017 році теж народилась дитина. Він проживає в м. Рівне. Більше року він уже перебуває за межами України на заробітках.

4.14. Позивачка не заперечує проти проживання внуків в будинку, але бажає щоб відповідачка, яка втратила право на проживання в будинку як член сім'ї власника, виселилась з будинку, оскільки без погодження з нею поселила в будинок нового чоловіка та їхню спільну дитинку.

5. Позиція апеляційного суду:

5.1.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції:

5.2. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

5.3. Згідно з ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

5.4. Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

5.5. Відповідно до вимог ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

5.6. Рішенням Шумського районного суду від 20 грудня 2005 року за ОСОБА_3 визнано право на спадкове майно, яке залишилось після смерті її тітки ОСОБА_6, що складається із права на будинковолодіння в АДРЕСА_1 (а.с. 8-10).

5.7. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

5.8. Права власника будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст.150 ЖК України і передбачають право власника використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

5.9. Судом першої інстанції вірно констатовано право позивача як власника будинку звернутися в суд за захистом свого порушеного права та усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом виселення, оскільки таке право гарантується Законом.

5.10. Проте, задовольняючи позовні вимоги про виселення, судом не враховано можливість істотного порушення основоположних прав інших осіб, зокрема права на житло, які гарантуються не лише чинним законодавством України, а й міжнародними нормативно-правовими актами.

5.11. Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи, керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

5.12. Частиною 4 вищевказаної статті встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

5.13. Аналогічна норма викладена в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477- "Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права."

5.14. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) гарантується право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

5.15. Право на повагу до житла у розрізі вказаної статті включає в себе, в тому числі і право не бути позбавленим житла (виселеним).

5.16. Поняття "житло" в контексті Конвенції не обмежується лише приміщенням, яке законно займано або створено. Визначальне значення має у даному випадку наявність достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем.

5.17. З матеріалів справи вбачається, що власник будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_7 у вказаному будинку не проживає, проте надала дозвіл на проживання у ньому сину ОСОБА_5 з сім'єю в складі: колишньої дружини ОСОБА_4, відповідача у справі, та дітей сина ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 і дочки ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с.12).

5.18. 25.12.2014 року рішенням суду розірвано шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а.с.13).

5.19. Відповідачка ОСОБА_4 разом із дітьми залишилась проживати у вказаному будинку та проживає там по даний час.

5.20. У 2017 році відповідачка народила дитину від іншого чоловіка, з яким вона спільно проживає у даному будинку разом із трьома дітьми.

5.21. Таким чином, проживаючи тривалий час у належному ОСОБА_3 (із її дозволу) будинку, відповідач вважає його своїм житлом, не маючи іншого місця для проживання.

5.22. Виходячи із аналізу норм частини 1 статті 319 ЦК України, ОСОБА_3 має право як власник вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

5.23. Однак, чинним законодавством визначено обов'язок власника не використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 5 ст. 319 ЦК України), а також діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.7 ст. 319 ЦК України).

5.24. Європейський Суд з прав людини у пункті 43 рішення "Кривіцька та Кривіцький проти України" роз'яснив, що функція пояснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам.

5.25. Відповідно до ч.1 ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права.

5.26. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується принципом верховенства права (ч.1 ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України).

5.27. Частиною 2 ст. 8 Конвенції визначено механізм втручання у право на житло, який передбачає здійснення такого втручання згідно із законом та втручання повинно бути необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

5.28. Таким чином, з огляду на гарантії, визначені Конвенцією, правомірність виселення особи залежить не лише від наявності нормативного акта, на підставі якого воно є можливим, але й висновку щодо співмірності такого заходу легітимній меті, яка переслідується виселенням. Наявність чи відсутність такої співмірності може визначатися з урахуванням конкретних обставин справи та зокрема, можливості особи забезпечити собі інше житло.

5.29. З матеріалів справи вбачається, що відповідачка разом з дітьми проживає в будинку, належному позивачці. Вказаний будинок є їхнім постійним місцем проживання. Позивачка не оспорює право проживання її малолітніх внуків, на утримання яких її син сплачує аліменти відповідачці.

5.30. Позивачка із сім'єю проживає в селі Тури Великозагаївецької сільської ради Шумського району. З сім'єю сина ніколи спільно не проживала. Фактично не користується спірним будинком.

5.31. Позивач не навела і не довела, що звільнення належного їй будинку на вул. 8 Березня в с. В Загайці викликано необхідністю використання нею вказаного будинку для особистого проживання, тобто, становить для неї гостру соціальну необхідність.

5.32. Аналіз вищенаведених обставин справи дає підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є втручанням у право відповідачки на житло, оскільки не є виправданим в демократичному суспільстві.

5.33. Згідно до статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків.

5.34. Конкретне місце проживання дитини у віці від десяти до чотирнадцяти років згідно до статті 160 СК України визначається за згодою батьків.

5.35. Відповідно до статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються матері, батькові, разом з якими проживає дитина.

5.36. Враховуючи вищенаведене, поза увагою суду першої інстанції залишились доводи відповідача про те, що внаслідок виселення, не лише ОСОБА_4, а й троє її неповнолітніх дітей фактично залишаться безпритульними.

5.37. Вказана помилка суду є результатом незалучення до справи представника органу опіки та піклування, який законом зобов'язаний представляти та захищати інтереси та права дітей, в тому числі і право на житло дітей, що кореспондується із вимогами статтей 6, 8 Конвенції.

5.38. Європейський суд у рішенні "Савіни проти України" у п. 47 наголосив на тому, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права та гарантовані ст. 8 Конвенції.

5.39. Вирішуючи позовні вимоги про виселення суд першої інстанції обмежився лише з'ясуванням обставин справи в контексті вимог національного законодавства та в аспекті захисту прав власника та не врахував істотного порушення гарантованого Конституцією України та Конвенцією права відповідачки та її малолітніх дітей на житло.

5.40. Згідно до статті 367 ЦПК- "Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги."

5.41. Відповідно до статті 367 ЦПК -"Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги".

5.42. Таким чином, доводи відповідачки стосовно вирішення позову про її виселення є обґрунтованими. Рішення слід скасувати.

6. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:

(1 )Щодо суті апеляційної скарги.

6.1. Суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу обґрунтованою.

6.2. Судове рішення Кременецького районного суду від 26 грудня 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення слід скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.

(2)Щодо судових витрат.

7.3. З матеріалів справи вбачається, що відповідачкою за подачу апеляційної скарги сплачено 2880 грн судового збору.

7.4. Судове рішення оскаржується відповідачкою лише стосовно її виселення, що є немайновим спором.

7.5. При подачі позову в 2017 році позивачка оплатила 640 грн судового збору.

7.6. Судовий збір за вимогу немайнового характеру у 2017 року становив 640 грн.

7.7. За подачу апеляційної скарги судовий збір становить 150% від суми, який підлягає сплаті в суді першої інстанції, що становить 960 грн.

7.8. Згідно до статі 7 Закону "Про судовий збір" судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

7.9. Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови, суд апеляційної інстанції повинен зазначити розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції

7.10. За розгляд справи в суді апеляційної інстанції із позивачки ОСОБА_3 слід стягнути судовий збір в користь ОСОБА_4 в розмірі 960 грн.

7.11. Повернути ОСОБА_4 1920 грн. зайво сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 141, 259, 374, 376, 381, 384, 382, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Кременецького районного суду від 26 грудня 2018 року стосовно вирішення позову ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та судових витрат в цій частині скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення.

Судові витрати в сумі 960 гривень стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_4; повернути ОСОБА_4 1920 грн. зайво сплаченого судового збору

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 червня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.І. Ткач