Рішення № 75029268, 19.06.2018, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1112/2018 Справа № 490/9420/17

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року м.Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.

при секретарі - Кваші С.О,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба миттєвого кредитування" до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ :

В жовтні 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором посилаючись на те, що 23 березня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Служба миттєвого кредитування" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 150323-164801, згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 1000,00 грн.

В обгрунтування позову посилається на те, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала у зв'язку із чим виникла заборгованість у розмірі 19 730, 00 грн.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 150323-164801 від 23 березня 2015 року у розмірі 19 730, 00 грн. та понесені судові витрати.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2017 року по справі відкрито провадження та призначено розгляд справи на 28 березня 2018 року.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, повідомив суд про можливість розгляду справи за його відсутності.

Згідно наданого суду Відзиву на позовну заяву представник відповідача визнала позовні вимоги частково у розмірі 950, 00 грн. заявивши про необґрунтованість позовних вимог в іншій частині. При цьому вона зазначає, що укладений між позивачем та відповідачем договір на підставі заяви-анкети про отримання кредиту від 23.03.2015 року є недійсним в силу закону на підставі ч.6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" та не створює будь-яких наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, оскільки надання фінансових послуг потребує ліцензування та фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного.

23 березня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Служба миттєвого кредитування" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 150323-164801 згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 1000,00 грн. з процентною ставкою за користування кредитом 730 % річних (2% за кожен день) строком на 14 днів, який зобов’язувалась повернути до 05.04.2015 року та сплатити 280, 00 грн. процентів.

Відповідно до п. 3.1. Кредитного договору на підставі укладеної відповідачем анкети заявки, комісійна винагорода за користування кредитом становить 20 грн. на день та у разі невиконання зобов’язання відповідач має сплатити неустойку (пеню) згідно розділу 4 Умов надання та обслуговування кредитів у розмірі 2, 64% від суми заборгованості, починаючи з першого дня, на п’ятнадцятий день заборгованості відповідач має сплатити позивачу пеню у розмірі 4, 02%, та на тридцятий день заборгованості відповідач має сплатити позивачу пеню у розмірі 6, 67% за кожен день простроченого або невиконаного зобов’язання.

Відповідно до заяви-анкети для отримання кредиту від 23.03.2015 року кредитні кошти надавались відповідачу на особисті потреби, таким чином дані правовідносини регулюються Законом України №1023-XII "Про захист прав споживачів".

Згідно до змісту п.5 ч.2 ст.19 Закону №1023-XII якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності Частина 6 статті 19 Закону №1023-XII наголошує що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Позивач на підставі Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 23.07 2015 року за № 1803 отримав безстрокову діючу ліцензію з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, яка почала діяти 24.07.2015 року.

Станом на час підписання відповідачем заяви-анкети від 23.03.2015 року Позивач такої ліцензії не мав.

В умовах надання та обслуговування кредитів затверджених наказом №51 від 11.10.2004 року та доданих позивачем до позовної заяви документів також відсутні відомості про наявність у позивача ліцензії.

Згідно до п.6 ч.1 ст.4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" , в редакції станом на 23.03.2015 року, фінансовими вважаються послуги з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Частинами 1, 2 статті 7 Закону передбачено що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

На підставі ч.3 ст.91 ЦК України юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Так, за Конституцією України, ст. 43 ЦПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній фізичній особі гарантовано судовий захист їх інтересів, який здійснюється в порядку цивільного судочинства.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ч. 2 ст. 16 ЦК України) .

При цьому такий захист стосується обох сторін, що беруть участь у справі.

Для цього, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3,4 ст. ст. 61, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

В силу ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають, змінюються і припиняються із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 названої статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, зміст яких не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; за умови їх вчинення у формі, встановленій законом; особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; за їх вільного волевиявлення, відповідно до їх внутрішньої волі і спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (статті 203-204, 215, 626 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як зазначено в позовній заяві 19.05.2015 року відповідач сплатив відсотки за користування кредитом у розмірі 50,00 грн. Зазначені обставини визнаються відповідачем та згідно до ч.1 ст.82 ЦПК України додатковому доказуванню не підлягають.

Враховуючи той факт, що позивача не було включено до державного реєстру фінансових установ та кошти відповідачу надано у позику на умовах фінансового кредиту без одержання ним спеціального дозволу (ліцензії), а також сплату відповідачем коштів у розмірі 50,00 грн., позов підлягає частковому задоволенню- а саме в межах повернення отриманого за кредитом без сплати нарахованих відсотків та пені, оскільки позивач з зазначених вище підстав не набув пррава на їх отримання..

З відповідача на користь позивача слід стягнути основний борг у розмірі 950,00 грн. В задоволенні позовних вимог в іншій частині слід відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. За такого, з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 77 грн. 04 коп. (950,00грн. х 1600,00грн. /19730,00 грн. = 77.04 грн.) на підставі п.36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203-204, 215, 626 ЦК України ст.ст. 2, 3, 4, 12, 76, 81, 263- 265, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба миттєвого кредитування" (юридична адреса: 69037, м. Запоріжжя, вулиця Сорок років Рад, будинок 39 - А, код ЄДРПОУ 38839217), до ОСОБА_1, зареєстрованa в ІНФОРМАЦІЯ_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 150323-164801 від 23 березня 2015 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» у розмірі 950 грн. 00 коп. та судовий збір у

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Миколаївської області.

СУДДЯ О. А. ГУДЕНКО

Повний текст рішення складено 27 червня 2018 року