Вирок № 75028896, 02.07.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/1874/18

кримінальне провадження

№1-кп/489/449/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 р. м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.

секретаря судового засідання Коденко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва кримінальне провадження на підставі обвинувального акта відносно:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миколаєва, громадянина України, з повною середньою освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, непрацюючого, не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.286, ч. 1 ст. 135 КК України,

за участю:

прокурора Періжка О.В., Бєлана В.М.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Багдасарової Г.М.

потерпілого ОСОБА_3

встановив:

20.11.2017 близько 06:41 годині у м. Миколаєві водій ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем «MERCEDES-BENZ Е210», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по правій смузі свого напрямку в темний час доби по вологій, освітленій міським електроосвітленням, асфальтованій проїзній частині вулиці Дмитра Яворницького зі сторони вулиці Новозаводської у напрямку військової частини А4465, зі швидкістю приблизно 80 км/год.

У цей час попереду автомобіля, яким керував обвинувачений, у зустрічному для нього напрямку, по проїзній частині вулиці Дмитра Яворницького, рухалися пішоходи ОСОБА_3 та ОСОБА_5 При цьому, пішохід ОСОБА_3 був розташований ближче до траєкторії руху автомобіля.

Поблизу будинку № 93 по вулиці Дмитра Яворницького, водій ОСОБА_1, в порушення вимог пп. «б» п. 2.3, п. 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - Правила дорожнього руху), маючи перешкоду на смузі свого руху у вигляді пішохода, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не контролював свій рух, хоча зобов'язаний був постійно його контролювати і мав таку можливість, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки керованого ним транспортного засобу, внаслідок чого допустив контактування передньою правою частиною автомобіля з пішоходом ОСОБА_3, який рухався у зустрічному для нього напрямку, у темпі спокійного кроку.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_3 спричинені тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя у вигляді синців на обличчі та шиї зліва, на грудній клітині зліва, на лівому плечі, поперековій ділянці зліва, в області промежини та внутрішньої поверхні правої ноги, рани в області верхньої третини правої гомілки, перелому 2-5 ребер зліва з наявністю повітря під шкірою, а також повітря та крові в лівій грудній порожнині та спадіння лівої легені ? об'єму, перелому (внутрішньо-суглобового) лівої гомілки.

Крім того, водій ОСОБА_1 в порушення вимог пп. «а», «б», «г», «д», «е» п. 2.10 Правил дорожнього руху не залишився на місці пригоди, не увімкнув аварійної сигналізації і не встановив знак аварійної зупинки відповідно до п. 9.10 цих Правил, не викликав швидку медичну допомогу, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду органи поліції, не дочекався їх приїзду, не вжив всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, достовірно знаючи, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження та завідомо усвідомлюючи, що своїми діями поставив потерпілого, позбавленого можливості вжити заходів до самозбереження, в небезпечний для життя стан, будучи зобов'язаним надати йому допомогу та реально маючи таку можливість, навмисне покинув місце дорожньо-транспортної пригоди.

Суд визнає ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Також, суд визнає ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, тобто завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчинені кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 286, ч.1 ст.135 КК України визнав у повному обсязі, підтвердив зазначені в обвинувальному акті обставини та показав, що дійсно ним було вчинено злочини у відповідні час, дату, місці, спосіб та за відповідних обставин. У вчиненому щиро кається та відшкодував потерпілому, понесені на лікування витрати в сумі 12000 гривень.

За таких обставин, згідно з положеннями ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи, що проти цього не заперечували учасники судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин справи, які ніким не оспорюються, а тому за клопотанням учасників судового провадження суд обмежився лише допитом обвинуваченого та потерпілого. При цьому, судом встановлено, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин та добровільність їх позицій не викликає сумнівів. Судом роз'яснено, що у такому випадку вказані особи будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Обвинувачений показав, що 20.11.2017 близько 06:41 годині рухався на своєму автомобілі по правій смузі свого напрямку в темний час доби по вологій, освітленій міським електроосвітленням, асфальтованій проїзній частині вулиці Дмитра Яворницького зі сторони вулиці Новозаводської у напрямку військової частини А4465. На зустріч йому рухався автомобіль таксі, який засвітив його своїми фарами, через що він не помітив пішоходів, які рухалися по проїзній частині у зустрічному йому напрямку блище до узбіччя з одним з яких допустив зіткнення. Через хвилювання та переляк продовжив рух далі, покинувши місце дорожньо-транспортної пригоди. Працівників поліції та швидку допомогу потерпілому не викликав. На лікування потерпілому відшкодував витрати в сумі 12000 гривень. У вчиненому щиро кається.

Потерпілий ОСОБА_1 показав, що у вказаний в обвинувальному акті час та місці, разом зі своєю цивільною дружиною, яка на той час була вагітна, йшов на роботу, тримаючись ближче краю проїзної частини. Огляд проїзної частини був обмежений, так як тільки світало і йшов дощ. Помітивши автомобіль обвинуваченого він лише встиг відштовхнути свою дружину на узбіччя, внаслідок чого її здоров'ю і життю та їхньої на той час майбутньої дитини шкоди завдано не було. Проте, уникнути автомобіля сам не зміг. Від отриманих травм знаходився на лікуванні в медичному закладі. Внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень йому встановлено інвалідність. Обвинуваченого просив до позбавлення волі не засуджувати, що б той мав можливість виховувати свою малолітню дитину та відшкодувати йому заподіяну шкоду. Цивільний позов потерпілим заявлено не було.

Дослідивши вказані докази, суд вважає, що вина обвинуваченого поза розумним сумнівом доведена його показами про вчинені ним кримінальні правопорушення при встановлених обвинуваченням обставинах та показами потерпілого.

При призначенні покарання, суд враховує, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин та злочин невеликої тяжкості, особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, не працює, характеризується посередньо, на обліках у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, одружений, має малолітню дитину, вжив заходів до часткового відшкодування заподіяної потерпілому шкоди, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та вважає необхідним призначити покарання у вигляді позбавлення волі, яке буде достатнім для виправлення обвинуваченого і запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого, його негативне ставлення до вчиненого, усвідомлення протиправності своїх дій, суд вважає можливим звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, так як його виправлення можливе без відбування покарання.

Відповідно до абзацу 17 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого ОСОБА_1, згідно якої орган пробації, враховуючи інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб та умови життя, історію правопорушень, а також низьку ймовірність вчинення ним повторного кримінального правопорушення, вважає, що виправлення даної особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

Питання щодо речових доказів суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України та призначити йому такі покарання:

за ч. 2 ст. 286 КК України - у вигляді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки;

за ч. 1 ст. 135 КК України - у вигляді 1 року позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на засудженого обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_1 процесуальні витрати на проведення експертиз в кримінальному провадженні в сумі 22032,90 грн. на користь держави в особі ГУ ДКСУ в Миколаївській області (р/р № 31118115700005, відкритий в УК у м. Миколаєві/Ленінський район, МФО 826013, код ЗКПО 37992781, КБК 24060300).

Речовий доказ: автомобіль «MERCEDES-BENZ Е210», реєстраційний номер НОМЕР_1 - повернути ОСОБА_1.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Запобіжний захід відносно засудженого не обирався.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Миколаївської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а засудженим з моменту вручення копії вироку, при цьому, вирок не може бути оскаржено з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Суддя І.В. Коваленко