Постанова № 75027260, 21.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1309/4455/12 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.

Провадження № 22-ц/783/2669/17 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Струс Л.Б.

суддів: Приколоти Т.І., Шандри М.М.

секретаря: Симець В.І.

за участю: ОСОБА_2, прокурора Заяць І.І., Вороблевської В.І., Вороблевського Я.М., представників ОСОБА_3, ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 лютого 2017 року по справі за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи - Управління природних ресурсів і регулювання земельних відносин, Львівська міська рада, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_6, ОСОБА_5, про зобов'язання демонтувати самочинну прибудову та зустрічною позовною заявою ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_8 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", третя особа - ОСОБА_10, про визнання права власності на реконструйований житловий будинок,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 23 лютого 2017 року позов Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про демонтаж самочинно здійсненої прибудови до будинку - задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 - співвласників будинку АДРЕСА_1 демонтувати самочинно побудовану на землях міськземфонду двоповерхову прибудову розміром 4,6 м. х 6,3 м. до житлового будинку АДРЕСА_2

Стягнуто із ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради по 1,87 грн. судових витрат з кожного.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності на реконструйований житловий будинок на АДРЕСА_3 загальною площею 213,3 кв.м. та житловою площею 127,1 кв.м - відмовлено.

В задоволенні позову третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_6 та ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу прибудови на АДРЕСА_3 - відмовлено.

Рішення оскаржили ОСОБА_6 і ОСОБА_5 та ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

ОСОБА_6 і ОСОБА_5 в апеляційній скарзі зазначають, що не погоджуються з рішенням в частині відмови у задоволенні їх позову. Вважають в цій частині рішення необґрунтованим та незаконним. Звертають увагу, що їх права порушено тим, що відповідачі самочинно добудували прибудову до будинку на АДРЕСА_4 в м. Львові. Ухвалюючи рішення, суд не врахував того факту, що самочинна прибудова до будинку відповідачів знаходиться на земельній ділянці, яка використовується третіми особами по справі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що підтверджено належними доказами та встановлено рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 26.12.2008 року. Ухвалюючи рішення, суд грубо порушив вимоги Конституції та чинного законодавства та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову третіх осіб. Просять скасувати рішення в частині відмови в позові третіх осіб та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в апеляційній скарзі зазначають, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Ухвалюючи рішення суд не врахував, що відповідно до вимог ст.376 ЦК України право звернення з позовом про знесення самочинного будівництва має тільки відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення норм і правил. Суд залишив поза увагою, що позивач Залізнична РА звернулася до суду як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій у зв'язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва, а тому даний спір є публічно-правовим та повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Застосовуючи ст.376 ЦК суд не врахував роз'яснення надані у п.7 постанови Пленуму ВССУ №6 від 30.03.2012 року про правовий режим самочинного будівництва де зазначено, що правила цієї статті не можуть бути застосовані при вирішенні спорів за позовами про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі. Суд проігнорував те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді коли використано усі передбачені законом заходи реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Звертають увагу, що обставини про законність користування земельною ділянкою ОСОБА_10, який надав нотаріально посвідчену згоду на вилучення з його користування земельної ділянки площею 56 квадратних метрів на АДРЕСА_5 з правом доручення її до будинку АДРЕСА_6 неодноразовко встановлювалися під час розгляду судових справ, а також підтверджено листами Львівської м/р від 25.10.2010 року та від 08.08.2011 року. Відтак, реконструйований будинок на АДРЕСА_4 є завершеним будівництвом, побудований без відхилення від погодженого та затвердженого проекту, будівництво здійснювалось за кошти позивачів на земельній ділянці, яка є у приватній власності, а прибудова розташована на земельній ділянці за згодоою землекористувача земельної ділянки, власника житлового будинку по АДРЕСА_7 ОСОБА_10, а тому не порушує прав інших осіб. Просять рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, а рішення в частині зобов'язання демонтувати самочинну прибудову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову Залізничної районної адміністрації. Рішення в частині відмови в задоволенні позову третіх осіб із самостійними вимогами залишити без змін. Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд Львівської області здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилися, хоча про розгляд справи повідомлялися належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, проте прокурор Заяць І.І. представляла інтереси ОСОБА_9, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України здійснюється колегією суддів за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 4 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У відповідності до п.1.6.3 Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 вересня 2011 року № 835 житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без отриманих у встановленому законодавством порядку містобудівних умов та обмежень, архітектурно-планувальних вимог або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Самочинним будівництвом є нове будівництво, розширення будинків або споруд без дозволу виконавчого органу міської ради, без належно затвердженої проектної документації, без дозволу інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області на виконання будівельних робіт.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 проживають у житловому будинку АДРЕСА_8 який належить їм на праві приватної власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2396922 від 23.12.2003 року і який розташований на земельній ділянці площею 0,0555 га, що належить відповідачам згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 20.01.2005 року.

Спірну прибудову відповідачі звели в період з 2004-2006 рр., на вільній земельній ділянці, що примикала до їхнього будинковолодіння, таке будівництво проведене ними без належно розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту та без будь-якого дозволу на проведення будівельних робіт.

Рішенням Залізничного р-го суду м. Львова від 26 грудня 2008 року у справі №2-2011/2008р. було встановлено межі користування між земельною ділянкою будинковолодіння на АДРЕСА_9, належною ОСОБА_5 та ОСОБА_6, і земельною ділянкою будинковолодіння на АДРЕСА_10, що належить ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, у відповідності до межі «А-Б», яка визначена та погоджена у виданому на ім'я ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 державному акті на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0555 га на АДРЕСА_11, відтак саме по визначеній в даному державному акті межі «А-Б» і проходить межа між будинковолодіннями на АДРЕСА_12 та АДРЕСА_13 при тому, що остання на час розгляду справи ще неприватизована і належить до комунальної власності і на частині саме цієї земельної ділянки було зведено спірну прибудову розміром 4,6м х 6,3м до будинку АДРЕСА_14 що належить відповідачам.

Тому колегія суддів вважає, що у відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України не потребують доказуванню факти встановлені у вищезазначеному рішенню.

Факт самочинного будівництва підтверджується також постановою №159-3 у справі про адміністративні правопорушення від 14.03.2007 року, згідно якої ОСОБА_2 була притягнута до адміністративної відповідальності за самовільно здійснене будівництво житлової прибудови до житлового будинку на АДРЕСА_4 у м. Львові згідно ст.97 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 102 грн., який нею оплачений, про що свідчить квитанція про оплату даного штрафу.

Колегія суддів вважає, що задовольняючи позов районний суд прийшов до правильного висновку, що спірна прибудова є самочинним будівництвом в розумінні ч.1 ст.376 ЦК України, оскільки зведено відповідачами на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності, і така ділянка їм для будівництва не виділялася, окрім того будівництво проведено без будь-якого дозволу та належно затвердженого проекту, а тому відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України підлягає знесенню відповідачами.

Відповідно до ст.144 Конституції України, ст.73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів місцевого самоврядування, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до п.3.4. розділу VI Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №3704 від 08.07.2010 року, п.4.3.4 Положення про Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженого рішенням Львівської міської ради № 5 від 06.01.2012 року, та п.3.1. Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.09.2011 року № 835 до повноважень районної адміністрації в галузі будівництва належить розгляд та вжиття заходів, у встановленому виконавчим комітетом, департаментом містобудування порядку, щодо фактів самочинного будівництва.

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 340 від 07.04.2008р. було затверджено висновок міжвідомчої комісії № 9 від 18.03.2008р. та зобов'язано ОСОБА_7, ОСОБА_2 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 співвласників АДРЕСА_15 демонтувати самочинно побудовану на землях міськземфонду двоповерхову прибудову рози. 4,6х6,3 м. до житлового будинку по АДРЕСА_4 у м. Львові. Термін виконання даного розпорядження було встановлено до 15.05.2008 р. На виконання цього розпорядження адміністрація ЛКП «Левандівка» тричі попереджала відповідача про необхідність демонтажу вказаної прибудови, що відповідачами виконано у встановлений строк не було, не демонтовано спірну споруду і на час розгляду справи у суді.

Крім того, Пленум Вищого спеціалізованого суду України в своїй постанові № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами ст.376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», роз'яснив, що право власності у порядку, передбаченому ч.3 ст.376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.

Відповідно до Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30.03.2012 року №6 під самочинним будівництвом вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Під метою надання земельної ділянки слід розуміти вид використання земельної ділянки (стаття 19 ЗК, Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548), зазначений у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України № 3038-VIдозвільний документ (статті 35 - 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7 та 8 Закону України № 687-XIV, отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону № 3038-VI, а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27, 30 зазначеного Закону.

Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).

Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК).

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_8 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", третя особа - ОСОБА_10, про визнання права власності на реконструйований житловий будинок районний суд прийшов до висновку, що визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як ч.3 ст.376, так і ст.331 ЦК з яким погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

Позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником. Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

Аналіз норм ч.2 ст.6 Конституції України, пп.1 п. «б»ч.1 ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст.376 ЦК України дає підстави для висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе в тому разі, якщо в прийнятті такого об'єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, необхідних для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судами відповідно до законодавства. звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Відповідно до п.12 вищезгаданої постанови № 6 від 30.03.2012 року, вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Свідоцтво про право власності може бути видане лише за наявності документа, що засвідчує відповідність закінченого будівництва проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам та правилам, відомостей про введення будинку у експлуатацію.

Як встановлено судом та визнається сторонами, реконструйований будинок на АДРЕСА_11 не було прийнято в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Тому враховуючи наведені положення законодавства і відповідні роз'яснення такого,колегія суддів вважає, що районний суд прийшов до правильного висновку про відсутність законних підстав для визнання за відповідачами права власності на зазначений будинок.

Відмовляючи в задоволенні позову третіх осіб районний суд прийшов до висновку, що перешкодою до завершення виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26.12.2008 року №2-2011 в частині зобов'язання Управління земельних ресурсів у м. Львові встановити межу в натурі між земельною ділянкою будинковолодіння на АДРЕСА_16 земельною ділянкою будинковолодіння на АДРЕСА_4 у м. Львові служить спірна прибудова, через яку не можливо в натурі встановити межу між даними будинковолодіннями,тому обраний третіми особами з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_6 та ОСОБА_5 спосіб захисту порушеного права не відповідає законодавству та суперечить ст. 16 ЦК України, з яким погоджується колегія суддів.

Покликання ОСОБА_2 в поясненні і поданій заяві про застосування строків позовної давності відповідно до ст..267 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки розпорядженням №340 від 07.04.2008 року Залізничної районної адміністрації зобов'язано ОСОБА_7, ОСОБА_2 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 співвласників АДРЕСА_15 демонтувати самочинно побудовану на землях міськземфонду двоповерхову прибудову рози. 4,6х6,3 м. до житлового будинку по АДРЕСА_4 у м. Львові термін виконання якого було встановлено до 15.05.2008 р. відповідачами зазначене розпорядження виконане не було.

Тому колегія суддів вважає, що 07.07.2008 року позивач ОСОБА_11 районна адміністрація звернулась зазначеним позовом в межах строку позовної давності. Окрім того зазначене розпорядження не скасоване.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна прибудова розташована на земельній ділянці ОСОБА_10 колегія суддів вважає необгрунтованими та такими що суперечать матеріалам справи та спростовуються наявними у справі доказами, зокрема численними викопіюваннями, що є в матеріалах справи, з яких чітко видно, що АДРЕСА_17 (ОСОБА_8) та АДРЕСА_18 (ОСОБА_10) між собою не межують.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідиd наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, колегія суддів дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг вірних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відтак ,рішення слід залишити без змін, а скарги без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року було відстрочено ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 сплату судового збору в розмірі 2996 грн. 50 коп. за подання апеляційної скарги на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 лютого 2017 року до ухвалення апеляційним судом рішення у справі.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то з ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі по 749 грн. 12 коп. з кожного

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 лютого 2017 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі по 749 грн. 12 коп. з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 02 липня 2018 року.

Головуючий

Судді