Постанова № 75026342, 26.06.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер329/1110/14-ц

Номер провадження 22-ц/778/1763/18

Головуючий у 1 інстанції: Фунжий О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року місто Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,секретарБурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Комунарської районної ради народних депутатів, визнання недійсним свідоцтва про право власності на частину житлового будинку, визнання належності на праві власності частин житлового будинку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Комунарської районної ради народних депутатів, визнання недійсним свідоцтва про право власності на частину житлового будинку, визнання належності на праві власності частин житлового будинку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27 жовтня 1977 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу позивач придбав у ОСОБА_8 12/25 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Решта будинку належала ОСОБА_7

18 жовтня 1984 року виконавчий комітет Комунарської районної ради народних депутатів прийняв рішення про оформлення права особистої власності на житлову прибудову та сіні, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_7

14 лютого 1985 року виконавчий комітет Комунарської районної ради народних депутатів прийняв рішення, яким змінив ідеальні частки спірного будинку: ОСОБА_7 - 73/100, позивачеві - 27/100. На підставі вказаного рішення ОСОБА_7 видано свідоцтво про право особистої власності на 73/100 частини будинку.

23 травня 1985 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу позивач придбав у ОСОБА_7 1/4 частину вказаного житлового будинку. Пізніше ОСОБА_7 решту спірного будинку продав відповідачеві ОСОБА_6

Рішення виконавчого комітету Комунарської районної ради народних депутатів від 18 жовтня 1984 року позивач вважає незаконним, оскільки він не надав згоду на будівництво ОСОБА_7 прибудови, а його підпис у довідці, наданій вказаним, підроблена.

Рішення виконавчого комітету Комунарської районної ради народних депутатів від 14 лютого 1985 р. позивач вважає незаконним, оскільки він із заявою про встановлення ідеальних часток у житловому будинку у виконком не звертався.

З наведених підстав позивач просить суд визнати незаконними та скасувати рішення виконавчого комітету Комунарської районної ради народних депутатів від 18 жовтня 1984 року та 14 лютого 1985 року; визнати недійсним свідоцтво про право особистої власності на 73/100 частини спірного житлового будинку, видане ОСОБА_7; визнати, що позивачеві на праві спільної часткової власності належить 73/100 частини будинку, а ОСОБА_6 - 27/100 частини.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2018 року провадження в справі в частині позову ОСОБА_5, до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Комунарської районної ради народних депутатів - закрито.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до приписів п.п. 3, 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Стаття 2 КАС України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в тій же редакції, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За правилами частини першої статті 17 КАС України в зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції на час подання позову) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведені вище нормативні положення не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі може брати участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Спір у справі, що розглядається, стосується права власності фізичної особи на частину житлового будинку, та визнання незаконними рішень ради що стосуються вказаного об'єкту нерухомості, тобто позивач звернувся за захистом свого цивільного права.

Велика Палата Верховного Суду у провадженні № 11-215апп18 вважає, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Спір у справі, що розглядається, виник щодо законності розпорядчих дій стосовно яких існує спір про право на частку житлового будинку.

Оскільки цей спір стосується права власності ОСОБА_5 як фізичної особи, на частку житлового будинку, тобто цивільного права, тому такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Такі ознаки притаманні цивільним правовідносинам (які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді), а не адміністративним.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України, у редакції чинній на час звернення із позовом, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для закриття провадження в частині позовних вимог у цивільній справі, оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Окрім цього, необхідно звернути увагу суду, що оскільки у справі заявлені вимоги щодо визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування, а відповідачами є лише фізичні особи, необхідно при продовженні розгляду справи вирішити процесуальні питання в порядку ст. 51 ЦПК України та роз'яснити позивачеві його право на заяву клопотання щодо залучення до участі у справі співвідповідача - органу до компетенції якого на даний час віднесено повноваження, які стали предметом спору.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 379, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2018 року скасувати, справу направити до Комунарського районного суду м. Запоріжжя для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 2 липня 2018 року.

Головуючий, суддя-доповідач

судді: