Постанова № 75026204, 26.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Зінченко А.В.

26 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1932/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старосуда М.І.

суддів: Лях О.П. , Яковенка М.М.

при секретарі судового засідання Жданюк А.О.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника Міністерства оборони України - Мазур Л.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2018, повний текст складено 19.04.18 по справі № 820/1932/18

за позовом ОСОБА_3

до Харківського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України та Харківського обласного військового комісаріату, в якому просив суд: визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей"; скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_3, оформлене пунктом 26 протоколу № 16 від 09.02.2018 року та зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_3; зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_3 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2018р. зазначений адміністративний позов задоволено.

Міністерство оборони України не погодившись із вказаним рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт зазначає, що 2 група інвалідності позивачу встановлена у 2017 році у понад 3-місячний термін після звільнення зі служби, а тому відповідно до пункту 6) частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", чинного з 01.01.2017 року, позивач не має права на призначення такої допомоги, оскільки одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві. Також апелянт зазначає, що позивачем не було надано документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що вони не пов'язані з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Окрім того, зобов'язання судом Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно військового квитка, довідки Дворічанського РВК Харківської обл., архівної довідки, ОСОБА_3 з 14.11.1984 р. по 05.05.1986 р. проходив військову службу в Збройних Силах, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан з 01.06.1985 р. по 05.04.1986 р. в складі військової частини пп 53701 та Указом Президії Верховної Ради СРСР від 05.02.1986 р. нагороджений медаллю "За бойові заслуги".

Згідно витягу з протоколу № 3145 від 19.07.2016 року засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - вогнепальні осколкові поранення голови, тулуба (контузія головного мозку-1985 р.) позивача та наступні захворювання - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Згідно виписки з акту огляду МСЕК серія 12ААА № 459017 від 07.09.2016 р. позивачу з 06.09.2016 р. змінено категорію інвалідності та встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з пораненням, контузією та захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. З 30.06.2017 року позивачу з тих же підстав встановлено другу групу інвалідності (Довідка до акта огляду МСЕК серія 12ААА № 495643).

Зважаючи на викладене, позивач подав до Харківського ОВК заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", надавши всі необхідні документи.

Рішенням комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.02.2018 р. № 16, п. 26 - позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що інвалідність йому встановлена понад 3-місячний термін після звільнення зі служби і позивачем не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Міністерством оборони України порушено права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому 3 групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (стаття 41).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (п. 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99).

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Згідно з положенням підпункту "б" пункту 1 статті 16-2 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначений розмір одноразової грошової допомоги, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IIІ групи.

Згідно матеріалів справи, з 06.09.2016 р. у зв'язку з пораненням, контузією та захворюваннями, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії, позивачу встановлена третя група інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААА № 459017 від 07.09.2016 року.

Особам, яким з 01 січня 2007 року встановлено інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу проходження військової служби і часу звільнення, мають право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Положеннями частини другої, шостої та дев'ятої статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.

Колегія суддів зазначає, що оскільки ІІІ групу інвалідності позивачу встановлено у вересні 2016 року, тому до спірних відносин мають застосовуватись положення Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та редакція Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", що набула чинності з 01 січня 2014 року.

Отже, позивач має право на отримання грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Посилання апелянта, що, оскільки 2 група інвалідності позивачу встановлена у 2017 році у понад 3-місячний термін після звільнення зі служби, а тому відповідно до пункту 6) частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", чинного з 01.01.2017 року, позивач не має права на призначення такої допомоги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в даному випадку позивач просить суд зобов'язати відповідача призначити йому грошову допомогу у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності у 2016 році.

Твердження апелянта, що позивачем не було надано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), як на підставу для відмови позивачу в призначенні грошової допомоги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки причинний зв'язок захворювання із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, підтверджується Витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв та довідкою МСЕК.

Крім того, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що поранення позивача пов'язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Посилання апелянта, що зобов'язання судом Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та прийняв законне рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення .

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2018 по справі № 820/1932/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, а у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, постанова може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення - з 02.07.2018 року.

Головуючий суддя (підпис)М.І. СтаросудСудді(підпис) (підпис) О.П. Лях М.М. Яковенко