Рішення № 75025934, 21.06.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 р. Справа№805/3048/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття рішення: 10:40

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., при секретарі судового засідання Притулі С.С., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Добропільського обєднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, пов'язану з не зарахуванням періоду роботи з 07.08.1984 р. по 26.08.1991 року на посаді вихователя Дитячого ясла-саду № 9 м. Макіївка та періоду роботи з 27.08.1991 року по 02.05.1995 року на посаді вихователя мовної групи ясла-саду № 190 м. Макіївка до стажу роботи;

- зобов'язати Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до ОСОБА_1 стажу роботи період роботи з 07.08.1984 р. по 26.08.1991 року на посаді вихователя Дитячого ясла-саду № 9 м. Макіївка та періоду роботи з 27.08.1991 року по 02.05.1995 року по посаді вихователя мовної групи ясла-саду № 190 м. Макіївка;

- зобов'язати Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України призначити, пенсію за вислугу років згідно п. 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, та п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ, з моменту звернення з відповідною заявою до відповідача, а саме з 31 жовтня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 31 жовтня 2017 року звернулася до Добропільського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України з заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно п. 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням відповідача № 848 від 20.12.2017 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи на 01.04.2015 року, оскільки згідно наданої трудової книжки НОМЕР_3 від 07.08.1984 року до загального та спеціального страхового стажу не зарахований період роботи з 07.08.1984 р. по 26.08.1991 року на посаді вихователя Дитячого ясла-саду № 9 м. Макіївки, оскільки в трудовій книжці відсутні дата наказу на прийом, а уточнююча довідка не надана. До загального та спеціального страхового стажу також не зарахований період роботи з 27.08.1991 року по 02.05.1995 року на посаді вихователя мовної групи ясла-саду 190, оскільки в трудовій книжці в записі про звільнення у зв'язку з переведенням до іншої установи відсутня печатка та підпис відповідальної особи, довідки, уточнюючі вищевказаний період роботи, не надані.

Позивач вважає рішення відповідача незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 травня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 805/3048/18-а за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд справи на 31 травня 2018 року.

У судовому засіданні, призначеному на 31 травня 2018 року відкладено розгляд справи на 21 червня 2018 року.

У встановлений судом строк, через відділ документообігу та архівної роботи суду 23 травня 2018 року, відповідачем надано відзив, в обґрунтування якого зазначено наступне.

Згідно з п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що підтверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2018 року - не менше 27 років.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Оскільки, в трудовій книжці позивача за період роботи з 07.08.1984 по 26.08.1991 на посаді вихователя Дитячого ясла-саду №9 м.Макіївка та з 27.08.1991 по 02.05.1995 на посаді вихователя мовної групи: ясла-саду 190 відсутні дата наказу на прийом та відсутні печатка та підпис відповідальної особи.

Крім того, зазначає, що довідка від 20.03.2018 року №29.4/10-35 видана Донецькою народною республікою та не може бути прийнята до уваги, оскільки відповідно до постанови Верховної ради України від 17.03.2015 року № 252-VII та постанови Верховної ради України від 17.03.2015 року № 254-VII м.Макіївка визнаний тимчасово окупованою територією.

Зазначено, що з урахуванням вищевикладеного, управлінням було прийнято рішення про не зарахування до стажу роботи вищевказаних періодів.

Окрім іншого, щодо вимоги позивача про зобов'язання управління призначити пенсію, відповідач зазначив, що суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій та не може підміняти компетентний органа та перебирати на себе функції призначення пенсії.

Зазначає, що оскільки в трудовій книжці позивача відсутні відомості про те, що надані позивачем документи видані на непідконтрольній Україні території і немає можливості перевірки достовірності цих документів, управління вважає прийняте рішення від 20.12.2017 року № 848 про відмову в призначенні пенсії правильним, обґрунтованим та прийнятим в межах чинного законодавства.

У судове засідання, призначене на 21 червня 2018 року позивач та повноважний представник відповідача не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, (РНОКПП НОМЕР_1) є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.10.2017 року № 0000385184, місце фактичного проживання/перебування позивача є: АДРЕСА_1.

Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011) та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатне здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Судом встановлено, що позивач звернулась до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою № 848 від 31.10.2017 року про призначення/перерахунку пенсії за віком за вислугою років.

Рішенням Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 848 від 20.12.2017 року відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років, оскільки до загального та спеціального стажу не зарахований період роботи з 07.08.1984 року по 26.08.1991 року на посаді вихователя Дитячого ясла-саду №9 м.Макіївка у зв'язку з відсутністю в трудовій книжці дати наказу на прийом, уточнююча довідка ОСОБА_1 не надана. До загального та спеціального стажу також не зарахований період роботи з 27.08.1991 року по 02.05.1995 року на посаді вихователя мовної групи ясла-саду № 190, оскільки в трудовій книжці в записі про звільнення у зв'язку з переведенням до іншої установи відсутні печатка та підпис відповідальної особи, довідки підтверджуючі вищезазначений період роботи, не надані. За таких обставин, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років у зв'язку з відсутністю спеціального стажу роботи на 01.04.2015 року - не менше 25 років.

Повідомленням про відмову в призначенні (перерахунку) від 20.12.2017 року № 22265/04 Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило ОСОБА_1, що їй відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 за спірний період вбачається наступне:

- 07.08.1984 року прийнята на посаду вихователя в ясла-сад № 9 Центральноміського району м.Макіївки, на підставі внесеного запису наказ районо № 147-К, наказ міськвно № 55-кз, наказ ясла-сад № 63-1, підписано виконуючим обов'язки завідуючого ясла-сад №9;

- 26.08.1991 року звільнена по переводу вихователем в ясла-сад №190 Макіївського державного проектного інституту, наказ райвно № 429 к від 05.07.91 р., наказ по ясла-сад № 9 від 05.07.91 р. № 116, підписано завідуючим ясла-сад;

- 27.08.1991 року прийнята по переводу вихователем в ясла-сад №190, наказ № 139-л від 06.08.1991 року;

- з 03.05.1995 року у зв'язку з реорганізацією ясла-сад № 190 «Мир» переведена в Державне підприємство ясла-сад №190 «Мир» Макіївського міського управління освіти ради народних депутатів.

Відповідно до розрахунку стажу позивача, загальний стаж складає 23 роки 1 місяць 27 днів, в тому числі стаж за спеціальністю кладає 18 років 11 місяці 6 днів.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у зарахуванні до спеціального стажу спірних періодів роботи.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Згідно приписів ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Згідно ст. 18 цього Закону, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розвязання проблем, повязаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Статтею 51 Закону 1788-XII визначено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: зокрема, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

Відповідно до п „е" ст. 55 Закону України „Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;?

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту.

З аналізу наведеного слідує, що необхідною умовою для виникнення у особи права на отримання пенсії за вислугу років є наявність відповідного спеціального стажу роботи на посадах, визначених переліком та досягнення відповідного віку.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про перелік основних закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" від 04.11.1993 № 909, на пенсію за вислугу років мають право вчителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи загальноосвітніх навчальних закладів, військових загальноосвітніх навчальних закладів, музичних і художніх шкіл.

Разом з тим, відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII та частини першої статті 48 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містяться у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок): основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як вбачається з рішення відповідача спірними періодами щодо не зарахування стажу за вислугою років є період з 07.08.1984 по 26.08.1991 та з 27.08.1991 по 02.05.1995.

Згідно ст. 48 КЗпП України, ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність.

Виходячи зі змісту норм ст. 48 КЗпП України, заповнення та ведення трудової книжки проводиться власником або уповноваженим ним органом.

Відповідно п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв.постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообовязкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Натомість згідно п. 23 Порядку, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Виходячи зі змісту норм ст. 48 КЗпП України, а також п.п. 5, 18 постанови Кабінету Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16.11.1973 р. № 529 «Про трудові книжки робітників і службовців», п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", заповнення та ведення трудової книжки проводиться власником або уповноваженим ним органом, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Виходячи з цього положення, суд робить висновок про неможливість ставлення у вину особи неправильного заповнення її трудової книжки.

Проаналізувавши вище зазначені норм, суд приходить до висновку, що посилання відповідача у своєму рішенні про відмову у призначенні пенсії за вислугою років на відсутність печатки та підпису відповідальної особи у трудовій книжці за спірний період не може ставитися у провину позивачу та бути підставою для не зарахуванням цього періоду роботи до спеціального стажу, так як саме роботодавець несе обов'язок правильного заведення та подальшого ведення трудових книжок.

Щодо посилань відповідача на довідку від 20.03.2018 року №29.4/10-35 видану Донецькою народною республікою, оскільки остання не може бути прийнята до уваги, у зв'язку з постановою Верховної ради України від 17.03.2015 року № 252-VII та постановою Верховної ради України від 17.03.2015 року № 254-VII м.Макіївка визнаний тимчасово окупованою територією, суд зазначає наступне.

Дійсно, відповідно до статті 9 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України (далі - Закон № 1207-VII) ця довідка є недійсною і не створює правових наслідків.

Проте, в даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності спеціального характеру роботи, у зв'язку з наданням зазначеної довіди підприємством, що знаходиться на території, непідконтрольній українській владі.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо). З наведеного вище вбачається, що людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами....

Таким чином, суд бере до уваги відомості, які зазначені у довідці від 20.03.2018 року № 29.4/10-35, оскільки вона повністю узгоджується із відомостями, зазначеними у трудовій книжці, з огляду на неможливість іншого способу отримати відомості, зазначені у довідці.

Суд зауважує на тому, що в даному випадку, підтвердженням (доказом), що позивач, у період з 07.08.1984 по 26.08.1991 та з 27.08.1991 по 02.05.1995 працювала вихователем у яслах- саду - є записи в її трудовій книжці, що відповідає вимогам законодавства і не потребує інших способів доведення цього факту.

Також, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/ theRepublicofMoldovaandRussia", "IlascuandOthersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

У ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" задекларовано, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом внутрішньо переміщеним особам. На думку суду, ситуація позивача є якраз такою проблемою, про яку йдеться в цьому Законі, оскільки остання як людина, громадянка України, в силу не залежних від неї обставин фактично опинилась кинутою державою напризволяще із-за неможливості виконання вимог про заповнення оригіналів документів.

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивач опинилась в ситуації, що відповідно позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надані позивачем документи видані на непідконтрольній Україні території, не може піддавати сумніву в зайнятті посади , яка дає право на пенсію за вислугою років за спірний період та не може нівелювати відповідних записів про трудову діяльність і таким чином позбавляти позивача права на отримання пенсії, тільки на тій підставі, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де позивач набув спеціальний стаж роботи.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia(п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантованіКонституцієюУкраїнита Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини й громадянина безпосередньо на підставі Конституції України - гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

В рішенні від 08 липня 2004 року в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності прийнятого спірного рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про скасування рішення про відмову у призначенні пенсії.

Щодо вимоги позивача зобов'язати Добропільське обєднане управління Пенсійного фонду України призначити, пенсію за вислугу років згідно п. 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, та п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ, з моменту звернення з відповідною заявою до відповідача, а саме з 31 жовтня 2017 року, суд зазначає, що статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (переведення з одного виду пенсії на інший) та перерахунку пенсії. Повноваження територіального органу Пенсійного фонду у питаннях зарахування періодів роботи до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, є дискреційними. Відповідно суд не повноважний втручатися до таких повноважень і не може підміняти територіальний орган Пенсійного фонду, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, у питаннях призначення (переведення з одного виду пенсії на інший) та перерахунку пенсії.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобовязати субєкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право субєкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає обєкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме: визнати протиправною бездіяльність Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, скасувати рішення про відмову у призначені пенсії за вислугою років від 20.12.2017 року № 848 та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 31.10.2017 року та прийняти рішення з урахуванням періодів роботи з 07.08.1984 р. по 26.08.1991 року на посаді вихователя Дитячого ясла-саду № 9 м. Макіївка та періоду роботи з 27.08.1991 року по 02.05.1995 року по посаді вихователя мовної групи ясла-саду № 190 м. Макіївка до загального та спеціального стажу роботи.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. квитанцією Приватбанк № 0.0.1009975003.1 від 13.04.2018 року за подання до суду адміністративного позову до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1.

Керуючись статтями 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 118, 139, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, пов'язану з не зарахуванням періоду роботи з 07.08.1984 р. по 26.08.1991 року на посаді вихователя Дитячого ясла-саду № 9 м. Макіївка та періоду роботи з 27.08.1991 року по 02.05.1995 року на посаді вихователя мовної групи ясла-саду № 190 м. Макіївка до загального та спеціального стажу роботи.

Визнати протиправним та скасувати рішення Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 848 від 20.12.2017 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років згідно п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнобовязкове державне пенсійне страхування» та п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.10.2017 року та прийняти рішення з урахуванням періодів роботи з 07.08.1984 р. по 26.08.1991 року на посаді вихователя Дитячого ясла-саду № 9 м. Макіївка та періоду роботи з 27.08.1991 року по 02.05.1995 року по посаді вихователя мовної групи ясла-саду № 190 м. Макіївка до загального та спеціального стажу роботи.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири гривні) грн. 80 коп.

Вступну та резолютивну частину рішення складено у нарадчій кімнаті 21 червня 2018 року.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 27 червня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кочанова П.В.