Постанова № 75025739, 17.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2545/18 Справа № 202/7355/17 Головуючий у 1 й інстанції - Мороз В. П. Доповідач - Пономарь З.М.

Категорія 5

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Пономарь З.М., суддів Лаченкової О.В., Посунся Н.Є. при секретареві Сахарові Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (третя особа: ОСОБА_4) про визнання договору дійсним, визнання права власності,-

в с т а н о в и в :

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, яким просила стягнути на її користь солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 12 000грн. заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 02.05.2016р. за адресою АДРЕСА_1. В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилалася на не виконання відповідачами укладеного 02.02.2017р. договору оренди вказаного нежитлового приміщення загальною площею 223,0 кв.м. строком до 31.01.2018р. зі щомісячною орендною платою у сумі 4000грн.

ОСОБА_2 пред'явлена зустрічна позовна заява (датована жовтнем 2017 року) про визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1., укладеного 02.08.2017р. між нею та ОСОБА_3, та про визнання за нею на підставі ст.220 ЦК України право власності на вказане нежитлове приміщення. В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалася на безпідставність позову ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по орендній платі, на фактичне укладення між ними договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та передачу за нього ОСОБА_3 50 000 доларів США.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.11.2017р. позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду у зв'язку з її повторною неявкою у судове засідання (17 та 24.11.2017р.).

Заочним рішенням Індустріального райсуду м.Дніпропетровськ від 24.11.2017р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1., укладений 02.08.2017р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та визнано за останньою право власності на вказане нежитлове приміщення, яке складається з: А-1 - молитовний будинок, що складається з під. А-1 - підвал площею 109,4 кв.м., І поверх: 1 - коридор площею 6,7 кв.м., 2 - сходи площею 3,6 кв.м., 3 - приміщення площею 103,6 кв.м., всього 113,6 кв.м.

В апеляційній скарзі Керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради просив скасувати вказане рішення суду, посилаючись на невідповідність його вимогам матеріального права, порушення правила виключної підсудності справи, вирішення судом питання про право власність на новостворений, самочинно збудований, не введений в експлуатацію об'єкт за відсутності у ОСОБА_3 права власності чи користування земельною ділянкою, на якій він розташований.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові за такими підставами.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та визнання за нею права власності на нього, суд першої інстанції посилався на доведеність заявленого на підставі ст.220 ЦК України позову, не визнання ОСОБА_3 права ОСОБА_2 на відчужене їй нежитлове приміщення.

Вказаний висновок не відповідає вимогам закону та дійсним обставинам справи, з яких вбачається наступне.

До зустрічного позову ОСОБА_2 надано два письмові докази: копію укладеного 02.08.2017р. у простій письмовій формі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 та копію технічного паспорту на вказане нежитлове приміщення.

Зокрема, згідно копії укладеного 02.08.2017р. договору купівлі-продажу ОСОБА_3 зобов'язалася передати у власність ОСОБА_2 - прийняти та оплатити нежитлове приміщення - громадський будинок Молитовний будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 223кв.м. Сторонами договору визначено, що продаж вчинено за 50 000 доларів США, які покупець отримала до оформлення цього договору. У п.1.3. договору продавець стверджувала, що відносно нежитлового приміщення не укладеного будь-яких договорів щодо користування з іншими особами. Положеннями п.4.1. сторонами договору зазначено, що вимоги законодавства щодо змісту та правових наслідків договору їм роз'яснено нотаріусом (а.с.18).

З копії, виготовленого 07.08.2014р.ТОВ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ПРОЕКТНО-КОНСТРУКТОРСЬКИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ» на ім'я замовника ОСОБА_3 технічного паспорту вбачається, що нежитлове приміщення - Молитовний будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 223кв.м. побудований у 2014 році (а.с.19-25).

Заочне рішення суду першої інстанції ухвалене на підставі лише зазначених письмових доказів з посиланням на вимоги ст.220 ЦК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За вимогами ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

ОСОБА_2, хоча і посилалася у позові про визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення дійсним на ст.220 ЦК України, проте не обґрунтовувала свої вимоги фактом ухилення ОСОБА_3 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та взагалі не зазначала причин необхідності вирішення даного питання у судовому порядку. Не надано нею і відповідних доказів такого ухилення. Навпаки, у тексті укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення у п.4.1. ними, як сторонами договору, безпосередньо зазначено, що і зміст, і правові наслідки укладеного ними договору їм роз'яснено саме нотаріусом. Тобто, сторони договору перебували у нотаріуса, отримали від нього відповідні роз'яснення вимог закону. А тому сам текст договору купівлі-продажу спростовує факт ухилення ОСОБА_3 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та свідчить про відсутність підстав для визнання його дійсним у судовому порядку на підставі ч.2 ст.220 ЦК України.

З наданих до апеляційної скарги прокурора письмових доказів вбачається дійсна причина звернення ОСОБА_2 з даним позовом до суду.

Так, за відомостями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 23.03.2010р. ОСОБА_3 придбано у Колективного підприємства - центр «Жовтневий» нежитлову будівлю - пункт приймання склотари загальною площею 70,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1. 15.02.2017р. зареєстровано право власності ОСОБА_3 на підставі виданого дублікату договору купівлі-продажу, виданого замість договору від 23.03.2010р. (а.с.53-56).

Згідно даних Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 10.01.2018р. ОСОБА_3 подано декларацію про початок будівельних робіт ДП №082132820373 «Реконструкція нежитлового приміщення під молитовний будинок за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.49).

За відомостями Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради та Управління ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ у м.Дніпропетровську Дніпропетровської області реєстраційні записи щодо права власності чи користування (оренди) земельної ділянки у АДРЕСА_1 - відсутні (а.с.46.50).

Відповідно до вимог ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене майно виникає з моменту прийняття його до експлуатації та державної власності. На підставі вимог ч.1,2 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Матеріали справи не містять доказів про прийняття у відповідності до вимог ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до експлуатації новостворений ОСОБА_3 об'єкт нерухомого майна - молитовний будинок, про наявність у ОСОБА_3 відповідних правовстановлюючих документів на вказану новостворену будівлю, про перебування земельної ділянки, на якій він розташований у її власності чи користуванні та про наявність у неї відповідно до вимог ст.ст.316,317,319 ЦК України права розпорядження ним.

Враховуючи зазначені обставини та вимоги закону у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання на підставі ч.2 ст.220 ЦК України дійсним укладеного нею 02.08.2017р. з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення - молитовного будинку за адресою АДРЕСА_1. з визнанням за нею права власності на вказане нежитлове приміщення слід відмовити за їх недоведеністю.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та обставинам справи, його рішення на підставі п.3.4 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у зустрічному позові із задоволенням апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч.2,13 ст.141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь прокуратури Дніпропетровської області слід стягнути 20 352грн.75коп. на повернення понесених нею судових витрат (а.с.71).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задовольнити.

Заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним та визнання права власності на нежитлове приміщення - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Дніпропетровської області 20 352грн.75коп. на повернення судових витрат.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Судді : Пономарь З.М. Лаченкова О.В. Посунся Н.Є.