Рішення № 75024287, 25.06.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2018 року № 810/1938/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, Національної поліції України про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України та Національної поліції України про визнання протиправним рішення комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників національної поліції № 2/І.2/ХХХІV/1 від 23 березня 2018 року, яким було відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій та зобов'язання надати статус учасника бойових дій.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що він має право на отримання статусу учасника бойових дій на підставі положень чинного законодавства України через те, що починаючи з липня 2016 року по серпень 2016 року приймав участь в антитерористичній операцій, забезпеченні її проведення та захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, перебуваючи безпосередньо в районах проведення АТО. У зв'язку із тим позивач звернувся до комісії відповідача із вимогою надати йому відповідний статус, втім, розглянувши звернення позивача комісія прийняла рішення про відмову у наданні йому статусу учасника бойових дій. В наданому позові позивач наполягав на наявності правових підстав за для отримання ним статусу учасника бойових дій.

Ухвалою суду від 25.04.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено її до розгляду на 24.05.2018 року.

В судове засідання представники сторін, належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не прибули, надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача надіслав відзив на позов із викладеною в ньому незгодою із позовом. Так, за змістом відзиву відповідач вважає позовні вимоги безпідставними посилаючись на положення пункту 19 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пункт 2 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції відповідач зауважив на відсутності підстав для отримання статусу учасника бойових дій особами, які не є поліцейськими у розумінні статті 17 Закону України «Про національну поліцію». Оскільки позивач в період відрядження Національною поліцією в райони проведення антитерористичної операції працював водієм, спеціальне звання в нього відсутнє, присяга не складалася, питання щодо надання йому статусу учасника бойових дій на думку відповідача не входить до компетенції комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України.

На підставі частини 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про можливість подальшого розгляду справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України (надалі за текстом рішення Комісія або Комісія) із заявою, в якій з посиланням на перебування як працівника поліції в період з 12 липня 2016 року по 14 серпня 2016 року в період проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей просив надати йому статус учасника бойових дій як особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.

Даний факт підтверджується: витягом з наказу голови Національної поліції України № 478 о/с дск від 08.07.2016; витягом з наказу начальника Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» № 178 від 12.07.2016; витягом з наказу першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) № 197 від 15.07.2016 та № 227 від 14.08.2016 року; довідками про безпосередню участь в АТО № 13037/301/02-2016 від 12.08.2016 та № 237 від 09.08.2017; довідкою про залучення особи до участі в антитерористичній операції; посвідченням про відрядження № 112.

Рішенням від 23 березня 2018 року Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції позивачу відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій.

В зазначеному рішенні підставами відмови визначено:

1) п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,

2) абз. 2 п. 2 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 20 серпня 2014 року;

3) абз. 2 п. 4 розділу ІІ Положення про комісію Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справі України від 23 травня 2016 року № 405.

За змістом протоколу № 2 комісії від 23 березня 2018 року, витяг з якого доданий відповідачем до відзиву, на засіданні комісії за наслідком заслуховування інформації заступника начальника відділу управління соціально-психологічної роботи та проходження служби ДКЗ про надання на розгляд комісії матеріалів на ОСОБА_1, відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій через відсутність підстав для надання статусу учасника бойових дій.

Не погоджуючись з такими діями відповідачів, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідний Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 413 (далі - Порядок).

Згідно із пунктом 2 Порядку статус учасника бойових дій надається: військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Пунктом 4 Порядку визначено, що підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є: витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.

Рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін'юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС.

Згідно пункту 7 цього Порядку для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзацах другому та третьому пункту 2 цього Порядку, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (після видання відповідного наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ) зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу чи працювали особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи витягу з наказу голови Національної поліції України № 478 о/с дск від 08.07.2016; витягу з наказу начальника Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» № 178 від 12.07.2016; витягу з наказу першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) № 197 від 15.07.2016 та № 227 від 14.08.2016 року; довідками про безпосередню участь в АТО № 13037/301/02-2016 від 12.08.2016 та № 237 від 09.08.2017; довідкою про залучення особи до участі в антитерористичній операції позивач був зарахований до складу осіб, які залучені на приймають безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення в період з 12 липня 2016 року по 14 серпня 2016 року (34 дні), перебуваючи на посаді водія автотранспортних засобів, в підпорядкуванні керівника антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у складі оперативної групи Національної поліції.

Доводи відповідача про відсутність правових підстав для надання статусу учасника бойових дій позивачу через те, що він не є поліцейським, а є працівником національної поліції свідчать про можливість допущення прямої дискримінації до працівників Національної поліції України, які в даному випадку перебували під час роботи в Національної поліції на посаді державного службовця чи іншого працівника, який не підпадає під визначення терміну «поліцейський».

Згідно Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дія якого поширюється на відносини між юридичними особами публічного та приватного права, місцезнаходження яких зареєстровано на території України, а також фізичними особами, які перебувають на території України, дискримінацією є ситуація, за якої особа та/або група осіб за певними ознаками, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Статтею 2 цього закону передбачено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

В даному випадку має місце ситуація, коли позивач, перебуваючи у складі підрозділів Національної поліції на території проведення антитерористичної операції позбавляється права отримання статусу учаснику бойових дій з причин того, що він не є поліцейським у розумінні статті 17 Закону України «Про національну поліцію», а перебуває на посаді державного службовця у Національній поліції України.

Згідно статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, підписана Україною 9 листопада 1995 року, ратифіковано 17 липня 1997 року, передбачено, що користування правами та свободами, визнаними в цій конвенції має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Згідно частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договір, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства. Отже положення Конвенції є частиною законодавства України та підлягають застосуванню у межах національного правопорядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з Положення про комісію Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, затвердженому Наказом Міністерства внутрішніх справ України 23 травня 2016 року № 405, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 червня 2016 р. за N 857/28987, завданням комісії є вивчення документів та прийняття рішення щодо надання поліцейським, державним службовцям та іншим працівникам Національної поліції України статусу учасника бойових дій, розгляд питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до пунктів 2 і 13 статті 9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Розділом 3 наведеного положення про комісію Національної поліції встановлений перелік обставин, що мають бути встановленими для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для надання особі статусу учасника бойових дій, серед яких: безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення; направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції; перебування у районах проведення антитерористичної операції з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.

Наведені обставини не досліджувалися відповідачем при прийнятті рішення про відмову позивачу у наданні статусу учасника бойових дій, через що рішення комісії відповідача прийнято із порушенням вимог чинного законодавства, через що підлягає скасуванню.

Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України та Національну поліцію України встановити йому статус учасника бойових дій, то суд з цього приводу зазначає наступне.

Повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин є дискреційним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, вимога позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання йому статусу учасника бойових дій, враховуючи встановлення в ході розгляду справи не дослідження при вирішенні питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій документів, що підтверджують прийняття ним участі в антитерористичній операцій, є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Проте, з системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, з урахуванням наведеного, та з метою захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати Комісію Національної поліції України в з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, повторно розглянути документи щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та прийняти за результатами їх розгляду рішення, з урахуванням висновків суду.

Керуючись статтями 72-79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Національної поліції України в з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України № 2/І.2/ХХХІV/1 від 23 березня 2018 року.

Зобов'язати Комісію Національної поліції України в з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України повторно розглянути питання щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.