Ухвала суду № 75023542, 25.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2074/18

У Х В А Л А

25 червня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Стефанова С.О., за участю секретаря судового засідання Гунько О.В., розглянувши у підготовчому судовому засіданні заяву представника Одеської митниці ДФС про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національне агентство з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні та стягнення моральної шкоди у розмірі 60000 грн., -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національне агентство з питань запобігання корупції, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці ДФС від 24.01.2018 року № 52-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці ДФС від 05.02.2018 року № 88-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.»;

- визнати протиправними та скасувати наказ Одеської митниці ДФС від 20.12.2017 року № 596, яким введено в дію Перелік змін №7 до штатного розпису на 2017 рік, в частині виведення зі штатного розпису посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Південний», та наказ Одеської митниці ДФС від 29.01.2018 року № 36, яким введено в дію штатний розпис на 2018 рік Одеської митниці ДФС, в частині відсутності у штатному розписі посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Південний», яку виведено зі штатного розпису наказом Одеської митниці ДФС від 20.12.2017 № 596, та зобов'язати відповідача внести зміни до штатного розпису на 2018 рік Одеської митниці ДФС шляхом введення до штатного розпису посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Південний» та здійснити переведення позивача на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Південний» Одеської митниці ДФС за штатним розписом на 2018 рік Одеської митниці ДФС;

- визнати протиправними дії відповідача щодо зміни режиму роботи позивача з «позмінно (цілодобово)» на « 5-денний робочий тиждень», які відповідач вчиняє шляхом щомісячного затвердження Графіків роботи співробітників митного поста «Південний» Одеської митниці ДФС, та зобов'язати відповідача утриматись від встановлення позивачу режиму роботи « 5-денний робочий тиждень», та поновити режим роботи «позмінно (цілодобово)» з відповідним відображенням у Графіках роботи співробітників митного поста «Південний» Одеської митниці ДФС, які затверджуються щомісячно;

- стягнути із відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 60 000 грн.

29.05.2018 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшла заява (вхід. № 15101/18) про залишення без розгляду позовної заяви у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду із даними вимогами, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.

У підготовчому судовому засіданні 25 червня 2018 року представник відповідача підтримала вищезазначену заяву.

Позивач у підготовчому судовому засіданні відносно задоволення заяви про залишення позову без розгляду заперечував.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши доводи, викладені в заяві про залишення позовної заяви без розгляду, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 4 ст. 122 КАС України встановлено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Частиною 5 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав 03.05.2018 року.

Як зазначив позивач, відносно притягнення його до дисциплінарної відповідальності відповідно до наказу Одеської митниці ДФС від 24.01.2018 року № 52-о та наявність причинного зв'язку із повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, порушення його прав сталося 24.01.2018 року. Рішення Міжрегіонального управління від 26.02.2018 року № 01 -03/133-8/2 за результатами розгляду скарги вручене позивачу не раніше 26.02.2018 року.

Відносно притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідно до наказу Одеської митниці ДФС від 05.02.2018 року № 88-о та наявність причинного зв'язку із повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», позивач зазначив, що порушення його прав сталося 05.02.2018 року. Рішення Міжрегіонального управління від 05.03.2018 року № 01-03/152-50 за результатами розгляду скарги вручене позивачу не раніше 05.03.2018 року.

Щодо скорочення посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Південний» Одеської митниці ДФС та наявність причинного зв'язку із повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, позивач зазначив, що порушення його прав сталося 20.12.2017 року. Рішення Міжрегіонального управління від 08.02.2018 року № 01-03/82-8 за результатом розгляду скарги вручене позивачу не раніше 08.02.2018 року. Рішення Національного агентства від 19.04.2018 року № 30-14/16809/18 за результатами розгляду звернень щодо внесення припису та скасування зазначеного управлінського рішення, вручене позивачу не раніше 19.04.2018 року.

Щодо застосування до позивача негативного заходу впливу - зміни умов праці у вигляді зміни режиму роботи та наявність причинного зв'язку із повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, позивач зазначив наступне. Управлінське рішення щодо зміни умов праці прийняте 27.09.2017 року. Про те, що дане управлінське рішення порушує його права як викривача, встановлені ч. 3 ст.53 Закону України «Про запобігання корупції», йому стало відомо після того, як повідомлення про кримінальне правопорушення, направлене ним на підставі вимог ч.7 ст.53 Закону України «Про запобігання корупції», 30.10.2017 року надійшло до Генеральної прокуратури України та 06.11.2017 року надійшло до прокуратури Одеської області для прийняття рішення у порядку ст.214 КПК України, тобто після того, як факт повідомлення був зафіксований належним чином. 06.11.2017 року позивачу стало відомо, що підставою для застосування до особи положень ч.ч. 1-3 ст.53 Закону України «Про запобігання корупції» є будь-яке повідомлення про порушення вимог цього Закону, у тому числі і повідомлення керівника доповідною запискою, а не тільки повідомлення про кримінальне правопорушення спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції, здійснене на підставі вимог ч.7 ст.53 Закону України «Про запобігання корупції», тобто доповідна записка від 25.09.2017 року теж є повідомленням про корупцію, і протиправній застосування негативного заходу впливу настає не тільки після його повідомлення про злочин 25.10.2017 року та його надходження до правоохоронного органу 31.10.2017 року та 06.11.2017 року, але й після повідомлення керівника про корупцію 25.09.2017 року.

Також як вказує позивач, порушення вимог ч. 3 ст.53 Закону України «Про запобігання корупції» шляхом застосування негативного заходу впливу у вигляді зміни умов моєї цяці є триваючим порушенням, яке пов'язане з довготривалим, безперервним невиконанням відповідачем вимог закону шляхом щомісячного затвердження графіків роботи, тобто його право порушується постійно, і таке порушення має місце і на час подання цього позову, тобто щомісяця, на думку позивача, керівники продовжують піддавати його негативному заходу впливу у вигляді зміни умов праці. Відповідач міг би у будь-який момент припинити порушення шляхом поновлення умов праці та внесення відповідних змін до графіку роботи. При триваючому порушенні відлік процесуальних строків розпочинається з моменту виявлення цього порушення, в даному випадку з 06.11.2017 року, коли це порушення було виявлене.

Таким чином, позивач зазначає, що дізнався про порушення прав 06.11.2017 року. Рішення Міжрегіонального управління від 08.02.2018 року № 01-03/82-8 за результатами розгляду скарги вручене позивачу не раніше 08.02.2018 року. Рішення Одеської митниці ДФС від 02.03.2018 року № 939/10/15-70-04 за результатами розгляду звернення щодо скасування незаконної зміни умов праці, вручене позивачу не раніше 02.03.2018 року. Рішення Національного агентства від 19.04.2018 року № 14/16809/18 за результатами розгляду звернень щодо внесення припису та скасування зазначеного управлінського рішення, прийнятого з порушенням вимог антикорупційного законодавства, вручене позивачу не раніше 15.04.2018 року.

З огляду на зазначені обставини суд вважає необхідним зазначити, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.

Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Зокрема, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).

У Рішенні по справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

В рішенні від 27.06.2000 р. у справі «Ілхан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Проаналізувавши доводи сторін та наявні в матеріалах докази, а також враховуючи факти звернення позивача зі скаргами на дії, бездіяльність та рішення посадових осіб Одеської митниці ДФС до Національного агентства з питань державної служби, з метою забезпечення гарантованого Конституцією України права особи на доступ до правосуддя, суд приходить до висновку про необхідність визнання поважними підстав пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом, а, отже, в задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду відмовляє.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 243 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви представника Одеської митниці ДФС про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національне агентство з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні та стягнення моральної шкоди у розмірі 60000 грн., - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складений та підписаний суддею 02 липня 2018 року.

Суддя С.О. Стефанов