Рішення № 75023340, 19.06.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 червня 2018 р. № 820/3757/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіна Ю.В. при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності представника позивача Костенко Н.Ю.

представника відповідача Рочняк Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Сільськогосподарський виробничий кооператив імені В.Н. Каразіна (вул. Колгоспна, буд.35, с. Кручик, Богодухівський район, Харківська область,62133, код ЄДРПОУ00708176) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ39599198) про скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив

Позовні вимоги заявлені до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.02.2018 року № 00000061422.

Ухвалою від 16.05.2018 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання. 19.06.2018 року з урахування положень ч.7 ст.181 КАС України розпочато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки про не реальність здійснення господарських операцій з контрагентом, позивач не допускав порушень вимог Податкового кодексу України

Відповідач, Головне управління ДФС у Харківській області з поданим позовом не погодився. У відзиві на позов зазначив, що при проведенні перевірки контролюючий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесене податкове повідомлення-рішення є законним. Просив у позові відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання юридичної особи та є сільськогосподарським товаровиробником.

У період з 15.01.2018 року по 19.01.2018 року фахівцями відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності визначення повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Делюкс Плюс» за грудень 2015 року. За результатами перевірки складено акт від 26.01.2018 року № 277/20-40-14-22-07/00708176, яким встановлено порушення вимог п.185.1 ст.185 , 187.1 ст.187, 188.1 ст.188, п.201.1, 201.10 ст.201 ПК України, внаслідок чого відбулося заниження податку на додану вартість по спеціальній декларації на загальну суму 288548.00 грн., в тому числі за грудень 2015 року.

Порушення, встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 23.02.2018 року № 00000061422, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 360685.00 грн., в тому числі основний платіж 288548.00 грн., штрафні санкції 72137.00 грн.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України - для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тоді як визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно пункту 185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг визначає ст.188 ПК України.

Так, пункт 188.1 зазначеної статті встановлює, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ «Делюкс Плюс» укладено договір поставки від 01.12.2015 року № 01/12/2015, відповідно до якого позивач зобов'язується поставити на адресу контрагента кукурудзу врожаю 2015 року на умовах, визначених договором; навантаження товару здійснюється ТОВ «Делюкс Плюс» у місці поставки.

На виконання умов вказаного договору позивачем на адресу ТОВ «Делюкс Плюс» виписано податкові та видаткові накладні на загальну суму 1731288.00 грн. ( ПДВ 288547.99 грн.), в тому числі видаткові накладні № 2188 від 02.12.2015 року, № 2189 від 03.12.2015 року, № 2250 від 22.12.2015 року, № 2257 від 23.12.2015 року, № 2259 від 24.12.2015 року, податкові накладні - 377/ від 01.12.2015 року, № 401/2 від 21.12.2015 року, № 406/2 від 24.12.2015 року. Вказані податкові накладні відповідають вимогам ст.201 ПК України та наказу Міністерства фінансів України від 22.09.2014 року № 957, а отже у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Отримання кукурудзи здійснено на підставі довіреностей №3 від 01.12.2015 року та № 6 від 21.12.2015 року.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «Делюкс Плюс» проведено у безготівковій формі у повному обсязі, що підтверджується виписками по рахунку (а.с.87-89). Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявність у сторін правочину спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов`язаності цих осіб), податковим органом не доведено, як і не встановлено судом в порядку, визначеному ст..9 КАС України. Отже, вказані документи визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій

На підтвердження фактичного переміщення кукурудзи позивачем надано товарно-транспортні накладні (а.с.59,61-63,65-70,72-74,76-77)

Взяття на облік виращеної кукурудзи підтверджується накладними внутрігосподарського призначення, реєстрами прийму зерна вагарем звітом про рух матеріальних цінностей по рахунку 27 (а.с.90-91, 152-181).

Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Отже, вказаний договорів визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та його контрагентом факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України. Суд також зазначає, що згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У судовому засіданні як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог представник відповідача послався на наявність податкової інформації стосовно інформації стосовно ТОВ «Делюкс Плюс», відповідно до якої підприємство за податковою адресою не перебуває, у нього відсутні достатні трудові ресурси та відповідні оборотні активи для здійснення господарської діяльності; крім того відносно контрагентів ТОВ «Делюкс Плюс» наявні кримінальні провадження за статтями у сфері ухилення від сплати податків, фіктивне підприємництво тощо.

Суд, зауважує, що сам факт порушення кримінальних справ не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки як вже зазначалося вище, податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування показників податкової звітності від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (Постанова ВС від 20 лютого 2018 року у справі №826/6280/13-а, адміністративне провадження № К/9901/2848/18, ЄДРСРУ № 72338874).

Контролюючий орган, посилаючись на податкову інформацію, дійшов висновку, що насправді відображений у складених на ім'я контрагентів-покупців товар поставлений платником у власність третьої сторонньої невстановленої перевіркою особи, але за тією ж самою ціною.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до п. "а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За визначенням п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з п.188.1ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Системно проаналізувавши приписи наведених норм кодексу, суд доходить висновку, що для кваліфікації господарської операції як об'єкту оподаткування ПДВ контролюючому органу належить виявити не лише існування ознак проведення цієї операцій в дійсності (тобто з'ясувати фізичні умови операції, досягнуті між сторонами домовленості тощо), але й також однозначно ідентифікувати набувача товару як реально існуючого суб'єкта права за національним законодавством України та встановити справжню (дійсну) договірну вартість товару.

У спірних правовідносинах контролюючий орган наведених правил не дотримався. Таким чином, податковий орган заперечуючи факт здійснення операцій позивачем і зазначеними вище контрагентами, стверджує про факт здійснення поставки позивачем відповідного товару, проте іншим невстановленим особам. При цьому жодного доказу останнього твердження податковим органом під час перевірки не зазначено та до суду не надано.

Щодо посилань відповідача на неналежне заповнення товарно-транспортних накладних, як підстави відмови у задоволенні позовних вимог, то суд зауважує, що певні недоліки в заповненні документів не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтак не є і підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних, зокрема інших первинних документів, випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а отже безпідставним є і посилання контролюючого органу на складення товарно-транспортних накладних з порушенням Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 .

Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено те, що реалізований товар вирощений позивачем, взятий на облік у подальшому використаний позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів.

Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 КАС України,

вирішив

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Харківській області від 23.02.2018 року № 00000061422

Стягнути на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені В.Н. Каразіна (вул. Колгоспна, буд. 35,с. Кручик, Богодухівський район, Харківська область,62133, код ЄДРПОУ 00708176) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України в Харківській області (61057, м.Харків, вул.Пушкінська,46, код ЄДРПОУ 39599198) судовий збір у розмірі 5410 (п'ять тисяч чотириста десять) грн.28 коп.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення. Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

У повному обсязі рішення виготовлено 02.07.2018 року

Суддя Зоркіна Ю.В.