Рішення № 75023291, 20.06.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2018 року справа № 810/1421/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якому просить визнати бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області протиправною та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області видати наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1.0000 (один гектар) ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель запасу в адміністративно-територіальних межах Новооржицької сільської ради Згурівського району.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, фактично, допущено протиправну бездіяльність при розгляді клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, оскільки листом від 01.02.2018 № Я-52/0-894/0/17-18 лише зроблено посилання на підстави, що унеможливлюють розгляд даного питання. Земельна ділянка, на яку претендує позивач, не включена до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги у формі аукціону. Також, на дану земельну ділянку не було встановлено будь-яких обмежень, інші особи, зокрема учасники бойових дій, на неї не претендують.

Ухвалою суду від 76.03.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено її до розгляду на 26.04.2018, яке було відкладено на 29.05.2018 у зв'язку з клопотанням представника позивача.

В судове засідання представники сторін, належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не прибули. Представник позивача звернувся до суду із письмовим клопотанням, в якому вказав, що позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити та розглядати справу в порядку письмового провадження.

Відповідач про причини неявки свого представника суд не повідомив, з клопотанням про відкладення засідання до суду не звертався. Надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що дана земельна ділянка відповідно до Постанови КМ України від 07.06.2017 № 413 не входить до переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам на території Київської області. Отже, у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, на підставі частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, Управління правомірно відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1.0000 (один гектар) для ведення особистого селянського господарства із земель запасу в адміністративно-територіальних межах Новооржицької сільської ради Згурівського району.

На підставі частини третьої статті 194, частини дев'ятої статті 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що 02 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1.0000 (один гектар) для ведення особистого селянського господарства із земель запасу в адміністративно-територіальних межах Новооржицької сільської ради Згурівського району.

Листом від 01.02.2018 № Я-52/0-894/0/17-18 Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило позивача про те, що Постановою КМ України від 07.06.2017 № 413 "Про деякі питання вдосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" визначено систему організації процесу виконання заходів щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, зокрема:

- надання дозволів на розроблення документації із землеустрою та передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до сформованих переліків, які будуть оприлюднені на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки,

- врахування пропозиції відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян.

Площа земельних ділянок, яку пропонується передати безоплатно у власність, визначається у розмірі 25% від площі земельних ділянок, права оренди на які були продані у кварталі, що передував поточному кварталу.

Так, з метою забезпечення паритету інтересів громадян України, територіальних громад та держави під час здійснення повноважень з розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, Головним управлінням підготовлено та оприлюднено перелік земельних ділянок, право оренди на які пропонується передавати на конкурентних засадах (земельних торгах).

Повідомлено, що на даний час Головним управлінням проводяться організаційні заходи щодо проведення таких торгів, за результатами яких надаватимуться дозволи на розроблення документації із землеустрою та передаватимуться земельні ділянки у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації із сформованого переліку земельних ділянок.

Вважаючи таку відповідь відповідача незаконною, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Абзацом 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України).

За правилами частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01.02.2018 № Я-52/0-894/0/17-18 та відзиву на позовну заяву слідує, що за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідачем фактично надано відповідь про неможливість надати відповідний дозвіл на зазначену позивачем земельну ділянку, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", якою затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (надалі - Постанова № 413).

Даною Постановою визначено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації повинні надавати дозволи на розроблення документації з землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах з норм безоплатної приватизації, відповідно до переліку земельних ділянок, який формується щоквартально та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру, зазначивши, що бажана позивачем земельна ділянка у наведеному вище переліку відсутня.

Тобто, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно спірної земельної ділянки, відповідач зазначив, що місце розташування спірної земельної ділянки не відповідає вимогам Постанови № 413.

Разом з тим, суд зазначає, що Постановою № 413 не встановлено заборону надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та передавати інші, ніж у переліку земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації.

Більше того, цією постановою лише затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Затверджена Стратегія не встановлює нових норм права, а лише вказує на певні можливі напрямки удосконалення управління землями.

Пунктом 3 Постанови № 413, серед іншого, доручено Міністерству аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України у двомісячний строк проект постанови Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до Типового договору оренди землі; у шестимісячний строк проекти відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії, затвердженої цією постановою.

На підставі викладеного суд зазначає, що оскільки позивачем, з урахуванням вищезазначених норм Земельного Кодексу України, подано відповідні документи, що не заперечується відповідачем, то відповідно у відповідача не було підстав відхиляти її заяву щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1.0000 (один гектар) для ведення особистого селянського господарства із земель запасу в адміністративно-територіальних межах Новооржицької сільської ради Згурівського району, посилаючись лише на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними".

Посилання відповідача на ту обставину, що при наданні відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Київській області діяло в межах та у відповідності з чинним законодавством, а саме, прийняте спірне рішення є обґрунтованим, оскільки місце розташування об'єкта не відповідає вимогам прийнято відповідно до Земельного кодексу України, нормативно-правового акту - Стратегії, суд оцінює критично, оскільки будь-яких змін до порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено.

Окрім того, суд зазначає, що Постанова № 413 є підзаконним нормативно-правовим актом, а за вимогами частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Крім того, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

З огляду на це, суд дійшов висновку про те, що ненадання Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що така ділянка не входить до переліку земель, який сформований відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, є неправомірним, та таким, що не відповідає статті 118 Земельного кодексу України.

Отже, відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України Головне управління Держгеокадастру у Київській області має прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 та від 24 квітня 2018 у справі № 814/1961/17.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо розгляду клопотання ОСОБА_4 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1.0000 (один гектар) для ведення особистого селянського господарства із земель запасу в адміністративно-територіальних межах Новооржицької сільської ради Згурівського району, є обґрунтованими.

Разом з тим, що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача надати позивачу такий дозвіл, суд зазначає наступне.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд має врахувати наведене нормативне регулювання та вимоги ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає позивач та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України позов може містити вимоги про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо можливості зобов'язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, суд вважає, що в даному випадку відсутні підстави втручання суду у дискреційні повноваження відповідача.

Відповідно до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді № R(80)2, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращім за даних обставин.

Тобто, суб'єкт може вільно обирати між двома чи більшою кількістю альтернатив, кожна з яких буде правомірною. Якщо ж правомірним може вважатися лише один варіант поведінки, дискреційні повноваження відсутні.

Під час розгляду даної справи судом не були встановлені обставини неможливості видачі позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: заборона щодо приватизації земельних ділянок, які розташовані в певному місці (на певній території) щодо якого існує законодавчо визначена заборона на передачу земельних ділянок для тієї чи іншої мети - заборона виділення земельних ділянок в зоні відчуження, заборона виділення земельних ділянок в прибережних смугах, захисних зонах, включення земельної ділянки до генерального плану та іншої містобудівної документації, щодо використання для певної мети.

Єдиною підставою для відмови у наданні дозволу, відповідач зазначив відсутність земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, у переліку, що складається відповідачем відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413, що не може вважатись належною підставою для відмови.

Враховуючи викладені обставини суд вважає, що в даному випадку Управління має лише один з можливих варіантів поведінки, який має правову підставу. Обидва варіанти можливих рішень не можуть бути одночасно юридично допустимими, тому фактично відсутній вільний вибір між ними. Правомірним може вважатися тільки один з них - той, що відповідає визначеним у законодавстві підставам - надання дозволу, про якій просить позивач.

В даному випадку відсутній адміністративний розсуд суб'єкта владних повноважень, а навпаки, його повноваження в питанні видачі дозволу регламентовані і можливість для відмови у наданні дозволу обмежена єдиним випадком (невідповідність розташування об'єкта вимогам законів).

Оскільки у листі Управління, відповідно до якого позивача повідомлено про відмову у наданні дозволу, не міститься посилання на невідповідність місця розташування земельної ділянки як підстави для прийняття такого рішення, відмова Управління у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є необґрунтованою, неправомірною та не дає громадянину змоги реалізувати своє законне право на отримання земельної ділянки у власність.

Завданням суду є не лише захист прав і свобод людини, але й такий захист, який би призвів до ефективного поновлення порушеного права. В даному випадку ефективним способом правового захисту є не тільки визнання відмови у задоволенні заяви (клопотання) неправомірною, а й зобов'язання Управління задовольнити вказану заяву (клопотання).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1.0000 (один гектар) для ведення особистого селянського господарства із земель запасу в адміністративно-територіальних межах Новооржицької сільської ради Згурівського району.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1.0000 (один гектар) для ведення особистого селянського господарства із земель запасу в адміністративно-територіальних межах Новооржицької сільської ради Згурівського району.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (код ЄДРПОУ 39817550) судові витрати у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.