Ухвала суду № 75023164, 02.07.2018, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/5262/17

1-кп/215/223/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Науменко Я.О.,

за участю: секретаря Конопліної С.І.,

прокурора Сілкіна Д.Ю.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника Вербицької Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040760001817 від 30.09.2017 р.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 18.06.2018 р. обвинуваченому було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою по 16.08.2018 р., включно.

Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів у зв'язку з тим, що дата наступного судового засідання призначена за межами строку дії запобіжного заходу. Крім того, прокурор зазначив, що на даний час не допитані свідки; обвинуваченим скоєно кримінальне правопорушення в період умовно-дострокового звільнення; обов'язки, покладені на нього ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02.10.2017 р. при обранні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, були порушені, що підтверджується ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.10.2017 року.

Обвинувачений у судовому засіданні просив змінити йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на домашній арешт.

Захисник обвинуваченого у судовому засіданні заперечувала проти продовження строку тримання під вартою, посилаючись на те, що прокурором всупереч положенням статті 331 КПК України, заявлено усне клопотання, а також на відсутність підстав, які б обґрунтовували тримання під вартою. Крім того, зауважила, що у обвинуваченого наявні міцні соціальні зв'язки, так як в нього є мати та цивільна дружина, а тяжкість покарання, що загрожує її підзахисному, не може бути підставою для продовження строку тримання під вартою. Захисник вважає за доцільне застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що необхідно задовольнити клопотання прокурора та продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів - по 30.08.2018 р., включно, виходячи з наступного.

Суд в обґрунтування обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовження строку його дії посилався на те, що обґрунтованість підозри ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується низкою доказів, наявних в кримінальному провадженні. Апеляційним переглядом було встановлено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які встановлені під час досудового слідства, об'єктивно існують, а саме ОСОБА_1 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється.

При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу, суд враховує наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Водночас, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

П.1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. У даному випадку особа обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, в цьому полягає суспільний інтерес, що виправдовує відповідний відступ.

Також, враховуючи покарання, яке передбачено за вказане кримінальне правопорушення існує ризик того, що обвинувачений може переховуватись від суду, окрім того, існує ризик можливого впливу на свідків, допит яких не проведено.

Хоча у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також у рішенні «Харченко проти України», ЄСПЛ зазначив, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Суд оцінює сукупність обставин, передбачених ст. 178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим інкримінуємого йому злочину, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватим у скоєні злочину, а також приймає до уваги дані про особу обвинуваченого, який раніше був засуджений та вчинив нове кримінальне правопорушення в період умовно-дострокового звільнення, не одружений, утриманців не має, відсутність у нього міцних соціальних зв'язків.

При цьому суд зазначає, що тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.

Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, тобто застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого на даний час неможливе, ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, не зменшилися.

Обставини особистого життя та соціальної адаптації у суспільстві свідчать про наявність певних ознак нестабільного характеру поведінки обвинуваченого у звичайному житті (враховуючи вчинення кримінального правопорушення, поєднаного з насильством, у період умовно-дострокового звільнення), що дає підстави стверджувати те, що домашній арешт не забезпечить належних гарантій здатності обвинуваченого самостійно дотримуватись належної процесуальної поведінки без додаткових стимулюючих факторів.

Крім того, домашній арешт не може бути застосований ще й із огляду на те, що застосування такого запобіжного заходу не забезпечить гарантування усунення ризику спілкування обвинуваченого з потерпілими та свідками, які ще не допитані у судовому засіданні.

Оцінюючи всі встановлені під час розгляду клопотання обставини, враховуючи схильність обвинуваченого до вчинення кримінальних правопорушень, ризик втечі, зумовлений тяжкістю покарання за інкримінованими йому злочинами, існування ризику можливого впливу на свідків, допит яких не проведено, та обґрунтованість підозри, яка встановлена (та не спростована) при застосуванні запобіжного заходу, суд вважає, що на даний час більш м'які запобіжні заходи не будуть достатніми та не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Окрім того, суд вважає, що тримання ОСОБА_1 під вартою з наведених вище підстав у кримінальному провадженні за його обвинуваченням в причетності до вчинення умисних тяжких злочинів - виправдане існуванням суспільного інтересу на забезпечення належного судового розгляду у кримінальному провадженні, що за таких обставин переважує принцип поваги до особистої свободи.

Так, ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні обвинувачується у вчиненні в період умовно-дострокового звільнення, зокрема тяжкого злочину, обставини на які посилався суд при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовження строку його дії не змінилися, суд вважає що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, - обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, переховуватись від суду, впливати на свідків, допит яких ще не проведено, чим перешкоджати кримінальному провадженню. Таким чином, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що саме по собі вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Наявність ризиків, передбачених у пунктах 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час не зменшилися, не втратили свого значення, продовжують мати місце обґрунтовують продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1, чим покладається необхідність запобігання спробам переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення.

Враховуючи вищезазначене, а також дані про особу обвинуваченого, суд вважає необхідним продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.

Разом з тим, суд, керуючись правилами ч. 5 ст. 182, ст.183 КПК України, знаходить правові підстави для визначення обвинуваченому ОСОБА_1 розміру застави у розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка здатна забезпечити виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 183, 197, 199, 331 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на 60 днів - по 30 серпня 2018 р., включно.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 розмір застави, який здатний забезпечити виконання покладених на нього обов'язків, у вигляді 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 140 960 (сто сорок тисяч дев'ятсот шістдесят) гривень у національній грошовій одиниці.

Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу (отримувач коштів: ТУ ДСА в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 26239738, Банк отримувача: Державна казначейська служба України в м. Київ, МФО 820172, рахунок 37312066017442, призначення платежу: зазначити інформацію про ухвалу судді, якій обрав заставу, та прізвище, ім'я, по-батькові підозрюваного).

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі визначеному в ухвалі про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом терміну дії цієї ухвали.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого наступні обов'язки з моменту звільнення з під варти:

- не відлучатися з місця проживання: АДРЕСА_1 без дозволу слідчого, прокурора, суду;

- повідомляти слідчого, прокурора, суд про зміну місця свого проживання;

- утримуватися від спілкування з особами, визначеними слідчим, прокурором, судом;

- здати на зберігання слідчому, прокурору, суду свій паспорт, інші документи, що дають право на виїзд за кордон України.

Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначається терміном дії цієї ухвали.

У разі внесення застави зобов'язати обвинуваченого після звільнення з-під варти, прибувати за кожною вимогою до суду протягом дії запобіжного заходу у вигляді застави.

Визначити термін дії зазначених обов'язків протягом двох місяців з дня внесення застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави в більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: