Рішення № 75022740, 01.06.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5619/17

№ 2/183/857/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

01 червня 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

при секретарі Дем’яненка Р.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Виконавчий комітету Новомосковської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

в с т а н о в и в:

31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням – будинком №19 по вул. Плеханова в м. Новомосковську Дніпропетровської області.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що вона є власником будинку №51 по вул. Ю. Голополосова в м. Новомосковську Дніпропетровської області, який належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 червня 1990 року.

В зазначеному будинку з 1998 року зареєстрований її син - ОСОБА_2, однак починаючи з дати реєстрації в будинку відповідач фактично за місцем реєстрації не не проживав, зазначеним житлом не користується, не бере участі у витратах по його утриманню. Точне місце проживання відповідача ОСОБА_1 не відоме, її син тривалий час з нею не спілкується, веде аморальний спосіб життя. Наявність його реєстрації у домоволодінні порушує права позивача вільно, на свій розсуд, розпоряджатися своєю власністю. У зв’язку з зазначеним, позивач посилаючись на ст. 391, 405 ЦК України, просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням – будинком №51 по вул. Ю. Голополосова в м. Новомосковську Дніпропетровської області.

Позивач в судове засідання не з'явився, надавши суду заяву про розгляд справи за його відсутності, згідно якої позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з'явився, вважається таким, що повідомлений належним чином, оскільки судові повістки направлялися за місцем реєстрації, тому у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд з погодження позивача, провів заочний розгляд справи.

Представник відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради в судове засідання не з’явився, надавши суду заяву про розгляд справи без його присутності.

Ухвалою суду від 30 лситопада2017 року відкритое провадження у справі. За результатами підготовчого провадження відповідною ухвалою суду справу призначено до судового розгляду по суті.

У відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, справи в судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Кодексом, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв’язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач являється власниками будинку № 51 по вул.Ю.Голополосова (Островського) в м. Новомосковську Дніпропетровської області, який належить їм на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 27.06.1999 року державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1538 (а.с.13).

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеним законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає суду підстави дійти висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Згідно довідки виконкому Новомосковської міської ради № 5110 від 10.10.2017 року, а також у відповідності до відомостей відділу адресно-довідкової роботи Управління паспортної роботи громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУ ДМС України у Дніпропетровській області в зазначеному будинку зареєстрованим значиться відповідач по справі – ОСОБА_2, який в розумінні вимог Житлового Кодексу України, являється членом сім'ї власників, та був зареєстрованим у будинку зі згоди позивача.

Частина 2 ст. 405 ЦК України передбачає, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Вимоги ст.156 ЖК України передбачають, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Суду подано акт голови квартального комітету 27 жовтня 2017 року, складений за участю сусідів, у відповідності до якого ОСОБА_2 зареєстрований але не проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1.

У відповідності до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Як випливає із зазначеної норми закону, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно при позбавлення права власності на житлове приміщення, позбавленні права користування житловим приміщенням, визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-1438а15).

Як зазначає у своєму позові ОСОБА_1 наявність реєстрації відповідача у належному їм на праві власності будинку, заважає їм вільно розпоряджатися своєю власністю, у зв’язку з чим суд вважає за необхідне визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – будинком 51 по вул.Голополосова в м. Новомосковську Дніпропетровської області. Даних про наявність будь-якої домовленості між позивачем та відповідачем з приводу користування житловим приміщенням, а також доказів про поважність причин відсутності відповідача у житловому приміщенні за місцем реєстрації суду не надано.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4,12,76,81,89,200,263,265, 280 ЦПК України, ст.ст. 321, 391, 405 ЦК України, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1, - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням – будинком №51 по вул. Ю.Голополосова в м. Новомосковську Дніпропетровської області.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Сорока О.В.