Рішення № 75020709, 25.06.2018, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/467/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого Фейір О. О., з участю секретаря судового засідання Кузьма Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» за довіреністю ОСОБА_2 звернувся в суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 57265,58 гривень.

Позовні вимоги позивачем мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 18.07.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. В свою чергу, ОСОБА_1 зобов’язався повернути кредит, сплатити відсотки за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. Однак, в порушення умов вищевказаного кредитного договору, ОСОБА_1 свої зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 31.01.2018 року має заборгованість перед банком в розмірі 57265,58 гривень. В зв’язку з вищевказаним, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 в їх користь заборгованість за кредитним договором б/н від 18.07.2008 року у вищевказаному розмірі та судові витрати по справі.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, однак подав заяву, згідно якої просить справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного рішення не заперечує (а. с. 25).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання також не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином за місцем реєстрації, про причини своєї неявки суд не повідомив (а. с. 82-83).

Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову у зв’язку з пропущенням строку позовної давності. Відзив мотивовано тим, що документи, надані позивачем як докази на підтвердження позовних вимог, не є належними і допустимими доказами, які б підтверджували, що саме надані позивачем «Умови та правила надання банківських послуг» та «Правила користування платіжною карткою» є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме ці Умови та правила мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника. Відповідач вважає, що не можна погодитися з твердженням позивача про те, що оскільки договір про надання банківських послуг щоразу пролонговувався, то строк позовної давності також продовжувався, так як після закінчення строку дії договору про надання банківських послуг позивач не видавав відповідачеві грошових коштів і нової платіжної картки. Відповідач просить врахувати, що строк дії картки закінчився в липні 2009 року, то саме з цієї дати почався перебіг строку позовної давності, строк якої закінчився за вимогами про стягнення боргу по тілу кредиту, процентам та комісії за користування кредитом – 01 серпня 2012 року, а за вимогами про стягнення неустойки – 01 серпня 2010 року. Крім того, відповідач заперечує проти одночасного застосування штрафу та пені, оскільки згідно з ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення свідчить про недотримання положень ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (а. с. 33-39).

В свою чергу, від відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» надійшла відповідь на відзив, якою позивач просить задоволити позовні вимоги повністю. Відповідь на відзив мотивовано тим, що при укладенні договору між сторонами були обговорені всі істотні умови і, крім того, Умови і Правила надання банківських послуг, Тарифи банку, є загальнодоступною інформацією, розміщеною у відділеннях банку та на офіційному сайті банку. Відповідач підписанням анкети-заяви позичальника приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг. Щодо заперечення ОСОБА_1 на рахунок пропущення строку позовної давності, то позивач у відповіді на відзив зазначає, що згідно з п. 9.3 Умов та Правил надання банківських послуг карткові рахунки відкриті на невизначений строк і діє до повного виконання, а на картці зазначено тільки строк дії самої картки. Також позивач вважає, що заперечення відповідача про незаконність нарахування одночасно пені та штрафу є помилковим, оскільки пеня і штраф є формами неустойки, але не є окремим та самостійними видами юридичної відповідальності. Щодо строку позовної давності, позивач зазначає, що строк дії картки, яку отримав відповідач, до травня 2016 року, тому позовна давність позивачем не пропущена. А підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені немає, оскільки порушення зобов’язання триває і відсутня можливість встановити початок перебігу позовної давності (а. с. 41-65).

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, тобто відповідно до умов договору у вказаний у договорі строк.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено з матеріалів справи, 18.07.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Разом з тим, ОСОБА_1 підтвердив свою згоду, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ним та Банком договір, про що свідчить підпис останнього у заяві (а. с. 9).

Так, між сторонами було укладено договір приєднання, яким, відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Пунктом 21 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами). Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов'язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору – договору про відкриття кредитної лінії.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на неналежну форму кредитного договору є безпідставним, оскільки, підписавши анкету-заяву, він прийняв публічну оферту банку та приєднався до запропонованих банком умов договору, що склало Договір надання банківських послуг.

Заперечення відповідача щодо того, що надані позивачем «Умови та правила надання банківських послуг» та «Правила користування платіжною карткою» не є належними і допустимими доказами суд до уваги не приймає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Допустимими, згідно з ч. 1 ст. 78 ЦПК України, є ті докази, які одержані відповідно до порядку, встановленого законом.

З огляду на вказані норми, суд вважає, що «Умови та правила надання банківських послуг» та «Правила користування платіжною карткою» є належними та допустимими доказами, так як безпосередньо стосуються предмету доказування, а також одержані без порушення порядку, встановленого законом. Так, з заяви позичальника вбачається, що ОСОБА_1, підписуючи таку, підтвердив, що йому було надано для ознайомлення в письмовому вигляді Умови та правила надання банківських послуг» та «Правила користування платіжною карткою» і він з такими згоден (а. с. 9).

Крім того, як вбачається з наданої позивачем виписки з карткового рахунку, ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, частково сплачував заборгованість за договором, тобто відповідач не спростовував факт укладання договору з позивачем, а також частково виконував зобов’язання, покладені на нього таким договором (а. с. 53-60).

Відповідно до умов надання кредиту, ОСОБА_1 зобов’язався повернути кредит, сплатити відсотки за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 зобов'язання за вищевказаним кредитним договором належним чином не виконує, у зв’язку з чим, сума заборгованості останнього перед банком станом на 31.01.2018 року становить 57265,58 гривень, що включає: заборгованість за кредитом у розмірі 3887,32 гривень; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 46856,27 гривень; заборгованість за пенею та комісією в розмірі 3556,96 гривень; штраф (фіксована частина) у розмірі 250 гривень; штраф (процентна складова) у розмірі 2715,03 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості за Кредитним договором б/н від 18.07.2008 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 (а. с. 5-8).

Щодо твердження відповідача про сплив строків позовної давності, суд вважає таке помилковим, виходячи з наступного.

Так, згідно з ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України по справі № 6-14цс14, то відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Як вбачається з наданої позивачем довідки від 04.05.2018 року, ОСОБА_1 згідно з кредитним договором б/н від 18.07.2008 року отримував три картки, остання з якиї має термін дії до останнього дня травня 2016 року (а. с. 61).

Натомість твердження відповідача про термін дії картки – до останнього дня липня 2009 року не підтверджені доказами.

З таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не було пропущено трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, оскільки позивач звернувся до суду з позовом в 06 березня 2018 року.

Щодо заперечення ОСОБА_1 щодо неможливість одночасного застосування штрафу та пені як одного виду цивільно-правової відповідальності, суд приходить до наступного.

Так, Верховний Суд України в Постанові від 21.10.2015 року по справі № 6-2003/цс15 висловив правову позицію про те, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

При цьому, з Умов та Правил надання банківських послуг, а саме з відповідної довідки вбачається, що при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов’язань більше ніж на 120 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі 250 гривень + 5% від суми позову, тоді як пеня застосовується за прострочення погашення заборгованості (а. с. 10).

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто банк застосував і штраф і пеню, однак зі різні порушення, а саме штраф за порушення позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов’язань більше ніж на 120 днів, а пеня прострочення погашення заборгованості.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за пенею та комісією та стягнення штрафу є обґрунтованими та підставними.

Щодо застосування позовної давності за вимогами про стягнення штрафу, суд вважає, що така позивачем не порушена, виходячи з наступного.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Однак, строк виконання не сплив, оскільки відповідач так і не виконав свого зобов’язання, порушення зобов’язання триває.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Суд також вважає, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1762 гривень судового збору, що був сплачений позивачем при зверненні до суду (а. с. 1).

Керуючись ст. ст. 257, 261, 526, 530, 549, 610, 629, 631, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

рішив:

Позов задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання якого зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, в користь Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк», місцезнаходження якого за адресою м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитним договором б/н від 18.07.2008 року в розмірі 57265 (п’ятдесят сім тисяч двісті шістдесят п’ять) гривень 58 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання якого зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, в користь Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк», місцезнаходження якого за адресою м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят два) гривні, що був сплачений позивачем при зверненні до суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя ОСОБА_3.