Постанова № 75020171, 26.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/2672/16-ц 22-ц/774/19/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 211/2672/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання – Гладиш К.І.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 26 січня 2017 року, яке ухвалено суддею Папаригою В.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо часу ухвалення рішення суду та дати складання повного судового рішення відсутні), -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, посилаючись на те, що за договором позики від 18 листопада 2014 року він надав в борг відповідачу грошові кошти в розмірі 40 000,00 доларів США на строк по 31 грудня 2015 року.

Посилаючись на те, що він звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення боргу, яка не була виконана, просив суд стягнути з відповідача на свою користь: заборгованість за договором позики у загальному розмірі 48 000,00 доларів США, три відсотка річних за порушення строків виконання зобов’язання за період з 01.01.2016 року по 27.05.2016 року у розмірі 15 079,60 грн., індекс інфляції у розмірі 1 072,16 грн., моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 4 000,00 та судовий збір у розмірі 6 890,00 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 26 січня 2017 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 48 000,00 доларів США, що станом на 27.05.2016 року становить 1 204 320,00 грн., три відсотка річних у розмірі 15 079,60 грн. та судові витрати у розмірі 6 890,00 грн.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом не було враховано п. 1 ст. 1047 ЦК України про те, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Також, на думку відповідача, суд неповно з’ясував обставини справи та не взяв до уваги, що відповідач не має боргу вказаного в позовній заяві, адже позивачем не було надано доказів укладення договору позики, а розписка не є належним доказом у справі.

Крім того, відповідачем ОСОБА_2, без посилання на це в апеляційній скарзі, додано до апеляційної скарги копії розписок про те, що ОСОБА_1 отримав кошти у рахунок погашення боргу за розпискою від 18.11.2014 року.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_3, зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу.

Крім того, позивач ОСОБА_1 зазначає, що додані до апеляційної скарги копії розписок про повернення боргу є підробленими, так як підпис особи, яка прийняла нібито кошти не належить ОСОБА_1 При цьому, звертає увагу колегії суддів на те, що такими діями відповідач підтверджує факт отримання коштів, однак шахрайським шляхом хоче уникнути відповідальності.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Відповідач ОСОБА_2, будучи завчасно (29.05.2018 року) належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи за його апеляційною скаргою через свого представника ОСОБА_5, у порядку ч. 5 ст. 130 ЦПК України (а.с. 89), в судове засідання не з'явився і про причини своєї неявки суд не повідомив, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, враховуючи пояснення відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5, надані у попередніх судових засіданнях, які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та письмових заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до вимог процесуального і матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики з огляду на наступне.

Як визначено ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (ст. 1046 ЦК України).

Частина 1 ст. 1047 ЦК України встановлює обов’язкову письмову форму для договору позики, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

У зв’язку з цим, наявність боргового документу у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку з повернення грошових коштів (ч.3 ст. 545 ЦК України).

Факт укладення між сторонами договору позики підтверджується розпискою відповідача від 18.11.2014 року за якою він зобов’язався повернути ОСОБА_1 борг у розмірі 48 000 доларів США у строк до 31 грудня 2015 року зі сплатою щомісячно грошових коштів у розмірі не менше ніж 700, 00 доларів США (а.с. 57). Факт складання зазначеної розписки не оспорюється відповідачем.

Отже, дослідивши оригінал боргової розписки від 18.11.2014 року, яка містить зобов’язання однієї особи – ОСОБА_2 повернути іншій особі – ОСОБА_1 у визначений строк визначену суму грошей, що становить основний зміст і всі істотні умови позикового зобов’язання, колегія суддів вважає, що вона є не тільки належним підтвердженням укладеного між сторонами договору позики зазначеної суми грошей, але й підтвердженням факту не виконання зобов’язання відповідачем щодо повернення позики у відповідності до вимог ст.ст. 526, 530, 1049 ЦК України.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 борг за договором позики не повернув, а отже, свої зобов'язання не виконав, що підтверджується матеріалами справи, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для покладення на відповідача обов’язку з повернення боргу.

Доводи відповідача в суді апеляційної інстанції про те, що ним повністю погашено заборгованість по договору позики колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 179 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні указаних фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до вимог ст.76 України, в редакції від 18.03.2004 року, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.77 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для перевірки доводів відповідача ОСОБА_2 щодо повернення ним позики у повному обсязі, колегією суддів було призначено судову почеркознавчу експертизу, та Висновком експерта №3223-17 від 17 серпня 2017 року, який підтримав в судовому засіданні судовий експерт Ус І.І. (надавши пояснення щодо складання цього висновку) встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 в графах «Принял» в розписках від 02 лютого 2015 року, 05 червня 2015 року та 20 листопада 2015 року (а.с. 104, 105, 106), виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с. 137-142).

Інших доказів на підтвердження своїх доводів щодо повернення позики, відповідачем ОСОБА_2 суду не надано.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов’язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2– залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 26 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді: