Рішення № 75017742, 27.06.2018, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

27 червня 2018 року Справа № 926/992/18

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В. за участю секретаря судового засідання Чепишка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу №926/992/18

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до комунального підприємства "Хотинтепломережа" Хотинської міської ради

про стягнення боргу за договором купівлі-продажу природного газу у сумі 851897,80грн.

представники:

від позивача - Старчик А.А., довіреність від 14.04.2017 року №14-63;

від відповідача - Шевчук Х.М., довіреність від 15.03.2018 року;

СУТЬ СПОРУ: публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до комунального підприємства "Хотинтепломережа" Хотинської міської ради про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 у сумі 851597,80 грн., у тому числі пеня у сумі 274177,51 грн., 3% річних у розмірі 42058,56 грн. та інфляційні втрати у сумі 535361,73 грн., які нараховані за період з 15.02.2014 року по 30.11.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за переданий йому природній газ по договору купівлі-продажу природного газу від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38, внаслідок чого йому нараховано пеня, інфляційні втрати та три відсотки річних у сумі позову.

У свою чергу відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що він остаточно розрахувався за спожитий по вказаному договору газ 29.12.2015 року, відтак до спірних відносин застосовуються положення частини третьої статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон), вказана позивачем заборгованість з пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягає списанню.

Натомість позивач у відповіді на відзив послався на те, що для застосування до спірних правовідносин приписів ч.3 ст.7 Закону необхідним є включення відповідача до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону (далі - Реєстр). Проте матеріали справи таких доказів не містять, а відтак посилання відповідача на згадану норм є неправомірним.

Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 25.04.2018 року, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 16.05.2018 року за участю представників сторін та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачу - відповідь на відзив.

Крім того, даною ухвалою за клопотанням позивача постановлено підготовче засідання 16.05.2018 року провести у режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої за участю представника позивача покладено на Київський апеляційний господарський суд.

Разом з тим, представник позивача прибув до Господарського суду Чернівецької області, внаслідок чого підготовче судове засідання 16.05.2018 року не проводилось у режимі відеоконференції.

У підготовчому засіданні 16.05.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. У свою чергу представник відповідача проти позовних вимог заперечив та надав суду і позивачу відзив на позов.

Так, у ході підготовчого засіданні в процесі вирішення завдань підготовчого провадження представник позивача звернувся до суду із усним клопотанням про оголошення перерви у підготовчому засіданні у зв'язку із необхідністю подання вмотивованої та обґрунтованої відповіді на відзив. Представник відповідача проти оголошення перерви не заперечував.

За таких обставин справи та враховуючи, що суд сприяє у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, у підготовчому засіданні 16.05.2018 року оголошено перерву до 10:00 год. 05.06.2018 року, про що суд під розписку повідомив представників сторін.

Ухвалою суду від 05.06.2018 року закрито підготовче провадження у справі № 926/992/18 та розпочато її розгляд по суті. Справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні 25.06.2018 року, яке вирішено провести в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції за участю представника позивача покладено на Київський апеляційний господарський суд.

Ухвалою суду від 25.06.2018 року оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 27.06.2018 року. Судове засідання вирішено провести в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої за участю представника позивача покладено на Київський апеляційний господарський суд.

До початку судового засідання 27.06.2018 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, а від відповідача - клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Судове засідання 27.06.2018 року проводилось в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні представник позивача просив суд забезпечити реалізацію його процесуального права та долучити до матеріалів справи відповідь на відзив, пояснюючи його неподання в строк зайнятістю представників позивача у судових процесах по іншим справам. Представник відповідача проти долучення до матеріалів справи відповіді на відзив не заперечував.

Суд констатує, що до відповіді на відзив долучено докази її надіслання листом з описом вкладення відповідачу та не долучено доказів по суті справи. При цьому, представнику відповідача відомий зміст заперечень позивача проти відзиву та правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у справі №908/3211/16.

За таких обставин, з метою повного та всебічного розгляду справи та для забезпечення реалізації процесуальних прав позивача суд вирішив долучити до матеріалів справи відповідь на відзив.

Водночас представник відповідача просив задовольнити подане ним клопотання та долучити до матеріалів справи докази включення відповідача до Реєстру, а саме лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Мінрегіон) від 11.05.2018 №8/10-674-1б з додатком - Повідомленням про включення комунального підприємства "Хотинтепломережа" Хотинської міської ради до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону.

Несвоєчасність подання вказаних доказів представник відповідач усно пояснив тим, що вказаний лист відповідач отримав із запізненням, вже після того як суд у даній справі закрив підготовче провадження та призначив її до розгляду по суті.

Представник позивача у вирішенні питання про долучення до матеріалів справи наданих відповідачем доказів поклався на розсуд суду, однак зазначив, що позивачем не отримано копії таких доказів відповідно до частини дев'ятої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подане відповідачем клопотанням, суд зазначає, що відповідно до ч.8 ст.80 ГПК України: «Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.»

Так, наведені відповідачем причини пропуску строку на подання доказів свідчать про те, що затримка з отриманням Повідомлення про включення відповідача до Реєстру не залежала і не могла залежати від волі останнього.

Відтак, суд вважає поважними причини пропуску подання відповідачем доказів його включення до Реєстру, а тому такі приймаються та долучаються судом до матеріалів справи.

Разом з тим, щодо посилання представника позивача на ч.9 ст.80 ГПК України суд зазначає таке.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними (ч.9 ст.80 ГПК України).

Позивач сам у відповіді на відзив вказує на те, що Реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, наявний у вільному доступі на офіційному сайті Мінрегіону.

Згідно із ч.1 ст.75 ГПК України: «Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.»

Отже, сторонами визнається, що дані Реєстру, розміщені на офіційному сайті Мінрегіону, є публічно доступними. Достовірність таких даних сторонами під сумнів не ставиться.

Таким чином, оскільки докази включення відповідача до Реєстру є публічно доступними, то останній звільнений від обов'язку надсилання їх копій позивачу. Втім, зазначене не перешкоджає суду самостійно ознайомитись з Реєстром та встановити факт включення або не включення відповідача до нього.

По суті позову представник позивача пояснив суду, що позовні вимоги він підтримує та просить суд задовольнити позов повністю. При цьому, представник позивача зауважив, що станом на день підписання відповіді на відзив (15.06.2018 року) на офіційному сайті Мінрегіону у Реєстрі ним не встановлено факту включення до нього відповідача.

Натомість представник відповідача проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, вказаних у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив таке.

17 січня 2014 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) і комунальним підприємством "Хотинтепломережа" Хотинської міської ради (Покупець) укладено договір №2062/14-БО-38 купівлі-продажу природного газу (далі - договір від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38).

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України: «Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.»

Сторонами не надано, а у матеріалах справи відсутні докази розірвання або визнання договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 недійсним.

За умовами договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 2014 році газ, ввезений на митну територію України ПАТ Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах договору (пункт 1.1).

Відповідно до п.1.2 договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38, газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Згідно із п.2.1 договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 продавець передає покупцю з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 640 тисяч куб. м., у тому числі по місяцях (тис. куб м): січень - 120, лютий - 100, березень - 100, квітень - 50, жовтень - 50, листопад - 100 та грудень - 120.

У п. 2.1.1 договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 зазначено, що обсяги газу, які планується передати за договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Разом з тим, допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі плюс/мінус 5 відсотків від узгодженого сторонами згідно з п.2.1 цього договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу (п.2.1.2).

У відповідності до п.3.1 договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 позивач передає відповідачу газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі відповідача. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальністю, пов'язану з правом власності на газ.

За приписами п.3.3 договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п.5.1 договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 ціни (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.

У п.5.2 договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 сторони визначили, що ціна за 1000 куб. м. газу становить 2448,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природній газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 344,40 грн. з ПДВ. При цьому до сплати за 1000 куб. м. - 3340,75 грн. з ПДВ.

Надалі сторонами шляхом укладення додаткових угод неодноразово змінювалась редакція п.5.2 договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 та встановлювались наступні ціни на 1000 м. куб. газ з урахуванням всіх належних платежів (тарифів, зборів та податків):

- з 01.04.2014 року 5264,88 грн. (додаткова угода №1 від 29.04.2014 року);

- з 01.05.2014 року 6208,18 грн. (додаткова угода №2 від 27.05.2014 року);

- з 01.06.2014 року 6222,22 грн. (додаткова угода №3 від 13.06.2014 року);

- з 01.09.2014 року 6405,82 грн. (додаткова угода №4 від 11.06.2014 року);

- з 01.11.2014 року 6682,44 грн. (додаткова угода №5 від 21.11.2014 року);

- з 01.12.2014 року 7661,64 грн. (додаткова угода №6 віл 22.12.2014 року).

Загальна сума вартості природного газу за цим договором вартості місячних поставок газу (п.5.4 договору).

Пунктом 11 договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 передбачено, що він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014 року і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на вищевикладене, дослідивши зміст договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38, суд встановив, що даний договір є укладеним, оскільки між сторонами існувала домовленість, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач відповідно до договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 поставив відповідачу газу на загальну суму 1539239,10 грн., що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 року на суму 301021,80 грн., від 28.02.2014 року на суму 275625,41 грн., від 31.03.2014 року на суму 145793,76 грн., від 30.04.2014 року на суму 489,64 грн., від 31.10.2014 року на суму 55865,13 грн., від 30.11.2014 року на суму 259111,61 грн., від 31.12.2014 року на суму 501331,75 грн.

Відповідач не заперечує факту поставки позивачем газу у вказаній кількості і сумі.

У той же час сторонами у п. 6.1 договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 узгоджено, що оплата за газ здійснюється відповідачем грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

Бухгалтерськими довідками позивача (сальдова відомість та операції по підприємству «Хотинтепломережа Хотинської МР КП» за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 року) підтверджується та сторонами не заперечується той факт, що відповідач сплатив позивачу вартість поставленого ним газу.

При цьому, із бухгалтерської довідки по підприємству «Хотинтепломережа Хотинської МР КП» за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 року вбачається, що відповідач остаточно розрахувався за отриманий по договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 газ - 30.11.2015 року та всього сплатив позивачу за спірним договором 1939239,10 грн.

Матеріально-правова вимога позивача у даній справі обґрунтовується тим, що відповідач у порушення пункту 6.1 договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 несвоєчасно здійснював оплату отриманого ним газу, внаслідок чого йому нараховано за зобов'язаннями січня-квітня жовтня-грудня 2014 року 274177,51 грн. пені, 42058,56 грн. 3% річних та 535361,73 грн. інфляційних втрат (всього - 851597,80 грн.).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України унормовано, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) - стаття 610 ЦК України.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, п. 7.2 договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, згідно статті 625 ЦК України.

При цьому, судом встановлено, що 30.11.2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Статтею 1 вказаного Закону врегульовано, що заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (стаття 2).

Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, згідно статті 3 Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 року №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.

Із зазначеного слідує, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості, а це - зменшення, списання та/або реструктуризакція, необхідною умовою є включення до Реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів

Як вказано вище, в якості доказів включення відповідача до Реєстру останнім надано лист Мінрегіону від 11.05.2018 №8/10-674-1б з додатком - Повідомленням про включення комунального підприємства "Хотинтепломережа" Хотинської міської ради до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону.

Судом самостійно на офіційному сайті Мінрегіону (за посиланням http://www.minregion.gov.ua/wp-content/uploads/2018/03/Reyestr-11.05.2018.pdf) здійснено перевірку відомостей про включення відповідача до Реєстру. За результатами дослідження Реєстру станом на 11.05.2018 року судом встановлено, що у ньому за порядковим номером 212 зазначено відповідача (витяг з Реєстру долучений судом до матеріалів справи). При цьому, із Реєстру також вбачається, що 11.05.2018 року відповідача (код 34091022), як організацію з виробництва транспортування та постачання теплової енергії включено до Реєстру на підставі наказу Мінрегіону від 11.05.2018 року №115, обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно Закону - 1049598,12 грн.

Крім того, наказом Мінрегіону від 11.05.2018 року №115 «Про включення до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб'єктів господарювання» вирішено включити до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, Комунальне підприємство "Хотинтепломережа Хотинської міської ради" (п.1 додатку до вказаного наказу).

Отже, немає підстав заперечувати, що відповідача дійсно включено до Реєстру.

Разом з тим, частина 3 статті 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачає, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.02.2018 року в справі №927/1152/16.

У свою чергу в постанові від 14.02.2018 року по справі №908/3211/16, на яку посилається позивач у відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов аналогічного висновку про тлумачення частини 3 статті 7 Закону, а саме те, що вказаною нормою не ставиться право ненарахування неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

Частина 4 статті 236 ГПК України зобов'язує господарський суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд не вбачає підстав для відступу від правової позиції, вказаної у Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 року у справі №927/1152/16 та постанові від 14.02.2018 року у справі №908/3211/16, та погоджується з тим, що положення норми ч.3 ст.7 Закону є нормою прямої дії, яка не потребує інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом.

Як встановлено у даній справі та не заперечується сторонами відповідач погасив заборгованість перед позивачем по договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 - 30.11.2015 року, тобто до набрання чинності Законом (30.11.2016 року).

За таких обставин суд дійшов висновку, що починаючи з 30.11.2016 року відповідач незалежно від включення його до Реєстру мав реальні очікування вважати, що заборгованість по пені, 3% річних та інфляційних, яка виникла внаслідок неналежного виконання ним умов спірного договору, мала бути списана позивачем на підставі ч.3 ст.7 Закону, однак останній заборгованість не списав та безпідставно звернувся до відповідача з даним позовом до суду.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вирішуючи справу «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

У світлі викладеного суд зазначає, що доводи позивача зводяться до власного та вибіркового тлумачення норм Закону, висновків Верховного Суду, які вказані у постанові від 14.02.2018 року у справі №908/3211/16.

На підставі зазначеного суд вирішив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Судовий збір у порядку статті 129 ГПК України покласти на позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 20, 129, 194, 196, 219, 222, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повне рішення складено та підписано 02 липня 2018 року.

Суддя І.В. Марущак