Рішення № 75017603, 27.06.2018, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 червня 2018 р. Справа № 918/301/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Бережнюк В.В. розглянувши матеріали позовної заяви від 08.05.2018 р. №575/20

за позовом Публічне акціонерне товариство "Укртелеком"

до відповідача Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради

про стягнення в сумі 806 240,93 грн.

Секретар судового засідання Лиманський А.Ю.

представники :

від позивача: Даценко Н.А.

від відповідача: Липко Д.В.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 806 240,93 грн., з яких: 391 938,64 грн. основний борг, 343 308,49 грн. інфляційні втрати (за період з 01.01.2016 року по 25.12.2017 року), 70 993,80 грн. три проценти річних (за період з 01.01.2016 року по 25.12.2017 року)

Позовні вимоги аргументовані наступним. З 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2017 року, позивач надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам міста Рівне на загальну суму 391 938,64 грн., вартість яких підлягає відшкодуванню за рахунок субвенції з бюджету. Однак, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, вартість послуг не відшкодував. Тому, покликаючись на ст.625 ЦК України, позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних.

Ухвалою суду від 14.05.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Відмовлено позивачу в задоволенні клопотання та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Справу призначено до слухання в підготовчому засіданні на 05.06.2018р.

31 травня 2018р. через канцелярію суду відповідач подав письмовий відзив на позов від 31.05.2018 р. №08-2965, у якому позов не визнав з огляду на те, що Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" не передбачено субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, а тому підстав для задоволення вказаної заяви не має.

Ухвалою від 05.06.2018 р. закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.06.2018р.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позові.

Натомість представник відповідача просив у позові відмовити з підстав, наведених у письмовому відзиві.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

У період з 01.09.2017 р. по 31.12.2017 р. Позивач надавав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам міста Рівне, які підпадають під дію Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Відповідно до п. 3 статті 63 Закон України "Про телекомунікації" та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р., споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р. "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету", встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р. встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Згідно п. 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р., головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг є Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Таким чином, відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Пунктами 1, 6 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

За приписами ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Загальні засади фінансування витрат пов'язаних з наданням пільг на підставі вищевказаних законів визначено безпосередньо у даних законах, зокрема:

- у ст. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- у ч. 6 ст. 6 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг жертвам нацистських переслідувань, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- у ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у ст. 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" вказано, що витрати, пов'язані з реалізацією цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у ст. 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вказано, що фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік.. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ;

- у ст. 52 Закону України "Про прокуратуру" вказано, що пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Статтями 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України (в редакції на момент надання послуг) визначено, що видатки на державні програми соціального захисту (пільги окремим категоріям громадян) здійснюються з місцевих бюджетів та проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Постановою Кабінету Міністрів України N256 від 04.03.2002 р. "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (надалі Порядок).

Пунктом 3 Порядку визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

При цьому, господарський суд зазначає, що у місті Рівне таким головним розпорядником є Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" №256 від 04.03.2002 р. визначено, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Таким чином, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином виконуються обов'язки, щодо надання пільговим категоріям громадян міста Рівне телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

На виконання вимог Законів України позивачем надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах за період з 01.09.2017 р. по 31.12.2017 р., зокрема споживачі отримували рахунки для оплати з тарифами за мінусом суми, на яку споживач мав встановлену законом пільгу. Різниця між вартістю тарифу та рахунком пільговика відображалась у Розрахунках видатків на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг за формою № 2-пільга, яка встановлена наказом Мінпраці № 535 від 04.10.2007 р. для надання підприємствами-надавачами послуг інформації щодо наданих пільг до управлінь праці та соціального захисту населення.

На виконання вимог Законів України позивачем надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах за період з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2017 року, зокрема:

Вересень 2017 року - 96 375 грн. 90 коп.

Жовтень 2017 року - 95 410 грн. 98 коп.

Листопад 2017 року - 104 840 грн. 65 коп.

Грудень 2017 року - 95 311 грн. 11 коп.

Всього на загальну суму 391 938 грн. 64 коп. що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг (арк.с. 11 -15).

Згідно пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 "Про єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" відповідач, як уповноважений орган, щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги,...; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає акт звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга".

Відповідно до частини шостої статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень та підлягають відшкодуванню.

Пунктом 2.2. Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 309 від 02.03.2012, розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати взяття бюджетного зобов'язання подають до відповідного органу Казначейства Реєстр бюджетних зобов'язань за формою та документи, що підтверджують факт взяття бюджетного зобов'язання. Згідно частини З пункту 7 Порядку № 256 органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби. Відповідно до частини 1 та 2 пункту 8 Порядку № 256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управлінням Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки із постачальниками послуг.

Однак, відповідач оплату витрат позивача, пов'язаних із наданням пільг не здійснив, відтак, сума понесених позивачем витрат на наданням пільг у місті Рівне за період з вересня 2017 року по грудень 2017 року становить 391 938,64 грн.

Законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Відповідно до частини першої статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р. та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004р. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446, від 15.05.2012 р. у справі № 3-28гс12 та Постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 р. у справі № 15/5027/715/2011, від 22.03.2017 у справі №905/2358/16.

За таких обставин, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України ( в редакції на момент надання послуг), зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. 1-4 ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Проаналізувавши наведені вище правові норми та матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов про стягнення з відповідача на користь позивача 391 938 грн. 64 коп. витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів в період з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2017 року підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування .

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, в повній мірі дослідивши матеріали, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, у зв'язку із несвоєчасною сплатою відповідачем заборгованості за 2016 та 2017 роки, йому нараховано інфляційні втрати (за період з 01.03.2016 року по 25.12.2017 року) в сумі 343308,49 грн. та три проценти річних (за період з 01.03.2016 року по 25.12.2017 року) в сумі 70993,80 грн.

Слід зазначити, що основну заборгованість відповідача за 2015 рік та 2016 рік стягнуто рішенням господарського суду Рівненської області від 24.10.2017р. по справі №918/619/17, за вісім місяців 2017 року - рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.04.2018 року по справі №918/126/18.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки арифметично вірні, а відтак позовні вимоги про стягнення 343 308,49 грн. інфляційних втрат та 70 993,80 грн. 3% річних є законними, обґрунтованими, та такими що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України оплата судових витрат покладається на відповідача в розмірі 12 093 грн. 61 коп.

Враховуючи вище викладене та керуючись ст. ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12, код ЄДРПОУ 03195441) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, вул. Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 21560766) - 391 938 (триста дев'яносто одну тисячу дев'ятсот тридцять вісім) грн. 64 коп. заборгованості, 343 308 (триста сорок три тисячі триста вісім) грн. 49 коп. інфляційних втрат, 70993 (сімдесят тисяч дев'ятсот дев'яносто три) грн. 80 коп. три відсотки річних та 12 093 (дванадцять тисяч дев'яносто три) грн. 61 коп. витрат по оплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "27" червня 2018 року.

Суддя Бережнюк В.В.