Рішення № 75017096, 25.06.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 22/51/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2018 Справа № 908/1023/18

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В., при секретарі Петриченко А.Є.

За участю представників:

від прокурора - Кришталевич В.М., службове посвідчення № 035731;

від позивача - Галагуз М.О., довіреність № 041-2125/12 від 22.06.2018 р.;

від відповідача - Бойко Р.І., довіреність № 14 від 03.01.2018 р.; Булат О.І., довіреність № 1709 від 19.06.2018 р.

Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/1023/18

за позовом: Військового прокурора Запорізького гарнізону (69063, м. Запоріжжя, вул. Базарна, буд. 2) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

Державна екологічна інспекція у Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 72-а)

до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя (69063, м. Запоріжжя, вул. Земського лікаря Лукашевича, буд. 4)

про стягнення 103899,00 грн.

СУТЬ СПОРУ:

30.05.2018 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № 1843 від 29.05.2018 р.) Військового прокурора Запорізького гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Державна екологічна інспекція у Запорізькій області до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя про стягнення 103899,00 грн. шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2018 р. здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1023/18 та визначено до розгляду судді Ярешко О.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.05.2018 р. позовна заява прийнята до розгляду суддею Ярешко О.В., відкрите провадження у справі № 908/1023/18, якій присвоєний номер провадження 22/51/18, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначене на 25.06.2018 р.

14.06.2018 р. від відповідача надійшла письмова заява, в якій викладено клопотання щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження та заміни засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Обґрунтовуючи клопотання відповідач зазначив про відсутність порушень у діях відповідача, про що зазначено у відзиві. Заявив про можливі надання пояснень свідками на стороні КЕВ м. Запоріжжя по суті справи, а також залучення експертів, наявність у справі спірних правовідношень, з'ясування певних суперечностей між позивачами з відповідачем, що може привести до порушення прав відповідача та інше, при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження на підставі ст.ст. 169-170, 247-250 ГПК України.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження доходить висновку про відмову в його задоволенні за таких підстав.

Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Частиною 5 даної статті передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Оскільки справа за позовом Військового прокурора Запорізького гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Державна екологічна інспекція у Запорізькій області є малозначною, ціна позову (103899,00 грн.) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (176200,00 грн.); за характером спору не відноситься до справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження (ч. 4 ст. 247 ГПК України), клопотання відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження задоволенню не підлягає. Суд також враховує, що відповідачем не викладено письмово та не зазначено усно клопотання про призначення експертизи, залучення експерта, не надано письмових заяв свідків та не заявлено клопотання про виклик свідків судом для допиту, відповідно до ст.ст. 88, 89 ГПК України. У клопотанні про перехід до загального провадження відповідачем викладено лише припущення про надання пояснень свідками та залучення експертів.

У судовому засіданні 25.06.2018 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представники прокуратури та позивача підтримали позовні вимоги, викладені в позовній заяві, які мотивовані таким. За наслідками проведеної Державною екологічною інспекцією у Запорізькій області у період із 14.09.2016 р. по 29.09.2016 р. перевірки встановлені численні порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства у частині охорони атмосферного повітря та водних ресурсів, серед яких, зокрема, здійснення спеціального водокористування без дозволу спеціального уповноваженого органу виконавчої влади, що є порушенням ст.ст. 44, 48, 49 Водного кодексу України. За результатами перевірки були складені відповідний акт та 3 протоколи про адміністративні правопорушення - один із яких з приводу здійснення самовільного водокористування без дозволу, які підписані службовими особами КЕВ м. Запоріжжя без заперечень та не оскаржувалися у судовому порядку. На підставі матеріалів перевірки начальнику КЕВ м. Запоріжжя був внесений припис № 39/02-П від 05.10.2016 р., яким було приписано до 30.12.2016 р. отримати дозвіл на спеціальне водокористування. У зв'язку з невиконанням вимог припису, на підставі довідки КЕВ м. Запоріжжя від 23.03.2017 р. щодо кількості забраної води із артезіанських свердловин за період із 01.01.2014 р. по 01.01.2017 р., відповідно до Методики розрахунку розміру відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України від 20.07.2009 р. за № 389, позивачем розрахована загальна сума збитків, заподіяних державі відповідачем, яка становить 103899,00 грн. Для вирішення питання у добровільному порядку позивачем 24.05.2017 р. відповідачу направлена претензія із розрахунком розміру шкоди. Відповідачем надано заперечення на претензію, зазначено, що правопорушення не вчинялось. На підставі ст. 13-1 Конституції України, ст. 23 закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 44, 48, 49, 110, 111 Водного кодексу України, ст.ст. 47, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" просили позов задовольнити, стягнути з відповідача 103899,00 грн. шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства. У судовому засіданні 25.06.2018 р. представники усно уточнили, що стягувачем даної шкоди є Державна екологічна інспекція у Запорізькій області.

14.06.2018 р. до суду надійшов письмовий відзив на позов, згідно з яким відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати позовну давність. Зазначив, що КЕВ м. Запоріжжя є військовою бюджетною організацією та оплату за усіма господарськими договорами проводить через тендерну процедуру. Відповідач на виконання припису позивача неодноразово звертався до відповідних центрів надання адміністративних послуг із заявами про надання дозволу на спеціальне водокористування та отримував відмови на вигаданих підставах. У листопаді 2017 р. були отримані дозволи на спецводокористування вказаними у справі свердловинами. В акті перевірки Держекоінспекцією вказано (п.п. 3.5, 3.6) про дотримання відповідачем лімітів забору та використання води. Позивачем в актах перевірки не зафіксовано факту спричинення збитків та перевищення лімітів забору та використання води, як наслідок, відповідач був позбавлений можливості оскарження до адміністративного суду дій інспектора з проведення перевірки та припису. Протоколи про адміністративне правопорушення були підписані службовими особами КЕВ без заперечень через відсутність у КЕВ за штатним розкладом належного фахівця з дотримання вимог природоохоронного законодавства, водних і земельних ресурсів. Покарання понесли фізичні особи установи, штрафи сплатили з особистих рахунків. Вважає, що розрахунок та надання претензії від 24.05.2017 р. здійснено поза межами акту перевірки 2016 року на підставі листа-інформації від 23.03.2017 р. відповідача, тобто не під час проведення перевірки. Таким чином, відповідач був позбавлений права надання доказів відсутності заподіяних збитків. Відповідь на претензію позивачем врахована не була. На підставі ст. 23 Кодексу про надра відповідач має право у межах наданої земельної ділянки видобувати підземні води для власних господарсько-побутових потреб без спеціального дозволу на користування надрами на умовах не перевищення лімітів забору води на добу протягом року (300 або 20 м.куб. води). На думку відповідача, у Держекоінспекції наявні усі можливості представництва інтересів у суді, відсутні підстави представництва прокурора. Вважає, що строк подання позову сплив 16.11.2017 р. Позивач порушив строки застосування адміністративно-господарських санкцій, які можуть бути застосовані протягом шести місяців із дня виявлення порушення, але не пізніше як через 1 рік з дня порушення правил здійснення господарської діяльності. Відповідно до акту перевірки, строк адміністративної відповідальності сплив 28.09.2017 р.

22.06.2018 р. до суду від Державної екологічної інспекції у Запорізькій області надійшла письмова відповідь на відзив. Вважає твердження відповідача, які викладені у відзиві, необґрунтованими. Зазначає, що законом встановлена заборона самовільного водокористування та обов'язок осіб відшкодувати шкоду, завдану порушенням вимог природоохоронного законодавства внаслідок здійснення спеціального водокористування без спеціального дозволу. Тривала процедура видачі дозволу на спеціальне водокористування не виключає вину відповідача, що виражена у самовільному здійсненні забору води без дозволу на спеціальне водокористування. Дії, направлені на отримання дозволу, відповідач розпочав вже після проведеної Інспекцією перевірки та на виконання вимог припису від 05.10.2016 р. Отже, правова позиція відповідача про завчасність початку процедури отримання дозволу та відсутність вини у заподіяній державі шкоди за період із 01.01.2014 р. по 01.01.2017 р. є необґрунтованою. Не погоджується з твердженням відповідача щодо застосування у даних спірних відносинах ст. 23 Кодексу про надра та можливості застосування адміністративно-господарських санкцій. Законодавством передбачений обов'язок отримання як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання. Таким чином, є невірним посилання відповідача на правомірність здійснення спеціального водокористування без дозволу, застосовуючи положення ст. 23 Кодексу про надра. Посилання відповідача на адміністративно-господарські санкції при відшкодуванні завданої шкоди не вважає вірним, оскільки відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Вважає, що у діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення. Просив задовольнити позовні вимоги повністю.

25.06.2018 р. від прокурора до суду надійшла письмова відповідь на відзив. Оскільки відповідач, за його твердженням, не отримав копії вказаної відповіді (відповідь на відзив направлена відповідачу 23.06.2018 р.), суд надав можливість представникам відповідача ознайомитися з відзивом, у зв'язку з чим оголосив перерву у судовому засіданні.

У відповіді на відзив зазначено, що відповідач, як сам зазначив, розпочав роботу щодо отримання дозволу на виконання припису від 05.10.2016 р. Отже, до того часу відповідач жодних заходів для отримання дозволу на спеціальне водокористування не вживав. Відсутність за штатним розкладом фахівця із дотримання вимог природоохоронного законодавства, водних і земельних ресурсів не звільняє відповідача, як суб'єкта господарювання, від отримання дозволу на спеціальне водокористування. Законодавством передбачений обов'язок отримання суб'єктом господарювання як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Оскільки порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а саме здійснення спеціального водокористування без спеціального дозволу, виявлено Держекоінспекцією під час проведення планової перевірки у період із 14.09.2016 р. по 29.09.2016 р., вважає, що підстави для застосування строку позовної давності у даному спорі відсутні. Прокурором було встановлено, що будь-яка інша претензійно-позовна робота, окрім направлення відповідачу претензії 24.05.2017 р., позивачем не проводилась. Таким чином, на порушення ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», п. 18 Положення про Державну екологічну інспекцію України, Державна екологічна інспекція у Запорізькій області заходи представницького характеру з питань відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі у результаті порушення посадовими особами КЕВ м. Запоріжжя законодавства про охорону навколишнього природного середовища, не вживала, тобто, захист законних інтересів держави не здійснювала понад рік, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з даним позовом на законних підставах. Твердження відповідача щодо пропущення строку для застосування адміністративно-господарських санкцій при відшкодуванні завданої шкоди вважає є хибними, оскільки відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

У судовому засіданні 25.06.2018 р. представник відповідача заявив усне клопотання про долучення до матеріалів справи доказів: двох листів стосовно отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Представники прокуратури та позивача проти заявленого клопотання заперечили.

Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача як процесуально необґрунтованого. Відмовляючи у задоволенні клопотання суд виходив з того, що відповідачем не обґрунтовано та не заявлено неможливості подання доказів (листування) разом із відзивом на позов. Відповідно до ч. 9 ст. 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Відповідач просив долучити до матеріалів справи копії листів, походження яких невстановлене, вказані документи не засвідчені відповідачем відповідно до вимог п. 5.27 Державної Уніфікованої системи документації ДСТУ 4163-2003, оригіналів даних листів відповідач суду не надав, їх копій іншим учасникам справи не направив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача, суд,

ВСТАНОВИВ:

Листом від 02.06.2016 р. № 3446-вих16 Військовий прокурор Запорізького гарнізону звернувся до Державної екологічної інспекції у Запорізькій області (далі - Інспекція), яким просив включити до Плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) за додержанням вимог природоохоронного законодавства суб'єкта господарювання Квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя (далі - КЕВ м. Запоріжжя).

Відповідно до наказу Інспекції від 09.09.2016 р. № 352 Інспекцією проведено планову перевірку дотримання Квартирно-експлуатаційним відділом м. Запоріжжя вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

Зазначену перевірку проведено у період із 14.09.2016 р. по 29.09.2016 р., за результатами якої був складений Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами КЕВ м. Запоріжжя. При перевірці були присутні представники КЕВ м. Запоріжжя (головний інженер та майстер теплогосподарства), якими акт підписаний без зауважень та заперечень. Примірник акту отримав начальник КЕВ м. Запоріжжя.

У пункті 3.2 Акту зазначено, що КЕВ м. Запоріжжя здійснюється спеціальне водокористування з зазначених в акті артезіанських свердловин без наявності дозволів.

27.09.2016 р. Інспекцією складений протокол про адміністративне правопорушення № 005694, яким зафіксовано порушення посадовою особою КЕВ м. Запоріжжя ст.ст. 44, 48, 49, 51, 110 ВК України, тобто здійснення самовільного водокористування без дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади. У протоколі зазначено, що унаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства державі заподіяна шкода, яка буде розрахована. Протокол підписаний посадовою особою КЕВ м. Запоріжжя без зауважень та заперечень, викладені пояснення, відповідно до яких порушник згодний з порушенням, зазначив, що будуть прийняті заходи по отриманню дозвільних документів. Екземпляр протоколу вручений останньому під підпис.

Листом від 07.10.2016 р. Інспекція просила начальника КЕВ м. Запоріжжя, відповідно до ст. 15 КУпАП вжити заходів з притягнення посадової особи до дисциплінарної відповідальності.

05.10.2016 р. Інспекцією внесено КЕВ м. Запоріжжя припис № 39/02-П, яким приписано отримати дозвіл на спеціальне водокористування відповідно до ст. 44 Водного кодексу України у термін до 30.12.2016 р.

У листі від 15.12.2016 р. № 4350/09, адресованому Військовому прокурору, позивач повідомив про проведення планової перевірки КЕВ м. Запоріжжя у вересні 2016 р., виявлення порушень у сфері охорони атмосферного повітря, водних ресурсів та поводження з відходами. Зазначив про складення 3 протоколів про адміністративні правопорушення, притягнення до адміністративної відповідальності посадової особи та сплати штрафу у сумі 0,850 тис.грн. у повному обсязі.

Інспекцією на адресу КЕВ м. Запоріжжя направлений розрахунок розміру збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) за період із 01.01.2014 р. по 01.01.2017 р. та претензію від 24.05.2017 р. з пропозицією добровільно відшкодувати шкоду, заподіяну державі, у розмірі 103899,00 грн.

У відповіді на претензію від 08.06.2017 р. відповідач посилався на ст. 23 Кодексу про надра та зазначив, що є бюджетною організацією, у 2016 році була проведена робота поновлення паспортів бурових свердловин на воду; надавалися документи для отримання спеціального дозволу на спеціальне водокористування до центру надання адміністративних послуг м. Запоріжжя, на що було отримано два рази відмову.

Причиною виникнення спору у дійсній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав стягнення 103899,00 грн. шкоди, спричиненої внаслідок самовільного користування водними ресурсами без дозволу на спеціальне водокористування.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на здійснення відповідачем спеціального водокористування без спеціального дозволу, що суперечить ст.ст. 44, 48, 49 Водного кодексу України, а відтак, на думку прокурора, є підставою для стягнення шкоди, завданої державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів у розмірі 103899,00 грн. за період із 01.01.2014 р. по 01.01.2017 р.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з приписами частини 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Підстави для здійснення прокурором представництва держави в суді визначені у частинах третій і четвертій статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до частити 3 даної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.

Таким чином, прокурор має право здійснювати в господарському суді представництво законних інтересів держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, за виключенням державних компаній.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Згідно ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 р. № 454/2011 визначено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України. Держекоінспекція України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Суд зазначає, що оцінка факту наявності чи відсутності порушеного інтересу держави, суспільного інтересу, а також порушень норм чинного законодавства лежить у площині вирішення судом спору по суті позовних вимог.

З огляду на те, що у матеріалах справи наявні листи Державної екологічної інспекції у Запорізькій області, в яких останнім повідомлено прокурора про порушення відповідачем у сфері, зокрема, водних ресурсів, нездійснення впродовж значного проміжку часу з дня проведення перевірки Держекоінспекцією заходів для звернення до суду стосовно захисту інтересів держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави, а також визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов до висновку, що прокурор, у межах своїх повноважень, мав право звернутися до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Запорізькій області, інтереси держави мають чітке формулювання та вмотивовані у позовній заяві, поданій прокурором.

Вирішуючи спір по суті суд враховує наступне.

За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище, як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 р. № 827 "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення" води віднесено до корисних копалин загальнодержавного значення.

Частиною 1 статті 149, статтею 151 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Статтею 44 Водного кодексу України встановлений обов'язок водокористувачів здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Відповідно до ст. 48 даного Кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

У статті 49 Водного кодексу України зазначено, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Відповідно до Державних актів на право користування землею, у користуванні відповідача знаходяться земельні ділянки, на яких розташовані артезіанські свердловини, з яких відповідачем здійснювався забір води у період, зазначений в акті Держекоінспеції.

Відповідно до Водного кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр.

Тобто, прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Статями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Статтею 23 Кодексу України про надра (у редакції станом на час здійснення водокористування без дозволу) закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Разом із тим, як зазначено судом вище, ст. 23 вказаного Кодексу дає право відповідачу на бездозвільне видобування підземних вод у встановлених межах ліміту, а не на їх використання. Дозвіл на користування надрами та дозвіл на водокористування є окремими, самостійними дозвільними документами. Виконання або невиконання відповідачем умови, передбаченої ст. 23 Кодексу України про надра, з якою закон пов'язує можливість видобування підземних прісних вод без дозволу на користування надрами, не звільняє відповідача від передбаченої законодавством відповідальності за забір води без дозволу на спеціальне водокористування.

Таким чином, суд відхиляє заперечення відповідача стосовно застосування до спірних відносин ст. 23 Кодексу України про надра.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

За приписами ст. 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Підстави відповідальності за заподіяння шкоди, у тому числі пов'язаної з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, передбачені статтею 1166 ЦК України, статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статтями 110 і 111 Водного кодексу України.

Згідно з ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка її завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії, б) наявність шкоди, в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, г) вина заподіювача шкоди. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. При цьому, необхідно виходити з презумпції вини правопорушника, тобто позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що збитки завдано не з його вини.

Відповідно до п. 6 Положення про Державну екологічну службу, Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, видавати за їх результатами обов'язкові для виконання приписи, розпорядження; перевіряти документи на право спеціального використання природних ресурсів (дозволи, ліцензії, сертифікати, висновки, рішення, ліміти, квоти, погодження, свідоцтва).

Згідно з п. 1.4 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 р. № 464, який був чинним на момент проведення перевірки позивачем, під актом перевірки слід розуміти документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.

У відповідності до п. 4.20 вказаного нормативно-правого акта в останній день перевірки два примірники акта перевірки підписуються державними інспекторами, які проводили перевірку, і всіма членами комісії (якщо перевірка проводилася комісією), керівником або уповноваженою особою суб'єкта господарювання. Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта перевірки. У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт, про це зазначається в акті перевірки.

Як встановлено судом, та не заперечувалося іншими учасниками справи, акт перевірки, складений позивачем за результатами проведеної перевірки у період із 14.09.2016 р. по 29.09.2016 р., підписаний представниками відповідача без зауважень, примірник акта отриманий відповідачем. В акті зазначено, які саме порушення вимог природоохоронного законодавства (із посиланням на конкретні норми) допустив відповідач. Таким чином, судом відхиляється заперечення відповідача стосовно необізнаності з виявленими порушеннями.

Відповідач зазначав, що отримати дозвільні документи (спеціальний дозвіл на водокористування) не мав змоги через зміни у законодавстві та безпідставні відмови дозвільних органів у видачі дозволу. Однак, доказів вчинення відповідачем означених дій, останнім до матеріалів справи не представлено, що свідчить про відсутність у суду достатніх підстав вважати, що здійснення у спірний період спеціального водокористування без отримання відповідного дозволу вчинялось не з вини водокористувача.

Слід зазначити, що у разі наявності у діях (бездіяльності) дозвільних органів ознак протиправності та порушення прав та законних інтересів КЕВ м. Запоріжжя, останній не був позбавлений права та можливості звернутись за захистом своїх прав та обов'язків, у передбаченому чинним законодавством порядку. Крім того, відповідач зазначив, що звертався до дозвільних оргінав на виконання припису позивача, доказів звернення у період бездозвільного водокористування до матеріалів справи не подав. Згідно з матеріалами справи, дозвіл на спеціальне водокористування виданий відповідачу 16.11.2017 р.

Відтак, відповідач, здійснюючи забір води без дозволу на спеціальне водокористування, у порушення вимог ст.ст. 44, 49 Водного кодексу України діяв неправомірно.

Відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої Міністерством охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389, ця Методика встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у разі самовільного використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.

Розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), здійснюється за формулою: З сам = 100 х W х Тар, де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), м3. Фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки суб'єкта господарювання за підписом керівництва, завіреної печаткою. Тар - розмір, аналогічній ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої ст. 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.

Квартирно-експлуатаційним відділом м. Запоріжжя надано довідку від 23.03.2017 р. № 935, в якій зазначено кількість води, забраної із свердловин, вказаних у акті перевірки, за період з 01.01.2014 р. по 01.01.2017 р. (копія довідки знаходиться у матеріалах справи). Суд перевірив розрахунок розміру збитків та визнав його правильним.

Беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи доведено факт порушення відповідачем водного законодавства, заподіяння відповідачем шкоди, її розмір, причинно-наслідковий зв'язок між ними.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем не доведено відсутності вини в заподіянні збитків, доказів перерахування позивачу шкодиу у розмірі 103899,00 грн. відповідач суду не надав.

Позовні вимоги задовольняються судом у повному обсязі.

Стосовно застосування строків позовної давності, про що зазначив відповідач, суд зазначає.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно акту перевірки, складеного Державною екологічною інспекцією у Запорізькій області, та яким встановлено порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, перевірка проводилась у період із 14.09.2016 р. по 29.09.2016 р. З позовом прокурор звернувся до суду 30.05.2018 р., тобто у межах трирічного строку позовної давності. Суд зазначає, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Відповідач помиляється вважаючи шкоду, у даному випадку, адміністративно-господарською санкцією.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір у сумі 1762,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Військового прокурора Запорізького гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Державна екологічна інспекція у Запорізькій області до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя задовольнити повністю.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя (69063, м. Запоріжжя, вул. Земського лікаря Лукашевича, буд. 4, код ЄДРПОУ 07809992) шкоду, завдану державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, у розмірі 103899 (сто три тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 00 коп., із яких:

- до місцевого бюджету с. Семенівка Запорізької області (р/р № 33117331700181, код ЄДРПОУ 37968956, МФО 813015, код бюджетної класифікації 24062100, одержувач - Мелітопольське управління державної казначейської служби України у Запорізької області) - 35824 (тридцять п'ять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 25 коп.;

- до місцевого бюджету ОТГ с. Новобогданівка Запорізької області (р/р № 33117331700415, код ЄДРПОУ 37968956, МФО 813015, код бюджетної класифікації 24062100, одержувач - Мелітопольське управління державної казначейської служби України у Запорізької області) - 4615 (чотири тисячі шістсот п'ятнадцять) грн. 04 коп.;

- до місцевого бюджету с. Обільне Запорізької області (р/р № 33117331700181, код ЄДРПОУ 37968956, МФО 813015, код бюджетної класифікації 24062100, одержувач - Мелітопольське управління державної казначейської служби України у Запорізької області) - 23551 (двадцять три тисячі п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 13 коп.;

- до місцевого бюджету с. Юльївка Запорізької області (р/р № 33116331700137, код ЄДРПОУ 38025393, МФО 813015, код бюджетної класифікації 24062100, одержувач - Управління державної казначейської служби України у Запорізькому районі Запорізької області) - 39908 (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот вісім) грн. 58 коп.

Стягувач: Державна екологічна інспекція у Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 72-а, код ЄДРПОУ 38025388).

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя (69063, м. Запоріжжя, вул. Земського лікаря Лукашевича, буд. 4, код ЄДРПОУ 07809992) на користь Військової прокуратури Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11, код ЄДРПОУ 38296363; розрахунковий рахунок 35216073082762, ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

Повне рішення складено 02 липня 2018 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.В. Ярешко