Рішення № 75016954, 19.06.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.06.2018р. Справа №905/299/18

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, код ЄДРПОУ 20077720

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Горлівськтепломережа», м.Лиман, код ЄДРПОУ 03337007

про стягнення 146421903,27 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Бондаренко Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Єфременко О.О. - гол. юрисконс.

від відповідача: не з'явився

Згідно із ст.ст.183, 216 ГПК України

в засіданнях суду оголошувались перерви з 17.05.2018р. по 22.05.2018р., 19.06.2018р. з 11:05 год. по 15:00 год.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Горлівськтепломережа», м.Лиман про стягнення боргу на загальну суму 146421903,27 грн, у тому числі: основного боргу - 60352412,33 грн, 3% річних - 7587352,13 грн, інфляційних втрат - 73892324,62 грн, пені - 4589814,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р. в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати товару, що стало підставою для нарахування 3% річних, інфляційних та пені.

Відповідач у відзиві б/н від 15.05.2018р., з посиланням на приписи норм Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії», зазначав про безпідставність нарахування 3% річних, інфляційних та пені за зобов'язаннями січня 2013 року (повністю) та лютого 2013 року (частково), зважаючи на погашення основного боргу до набрання чинності цим законом. Окрім того, Приватним акціонерним товариством «Горлівськтепломережа» заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення основного боргу за зобов'язаннями лютого 2013 року, відсотків річних, інфляційних та пені, нарахованих за прострочення виконання платіжних зобов'язань щодо поставок січня-лютого 2013 року. Зважаючи на те, що акти приймання-передачі газу за поставками січня-квітня 2013 року були підписані сторонами 28.10.2018р., відповідач наполягав на тому, що обов'язок з оплати газу за цими актами виник саме з підписанням відповідних документів. Факт отримання товару за наявними у матеріалах справи актами відповідачем не заперечувався. При цьому, Приватне акціонерне товариство «Горлівськтепломережа» посилалось на те, що прострочення виконання платіжних зобов'язань виникло не з вини відповідача, а у зв'язку з наявністю заборгованості з боку держави та споживачів. Водночас, відповідач вказував, що часткове погашення заборгованості за договором відбулось згідно зі спільними протокольними рішеннями, якими змінено строк та порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ, з огляду на що нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків річних на підставі положень договору, а не спільних протокольних рішень та законодавства є неправомірним. Разом з тим, за твердженням відповідача, у зв'язку з триванням на території м.Горлівки антитерористичної операції Приватним акціонерним товариством «Горлівськтепломережа» отримано сертифікат №2692/12.12-03 від 13.11.2014р. Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставин (обставини непереборної сили), яким підтверджується наявність обставин непереборної сили, що виключає його відповідальність за невиконання зобов'язань по договору №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р.

У відповіді на відзив без номеру та дати, яка надійшла до господарського суду 22.05.2018р., позивач не погодився з запереченнями відповідача. Так, позивач з посиланням на судову практику зазначав, що п.6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати повернення відповідного акта приймання-передачі природного газу відповідачем.

Щодо посилань відповідача на приписи Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії» позивач наполягав на неможливості його застосування у спірних правовідносинах, виходячи з того, що Приватне акціонерне товариство «Горлівськтепломережа» всупереч вимог ст.ст.1-3 цього закону не включено до реєстру підприємств, стосовно яких підлягає застосуванню процедура врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії.

Одночасно, позивач вказував, що при здійсненні розрахунку заборгованості позивачем враховано, що заборгованість відповідача за спожитий природний газ була частково погашена шляхом підписання спільних протокольних рішень, внаслідок чого на відповідний основний борг не здійснювалось будь-яких нарахувань.

Відносно позовної давності позивач звертав увагу на приписи п.9.3 договору №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р., згідно з якими строк позовної давності стосовно пені, штрафу, інфляційних нарахувань, 3% річних та основного боргу становить п'ять років. Крім того, за твердженням позивача, з підписанням відповідачем спільних протокольних рішень Приватним акціонерним товариством «Горлівськтепломережа» визнано наявність заборгованості за договором №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р., що свідчить про поновлення строків позовної давності.

Заперечення на відповідь на відзив, подання яких в силу норм ч.4 ст.161 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком відповідача, до господарського суду не надходили. У судовому засіданні 22.05.2018р. представник Приватного акціонерного товариства «Горлівськтепломережа» засвідчив можливість переходу до розгляду справи по суті.

18.06.2018р. від Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до господарського суду надійшли пояснення б/н від 15.06.2018р. щодо перебігу позовної давності за спірними зобов'язаннями та клопотання б/н від 15.06.2018р. про встановлення розумного строку для подання доказів, а саме: сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини №2692/12.2-03 від 13.11.2014р. та інформації по розрахункам за спожитий газ по Приватному акціонерному товариству «Горлівськтепломережа», згідно якої відповідач визнає заборгованість перед позивачем за період з 2013 по 2018 рік. Вказані пояснення та клопотання залишені без розгляду та не прийняті до уваги з огляду на положення ст.207 Господарського процесуального кодексу України як такі, що без поважних причин не були подані у підготовчому провадженні.

У судовому засіданні 19.06.2018р. з розгляду справи по суті позивачем було заявлено клопотання про призначення колегіального розгляду справи, яке залишено судом без розгляду з посиланням на приписи ст.207 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з того, що позивачем не доведено поважності причин не надання відповідного клопотання у підготовчому провадженні, а також з урахуванням того, що в силу норм ч.10 ст.33 Господарського процесуального кодексу України питання про призначення колегіального розгляду справи вирішується до закінчення підготовчого засідання.

Одночасно, у судовому засіданні 19.06.2018р. з розгляду справи по суті позивачем заявлено відвід судді Паляниці Ю.О. в усній формі.

Якщо відвід заявлено усно, господарський суд має запропонувати заявникові викласти його у письмовій формі (за необхідності надавши йому потрібний для цього час), а в разі відмови від заявлення відводу в такій формі - продовжити розгляд справи по суті із зазначенням про це в протоколі судового засідання (п.1.2.1 постанови №18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

У судовому засіданні 19.06.2018р. оголошено перерву з 11:05 год. по 15:00 год. з метою надання позивачу часу для викладення його заяви про відвід у письмовій формі.

Після перерви представник позивача заяву про відвід судді у письмовій формі не надав, а також відкликав попередньо заявлений відвід в усній формі, внаслідок чого судом продовжено розгляд справи по суті.

У судове засідання 19.06.2018р., призначене на 10:00 год., з'явились представники сторін.

Після перерви, о 15:00 год. у судове засідання з'явився лише представник позивача.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми ст.43 вказаного кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як визначено у ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п.2 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті. Разом з тим, судом прийнято до уваги фактичне завершення строку розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 28.12.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Приватним акціонерним товариством «Горлівськтепломережа» (покупець) був підписаний договір купівлі-продажу природного газу №13/3352-ТЕ-6 (з урахуванням змісту додаткової угоди №1 від 18.09.2013р.).

Згідно із п.п.1.1, 1.2 вказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчим спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

За приписами п.2.1 укладеного сторонами правочину продавець передає покупцеві з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. газ обсягом до 81483,995 тис. куб. м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м): січень - 16840,682, лютий - 16100,052, березень - 13527,642, квітень - 3891,534, жовтень - 4152,068, листопад - 11344,882, грудень - 15627,135.

За змістом п.5.2 договору №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р. ціна за 1000 куб. м природного газу становить 1091 грн з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м природного газу - 1091 грн, крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн, всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Згідно з п.п.3.3, 3.4 укладеного сторонами правочину приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженими представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п.11.1 договору №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р. останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013р., а у частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як свідчать матеріали справи, позивачем та відповідачем було підписано акти приймання-передачі природного газу, згідно з якими продавець передав, а покупець прийняв у 2013 році природний газ, загальна вартість якого, з урахуванням послуги на транспортування газу, становила 85513893,52 грн, а саме:

- б/н від 28.10.2013р. у січні 2013 року на суму 17185686,42 грн,

- б/н від 28.10.2013р. у лютому 2013 року на суму 14100157,31 грн,

- б/н від 28.10.2013р. у березні 2013 року на суму 15217114,39 грн,

- б/н від 28.10.2013р. у квітні 2013 року на суму 4338665,23 грн,

- б/н від 31.10.2013р. у жовтні 2013 року на суму 8607556,65 грн,

- б/н від 30.11.2013р. у листопаді 2013 року на суму 10514050,34 грн,

- б/н від 31.12.2013р. у грудні 2013 року на суму 2422825,15 грн,

- б/н від 29.01.2014р. у грудні 2013 року на суму 545235,97 грн,

- б/н від 21.05.2014р. у грудні 2013 року на суму 12582602,06 грн.

Як зазначає позивач, відповідач встановлений договором обов'язок по оплаті отриманого товару у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заявлено вимоги, зокрема, про стягнення основного боргу у розмірі 60352412,33 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п.6.1 договору №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р. оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За приписами п.1.9 постанови №14 від 17.12.2013р. пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 Цивільного кодексу України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року).

Відтак, зобов'язання з оплати газу, який було прийнято протягом 2013 року, мали бути виконані наступним чином:

- за поставкою січня 2013 року на суму 17185686,42грн - 13.02.2013р. включно,

- за поставкою лютого 2013 року на суму 14100157,31 грн - 13.03.2013р. включно,

- за поставкою березня 2013 року на суму 15217114,39 грн - 15.04.2013р. включно, з урахуванням того, що останній день строку та наступний за ним день (13.04.2013р., 14.04.2013р.) припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України),

- за поставкою квітня 2013 року на суму 4338665,23 грн - 13.05.2013р. включно,

- за поставкою жовтня 2013 року на суму 8607556,65 грн - 13.11.2013р. включно,

- за поставкою листопада 2013 року на суму 10514050,34 грн - 13.12.2013р. включно,

- за поставкою грудня 2013 року на суму 1550663,18 грн - 13.01.2014р. включно.

При цьому, з огляду на те, що згідно з положеннями п.3.4 договору №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р. обов'язок щодо складання актів приймання-передачі газу покладено на покупця, приймаючи до уваги узгоджену сторонами редакцію п.6.1 цього договору, за висновками суду, оплата товару мала бути здійснена відповідачем саме до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу, незважаючи на те, що підписання актів приймання-передачі природного газу, поставленого у січні-квітні та частково у грудні 2013 року, відбулось лише 28.10.2013р., 29.01.2014р. і 21.05.2014р.

Проте, як свідчать матеріали справи, Приватне акціонерне товариство «Горлівськтепломережа» перерахувало (з урахуванням оплат, здійснених за рахунок підписання спільних протокольних рішень) на користь позивача грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за договором №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р. (відомості, які містяться у довідках «Операції з 01.01.2013р. по 30.09.2017р.», «Сальдо по підприємству ПАТ «Горлівськтепломережа» позивача) лише частково, а саме на суму 25161481,19 грн, та з порушенням встановлених договором строків. Заборгованість Приватного акціонерного товариства «Горлівськтепломережа» за спірними поставками природного газу на теперішній час становить 60352412,33 грн.

З метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи ухвалою від 21.02.2018р. господарського суду відповідачу було запропоновано надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову (за наявності).

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечив. Проте, належних та допустимих доказів у розумінні норм ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б спростовували факт наявності заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», не представив.

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р. виконав належним чином, зауважень щодо кількості та якості отриманого товару від відповідача не надходило, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за договором обов'язки в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Приватного акціонерного товариства «Горлівськтепломережа» про стягнення боргу в сумі 60352412,33 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.7.2 договору №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р., у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 4589814,18 грн пені за період з 14.02.2013р. по 13.07.2014р., а саме:

- за поставкою січня 2013 року на суму 17185686,42 грн за період з 14.02.2013р. по 13.08.2013р. - 92841,05 грн,

- за поставкою лютого 2013 року на суму 14100157,31 грн за період з 14.03.2013р. по 13.09.2013р. - 528629,42 грн,

- за поставкою березня 2013 року на суму 15217114,39 грн за період з 16.04.2013р. по 15.10.2013р. - 1064364,19 грн,

- за поставкою квітня 2013 року на суму 4338665,23 грн за період з 14.05.2013р. по 13.11.2013р. - 298357,53 грн,

- за поставкою жовтня 2013 року на суму 8607556,65 грн за період з 14.11.2013р. по 13.05.2014р. - 595925,91 грн,

- за поставкою листопада 2013 року на суму 10514050,34 грн за період з 14.12.2013р. по 13.06.2014р. - 785241,13 грн,

- за поставкою грудня 2013 року на суму 15550663,18 грн за період з 14.01.2014р. по 13.07.2014р. - 1224454,96 грн.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд встановив, що її сума є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення (за зобов'язаннями грудня 2013 року позивачем визначено суму пені на рівні 1224454,96 грн, замість вірного - 1232549,82 грн). Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, судом приймається сума, визначена позивачем.

Одночасно, за приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013р. пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в розмірі 7587352,13 грн за період з 14.02.2013р. по 27.10.2017р., а саме:

- за поставкою січня 2013 року на суму 17185686,42 грн за період з 14.02.2013р. по 04.02.2014р. - 35945,51 грн,

- за поставкою лютого 2013 року на суму 14100157,31 грн за період з 14.03.2013р. по 27.10.2017р. - 895491,13 грн,

- за поставкою березня 2013 року на суму 15217114,39 грн за період з 16.04.2013р. по 27.10.2017р. - 2069944,46 грн,

- за поставкою квітня 2013 року на суму 4338665,23 грн за період з 14.05.2013р. по 27.10.2017р. - 580192,47 грн,

- за поставкою жовтня 2013 року на суму 8607556,65 грн за період з 14.11.2013р. по 27.10.2017р. - 1020879,80 грн,

- за поставкою листопада 2013 року на суму 10514050,34 грн за період з 14.12.2013р. по 27.10.2017р. - 1221070,12 грн,

- за поставкою грудня 2013 року на суму 15550663,18 грн за період з 14.01.2014р. по 27.10.2017р. - 1763828,65 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд встановив, що їх сума є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення (за зобов'язаннями грудня 2013 року позивачем визначено суму відсотків на рівні 1763828,65 грн, замість вірного - 1766384,92 грн). Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, судом приймається сума, визначена позивачем.

Крім того, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 73892324,62 грн за період з березня 2013 року по вересень 2017 року, а саме:

- за поставкою січня 2013 року на суму 17185686,42 грн за період з березня 2013 року по січень 2014 року - 4987,41 грн,

- за поставкою лютого 2013 року на суму 14100157,31 грн за період з квітня 2013 року по вересень 2017 року - 7747016,82 грн,

- за поставкою березня 2013 року на суму 15217114,39 грн за період з травня 2013 року по вересень 2017 року - 18640483,18 грн,

- за поставкою квітня 2013 року на суму 4338665,23 грн за період з червня 2013 року по вересень 2017 року - 5305083,74 грн,

- за поставкою жовтня 2013 року на суму 8607556,65 грн за період з грудня 2013 року по вересень 2017 року - 10563827,72 грн,

- за поставкою листопада 2013 року на суму 10514050,34 грн за період з січня 2014 року по вересень 2017 року - 12787111,43 грн,

- за поставкою грудня 2013 року на суму 15550663,18 грн за період з лютого 2014 року по вересень 2017 року - 18843814,32 грн.

За приписами п.3.2 постанови №14 від 17.12.2013р. пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

За висновками суду, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних збитків, вказаних правил враховано не було, що призвело до безпідставного збільшення заявленої до стягнення суми інфляційних.

Як було зазначено судом вище, у відзиві б/н від 15.05.2018р. Приватним акціонерним товариством «Горлівськтепломережа» заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення основного боргу за зобов'язаннями лютого 2013 року, відсотків річних, інфляційних та пені, нарахованих за прострочення виконання платіжних зобов'язань щодо поставок січня-лютого 2013 року.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо пропущення позивачем встановленого строку позовної давності враховуючи наступне:

Згідно із ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами частини першої статті 259 Цивільного кодексу України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.

У п.9.3 договору №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р. сторони узгодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п'ять років.

За змістом ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначалось, позивач звернувся до суду в позовними вимогами, в тому числі, про стягнення:

- основного боргу за зобов'язаннями січня-лютого 2013 року на суми 17185686,42 грн та 14100157,31 грн, які мали бути виконані не пізніше 13.02.2013р. та 13.03.2013р. відповідно,

- 3% річних, нарахованих за зобов'язаннями січня-лютого 2013 року (загальний період з 14.02.2013р. по 27.10.2017р.),

- інфляційних втрат, нарахованих за зобов'язаннями січня-лютого 2013 року (загальний період з березня 2013 року по вересень 2017 року),

- пені, нарахованої за зобов'язаннями січня-лютого 2013 року (загальний період з 14.02.2013р. по 13.07.2014р.).

Виходячи з того, що позовна заява №24/4-112 без дати направлена до суду 13.02.2018р. (про що свідчить поштовий штемпель на конверті Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»), судом встановлено, що позивачем не пропущено встановлений п.9.3 договору №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р. п'ятирічний строк позовної давності за основним боргом січня-лютого 2013 року та здійсненими щодо нього нарахуваннями.

Крім того, слід зазначити, що в період з 14.02.2013р. по 22.07.2014р. відповідачем здійснювалась оплата товару за зобов'язаннями січня-лютого 2013 року, що свідчить про переривання строку позовної давності за цими поставками (ст.264 Цивільного кодексу України).

При цьому, наявність обставин залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі та продовження її розгляду з огляду на усунення позивачем виявлених судом недоліків позову, вказаних висновків суду не спростовує. Зокрема, за змістом ч.3 ст.174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду.

Твердження відповідача стосовно того, що часткове погашення заборгованості за договором відбулось згідно зі спільними протокольними рішеннями, якими змінено строк та порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ, з огляду на що нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків річних на підставі положень договору, а не спільних протокольних рішень та законодавства є неправомірним, не приймаються судом до уваги виходячи з того, що позивач не здійснював будь-яких нарахувань стосовно основного боргу відповідача, який був сплачений згідно зі спільними протокольними рішеннями.

Разом з тим, 30.11.2016р. набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст.1 вказаного закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону.

Згідно зі ст.2 розглядуваного нормативно-правового акту дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Статтею 3 закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою №93 від 21.02.2017р. Кабінету Міністрів України затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), яким визначено механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними (п.1 Порядку).

Відповідно до п.п.4, 5, 6 Порядку формування та ведення реєстру здійснюється Мінрегіоном шляхом збирання та оброблення інформації про підприємства; внесення даних до реєстру та змін до них, а також виключення таких даних з реєстру. Рішення про включення підприємства до реєстру або про відмову в його включенні приймається керівником Мінрегіону або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви про включення підприємства до реєстру та розміщується на офіційному веб-сайті Мінрегіону. Мінрегіон, в т.ч., формує та веде реєстр, повідомляє підприємствам про включення їх до реєстру, прийняття рішення про відмову в такому включенні (із зазначенням причини відмови), зміну даних про зазначені підприємства в реєстрі та виключення з нього.

Таким чином, спеціально уповноваженим органом, до компетенції якого віднесено вирішення питання про включення/невключення теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон).

Водночас, ч.3 ст.7 вказаного Закону встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Тобто, зазначеною нормою передбачено можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суму заборгованості, так і у спосіб списання цих нарахувань.

При цьому, додаткові умови, крім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», для звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання (ненархування або списання сум неустойки, інфляційних нарахувань та відсотків річних) не вимагаються.

Відтак, обов'язкове включення підприємства відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, для звільнення від нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат, процентів річних, не вимагається.

Як свідчать матеріали справи, заборгованість відповідача за поставлений природний газ у січні 2013 року (повністю) та лютому 2013 року (частково), який використаний останнім для виробництва теплової та електричної енергії, що вбачається з обумовленої сторонами у договорі №13/3352-ТЕ-6 від 28.12.2012р. мети його укладання, погашена в період до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню імперативні приписи ч.3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», з огляду на що, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування позивачем неустойки, 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості за зобов'язаннями січня 2013 року - повністю та лютого 2013 року щодо нарахувань, які здійснені до 21.07.2014р. включно та, відповідно, про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

З огляду на наведене, за висновками суду, за зобов'язаннями січня 2013 року пеня, 3% річних та інфляційні втрати стягненню не підлягають. За зобов'язаннями лютого 2013 року відповідні нарахування підлягають стягненню по відношенню до залишку заборгованості в сумі 6124362,54 грн, який існував в період з 14.03.2013р. по 27.10.2017р. та залишається незмінним на теперішній час.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних збитків, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, заслухавши пояснення сторін у цій частині, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме на суми 4409968,99 грн, 7505607,88 грн, 73642470,53 грн відповідно.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 616700 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Горлівськтепломережа» (84453, Донецька область, м.Лиман, с.Щурове, вул.Соборна, буд.139, код ЄДРПОУ 03337007) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) основний борг в сумі - 60352412,33 грн, пеню - 4409968,99 грн, 3% річних - 7505607,88 грн, інфляційні втрати - 73642470,53 грн, а також судовий збір в сумі 614545,90 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 19.06.2018р.

Повний текст рішення складено та підписано 27.06.2018р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця