Рішення № 75012771, 06.04.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/11855/17

Провадження № 2/200/3401/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«06» квітня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.,

при секретарі: Санжаровській Я.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу «Сантехмонтаж» про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

18 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеною позовною заявою.

В обґрунтування позову вказала, що з 16.02.2017 року вона працювала у відповідача на посаді прибиральниці. 04 липня 2017 року її було звільнено з займаної посади згідно п.4 ст.40 КЗпП України. Вважає звільнення з посади незаконним, оскільки відповідачем порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення. Так, її не ознайомлено з наказом про звільнення. Наказ вручено позивачці наступного дня разом з трудовою книжкою. У позивачки не було відібрано пояснення з причини прогулу. Також вказує, що прогулу не було, оскільки позивачка була відсутня на роботі з поважної причини, а саме в цей день вона звернулась до лікаря з приводу поганого самопочуття – у неї підвищився тиск та вона не могла працювати. Вказане підтверджується довідкою лікаря. Оскільки в результаті незаконного звільнення позивачці не було нараховано заробітну плату, вважає, що відповідач повинен виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також, діями відповідача, що порушили право позивачки на працю, їй завдано моральної шкоди, яка виразилася в тому, що позивачка втратила душевний спокій, постійно перебуває в роздратованому стані, оскільки вказана у трудовій книжці причина звільнення викликає природню пересторогу у потенційного роботодавця. Позивачці важко забезпечувати себе та своїх близьких. Розмір моральної шкоди оцінює в 10000 грн.

З урахуванням зазначеного, позивач просив суд скасувати наказ № 17 від 04.07.2017 року, виданий відповідачем про її звільнення. Поновити ОСОБА_1 на посаді прибиральниці. Стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 04.07.2017 року. Стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Ухвалою суду від 06 березня 2018 року визначено здійснювати судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу «Сантехмонтаж» про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін з призначенням судового засідання на 11 квітня 2018 року. Встановлено відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

26 березня 2018 року позивачка надала розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому, виходячи із розміру середньоденного заробітку 175,38 грн., просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 04.07.2017 по 20.02.2018 року в сумі 28236,24 грн.

Представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому зазначив, що надані позивачкою довідки лікаря не є доказами поважності причин відсутності позивачки на роботі 04.07.2017 року впродовж всього робочого дня, їх форма, зміст та підстави видачі не відповідають вимогам Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян. Також вказує, що лікар ОСОБА_2 згідно з графіком роботи сімейного лікаря вела прийом у вівторок, 04.07.2017 року, з 8 до 11 годин ранку, а отже позивачка не мала причин бути відсутньою на роботі протягом всього робочого дня, тривалість якого встановлена з 08-00 до 17-00 годин. Вказує також, що позивачка неодноразово неналежним чином виконувала свої трудові обов’язки, що підтверджується доповідними записками в.о. інспектора ВК ОСОБА_3 Також вказує, що згідно доповідної записки головного механіка ОСОБА_4 та акту, складеного працівниками підприємства, позивачка 05.07.2017 року з’явилася на роботі, надати пояснення про причини своєї відсутності 04.07.2017 року відмовилася. Зазначає також, що позивачкою невірно розраховано розмір середньоденної заробітної плати, та не враховано, що у грудні 2017, січні та лютому 2018 року підприємство працювало у режимі трьохденного робочого тижня. Оскільки факту незаконного звільнення не було, підстави для стягнення моральної шкоди також відсутні. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши надані докази, прийшов до наступного висновку.

Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексу України (ст.4).

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.3 вказаної статті у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв’язку з повідомленням ним або членом його сім’ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов’язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до положень статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Судом встановлено, що на підставі наказу № 15-к від 15.02.2017 року ОСОБА_1 прийнята прибиральницею у Виробничий кооператив «Сантехмонтаж» з 16.02.2017 року, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці позивачки.

Згідно доповідної записки, складеної головним механіком ОСОБА_4, на ім’я голови правління ВК «Сантехмонтаж», ОСОБА_1 04.07.2017 року з невідомих причин не вийшла на роботу. Про її невихід ОСОБА_4 повідомлений не був.

04 липня 2017 року комісія у складі заст. голови правління по виробництву ОСОБА_5, головного механіка ОСОБА_4, голови профспілки ОСОБА_6, в.о. інспектора відділу кадрів ОСОБА_3 склали акт про те, що прибиральниця ОСОБА_1 04 липня 2017 року по невідомим причинам не вийшла на роботу. Про свою відсутність на роботі ОСОБА_1 не довела до відома керівництва підприємства.

Наказом голови правління ВК «Сантехмонтаж» ОСОБА_7 № 17 від 04.07.2017 року ОСОБА_1 звільнено 04.07.2017 року за п.4 ст.40 КЗпП України у зв’язку з прогулом без поважних причин.

Також, згідно доповідної записки, складеної головним механіком ОСОБА_4, на ім’я голови правління ВК «Сантехмонтаж», ОСОБА_1 05.07.2017 року вийшла на роботу, і на прохання надати пояснення щодо відсутності на роботі відмовила.

05 липня 2017 року головним механіком ОСОБА_4, охоронцем ОСОБА_8, охоронцем ОСОБА_9, в.о. інспектора відділу кадрів ОСОБА_3 складено акт про те, 05 липня 2017 року ОСОБА_1 вийшла на роботу, на прохання надати пояснення в письмовій формі про причини відсутності 04.07.2017 року відмовилась, без мотивування відмови.

05 липня 2017 року охоронцем ОСОБА_8, охоронцем ОСОБА_9, в.о. інспектора відділу кадрів ОСОБА_3 складено акт про те, що ОСОБА_1 ознайомлена з наказом № 17 від 04.07.2017 року шляхом зачитування вголос, та відмовилась поставити підпис про те, що з наказом ознайомлена.

Аналізуючи встановлені фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору тощо.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно зі ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

За ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у звязку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до роз’яснень, наданих у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Крім того, як роз’яснено у п. 24 наведеної постанови Пленуму Верховного Суду України, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв’язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов’язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов’язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з’ясування поважності причин його відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені ст. 76 ЦПК України.

Судом встановлено, що на підтвердження поважності причин відсутності 04.07.2017 року на роботі позивач надав довідку від 04.07.2017 року за підписом лікаря ОСОБА_2 з Амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 4 Комунального закладу «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 2».

Згідно вказаної довідки ОСОБА_1 знаходилась на амбулаторному прийомі у сімейного лікаря з діагнозом ОРВІ, призначено лікування.

Крім того, позивачка надала також довідку Комунального закладу «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» від 04.07.2017 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на «Д»-обліку у сімейного лікаря з діагнозом: ГБ ІІ ст.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що надані позивачкою довідки лікаря не є достатніми доказами поважності причин відсутності позивачки на роботі 04.07.2017 року впродовж всього робочого дня, оскільки їх форма, зміст та підстави видачі не відповідають вимогам Інструкції про порядок видачі документів.

Так, згідно ч.3 ст.40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Відповідно до положень п.1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я за № 455 від 13.11.2001 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.12.2001 року за № 1005/6196 (надалі - Інструкція), тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Згідно п.1.2. Інструкції, видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п.п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.

Судом проаналізовано випадки, обумовлені п.п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6 Інструкції, коли тимчасова непрацездатність може посвідчуватися іншими документами, окрім листка непрацездатності, та суд прийшов до висновку, що жоден з цих випадків не може бути застосований у даних правовідносинах.

Так, згідно п.1.13 Інструкції Іноземцям, які тимчасово перебувають на території України і не працюють на підприємствах, в установах і організаціях України, видається витяг з медичної карти амбулаторного чи стаціонарного хворого, де вказується термін тимчасової непрацездатності, якщо інше не передбачено міжнародними угодами.

Згідно п.2.7 Інструкції - Особам, направленим фельдшером здоровпункту під час робочої зміни до лікувально-профілактичного закладу, листок непрацездатності видається з моменту звернення у здоровпункт у разі визнання їх тимчасово непрацездатними. Особам, не визнаним тимчасово непрацездатними, лікарем лікувально-профілактичного закладу видається довідка довільної форми з позначкою про час звернення до лікувально-профілактичного закладу, а у випадку, коли працівник звертався в здоровпункт в нічну зміну, видається листок непрацездатності з часу звернення у здоровпункт до закінчення робочої зміни.

Згідно п.2.16 Інструкції - Захворювання студентів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації та учнів професійно-технічних навчальних закладів засвідчується довідкою форми № 095/о "Довідка про тимчасову непрацездатність студента, учня технікуму, професійно-технічного училища, про хворобу, карантин і інші причини відсутності дитини, яка відвідує школу, дитячий дошкільний заклад".

Згідно п. 2.17 - Довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря і печаткою лікувально-профілактичного закладу, видається особам, які проходять обстеження: - з приводу встановлення причинного зв'язку захворювання з умовами праці, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; - за направленням слідчих органів, прокуратури і суду.

Згідно п.2.18. Інструкції Довідка довільної форми, засвідчена підписом завідувача відділення та печаткою лікувально-профілактичного закладу, видається: - у разі тимчасової непрацездатності громадян, які шукають роботу, і безробітних, враховуючи період їх професійної підготовки та перепідготовки; - особам, які проходять обстеження в лікувально-профілактичних закладах за направленням військових комісаріатів; - особам, які проходять додаткове наркологічне обстеження в умовах стаціонару відповідно до пункту 11 Інструкції про профілактичний наркологічний огляд та його обов’язкові обсяги, затвердженої наказом МОЗ України від 28.11.97 № 339, - особам, які проходять діагностичне обстеження в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності, за відсутності ознак тимчасової непрацездатності.

Відповідно до п.2.19.Інструкції Особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов'язковим зазначенням часу проведеної консультації.

Відповідно до п.2.20.Інструкції Особам, які перебувають під арештом та проходять судово-медичну експертизу, листок непрацездатності не видається.

Відповідно до п.3.4.Інструкції Якщо дитина продовжує хворіти, то особі, яка здійснює догляд за хворою дитиною, після закінчення максимального терміну листка непрацездатності, передбаченого законодавством України, видається довідка за формою, встановленою МОЗ України.

Відповідно до п.3.16Інструкції Для догляду за хворим старше 14 років, який знаходиться на стаціонарному лікуванні, згідно з висновком ЛКК про необхідність індивідуального догляду, видається довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря та печаткою лікувально-профілактичного закладу.

Відповідно до п. 6.6Інструкції жінкам, які не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, видається довідка форми № 147/о "Довідка для призначення і виплати державної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам, які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування", затвердженої наказом МОЗ України від 18.03.2002 № 93.

Таким чином, оскільки відвідування позивачкою 04.07.2017 року сімейного лікаря ОСОБА_2 та видача останньою довідки про знаходження позивачки на амбулаторному прийомі не підпадає під жодне із виключень, встановлених Інструкцією, коли листок непрацездатності не видається, суд не може прийняти вказані довідки в якості належного, достатнього та достовірного доказу непрацездатності позивачки 04.07.2017 року.

Крім того, зміст довідки, виданої сімейним лікарем ОСОБА_2, суперечить причині хвороби, вказаної позивачкою у позовній заяві. Так, позивачка у позові посилалася на погане самопочуття внаслідок підвищеного тиску, в довідці же вказано діагноз – ОРВІ.

Довідка про перебування позивачки на «Д»-обліку з діагнозом ГБ ІІ ст. також не може бути прийнята судом в якості належного та достовірного доказу тимчасової непрацездатності позивачки саме 04.07.2017 року, оскільки в цій довідці лише констатується факт наявності у ОСОБА_1 гіпертонічної хвороби, а не звернення до лікаря саме в цей день та саме з цього приводу. Крім того, вказана довідка не містить печатки лікаря, або ж прізвища особи, яка її видала.

Інших доказів, які б підтверджували факт тимчасової непрацездатності станом на 04.07.2017 року, позивачка не надала.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 9 Конвенції МОП N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою 04.02.94 року тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцю (така ж позиція викладена в ухвалі ВССУ від 09 грудня 2015 року в справі N 6-29962св15).

Суд звертає увагу, що твердження позивачки про те, що її не було ознайомлено з наказом про звільнення та не відібрано у неї пояснення щодо причин прогулу, спростовуються наданими відповідачем доказами, а саме актами від 05.07.2017 року про відмову позивачки від надання пояснень та від підпису на наказі про звільнення.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач довів достовірними та достатніми доказами правомірність своїх дій щодо звільнення позивачки за вчинення прогулу без поважних причин, а позивачка, навпаки, не довела жодним доказом, що її відсутність позивача в цей день на роботі викликана тимчасовою непрацездатністю.

Враховуючи вимоги законодавства та встановлені в суді факти та обставини, слідує, що звільнення позивачки є законним, а отже, вимоги про скасування наказу відповідача № 17 від 04.07.2017 року, про поновлення позивачки на роботі на посаді прибиральниці та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Не підлягають також задоволенню і позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки вони є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, в той же час судом не встановлено в діях відповідача порушень чинного законодавства та трудових прав ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу «Сантехмонтаж» про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Е.В. Женеску