Постанова № 75011933, 06.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/2864/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Коваль Р.Г.

Провадження № 22-ц/783/4752/17 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю: представників позивача - ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Дрогобицької міської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності за набувальною давністю,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на будинок АДРЕСА_1

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що будинок на праві власності належав його близькому родичу ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а його дружина ОСОБА_8 померла ще раніше - ІНФОРМАЦІЯ_2, дітей вони не мали, спадкоємців за законом та за заповітом, які визначені розділом 6 Цивільного кодексу 1963 року, теж не мали, а тому він після смерті ОСОБА_7, з лютого 1990 року став проживати в даному будинку, добросовісно заволодівши будинком та відкрито, безперервно користувався ним протягом усього цього часу, утримуючи його в належному стані та сплачуючи встановлені законом обов'язкові платежі (податки) до місцевого бюджету.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.12.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_4 в особі свого представника - ОСОБА_3, просить його скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що суд не дав належної правової оцінки доказам, які є в матеріалах справи, та не застосував норми матеріального права, які регулють спірні правовідносини та підлягали застосуванню до них.

В судове засідання апеляційного суду відповідач та треті особи не з'явились, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені (а.с.195-197), клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому справу розглянуто відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України у їхній відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При цьому слід враховувати, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

За змістом статті 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ.

Отже, встановлення власника майна є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду в такій категорії справ.

Ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому слід виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

Судом встановлено, що предметом спору є будинковолодіння №309 (первинний номер - 195) - житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, по АДРЕСА_1, яке зареєстроване на праві особистої власності за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на будівлі, виданого Дрогобицьким міськкомунгоспом 03.07.1959 року, про що внесено запис в реєстрову книгу під №1844 (а.с.7, 39, 40, 67).

Вказане підтверджується дослідженими в судовому засіданні оригіналами матеріалів інвентаризаційної справи на спірне будинковолодіння, яка була витребувана апеляційним судом за клопотанням сторони позивача (арк. інвентар. справи №22-23).

Власник спірного будинковолодіння - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9), його дружина - ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8, 10).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилась (а.с.174).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів добросовісності володіння спірним будинком і, окрім того, невірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки в позивача існує інша підстава для набуття права власності на вказане нерухоме майно.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки суд не з'ясував ступінь родинного зв'язку позивача з померлим ОСОБА_7 і чи відносився позивач до кола його спадкоємців, які мали право на спадщину за законом відповідно до чинного на момент смерті спадкодавця ЦК УРСР 1963 року, а отже, не встановив, чи дійсно існує в позивача інша підстава для набуття права власності на вказане нерухоме майно, ніж як за набувальною давністю.

З наданих позивачем письмових документів (а.с.23, 202-209) встановлено, що дід позивача - ОСОБА_4 був рідним братом батька померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_9, тобто батько позивача - ОСОБА_10 та померлий ОСОБА_7 були двоюрідними братами.

Цивільним кодексом УРСР (1963 року), в редакції, чинній на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7, було передбачено лише дві черги спадкоємців за законом, які мали право на спадкування.

Відповідно до ст.529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги були, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Онуки і правнуки спадкодавця могли бути спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини не було в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем.

Статтею 530 цього Кодексу було передбачено, що при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликались до спадкування, успадковували у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та баба померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Позивач ОСОБА_4 не відносився ні до першої, ні до другої черги спадкоємців після смерті ОСОБА_7, а тому правових підстав для набуття права власності на спірне майно в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 у нього немає.

Враховуючи викладене й те, що позивач став проживати в будинку, який належав на праві власності його близькому родичу ОСОБА_7, одразу після смерті останнього, добросовісно заволодівши цим нерухомим майном, відкрито і безперервно протягом більше як десяти років володіє ним, що підтверджується письмовими доказами про сплату обов'язкових платежів (податків) на це майно (а.с.11-21, 25), і в іншому порядку, ніж як за набувальною давністю, він не має правових підстав для оформлення права власності на це майно, колегія суддів дійшла висновку про те, що є всі необхідні і передбачені частиною першою статті 344 ЦК України умови для визнання за позивачем права власності на спірне будинковолодіння за набувальною давністю.

Та обставина, що позивач на момент заволодіння спірним будинком був зареєстрований за іншою адресою: по АДРЕСА_2, за наведених вище і встановлених фактичних обставин справи, не спростовує того факту, що позивач відкрито і безперервно володів протягом всього цього часу спірним будинком.

Таким чином, суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, які мають значення для справи, не застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального закону, які підлягали застосуванню, не дав належної правової оцінки доказам, які позивач подав на підтвердження своїх вимог, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про задоволення позову позивача з наведених вище мотивів.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1,4, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 грудня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 право власності за набувальною давністю на будинковолодіння АДРЕСА_1.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст складений 15 червня 2018 року.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Копняк С.М.

Ніткевич А.В.