Рішення № 75011234, 21.06.2018, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/3807/15-ц

Провадження № 2/307/129/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Чопик В.В., при секретарі Олексій Я.В., з участю позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Дубівська селищна рада, де третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Тячівська державна нотаріальна контора про визнання не дійсним та скасування Свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

встановив:

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, колишня мешканка АДРЕСА_1, приходилась їй рідною матір'ю. Вона померла ІНФОРМАЦІЯ_6 в смт. Дубове Тячівського району. Батьки спадкоємця та колишній і єдиний її чоловік - ОСОБА_6, тобто її батько , помер раніше ніж спадкодавець. Спадщина, яка залишилася після смерті спадкодавця складається із одного житлового будинку та надвірними спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 Після смерті заповідача єдиними спадкоємцями першої черги, які можуть претендувати на все її майно - це десять її дітей: вона - ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: АДРЕСА_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, адреса: АДРЕСА_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 .адреса: АДРЕСА_4 , ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, адреса: смт. Дубове, вул. Калініна, 121 та інші ще п'ятеро дітей (з яких четверо дітей померли). Мати за період свого життя не залишала жодного заповіту, заповідального сповіщення чи бажання про залишення свого майна у спадок своїм дітям чи іншим особам. Після її смерті вона продовжувала користуватись земельною ділянкою, яка розміщена біля спадкового будинку, а саме в цілях вирощування с/г культур (овочі, фрукти, різноцвіть тощо). При цьому, вона брала лопату і мотику, тобто речі і предмети обробки землі, які колись належали її матері (спадкодавцю), і після її смерті вона ними користувалась на земельній ділянці біля будинку і вирощування сільськогосподарські культури. У зв'язку з тим, що вона користувалась цією земельною ділянкою, і, тільки після смерті матері діти між собою вирішили, що майно, яке є спадковим перейде їй, по крайній мірі земельна ділянка, яка розташована біля нього, якою вона продовжуватиму користуватись і надалі. У зв'язку із цим її брати: ОСОБА_7, ОСОБА_6 та сестра - ОСОБА_8, додатково передали їй для продовження користування частину земельної ділянки (біля вказаного спадкового будинку), про що кожен із них 15.09.2014 року в Дубівській селищній раді подали відповідні письмові заяви, які офіційно завірені селищним головою. У цих же заявах письмово та офіційно надали їй згоду на приватизацію нею вищевказаної земельної ділянки і про відсутність заперечень щодо її приватизації саме нею. Однак, декілька місяців тому, до неї почали доноситись чутки з їхнього селища, що її сестра - відповідач, почала оформлювати собі документи та будинок і на земельну ділянку, якою вона давно користується. Тому, почувши таку інформацію вона вирішила звернутись до адвоката і на письмовий запит останнього отримано відповідь Дубівської селищної ради від 02.12.2015 року за № 006/281, де вказано, що «...право приватної власності на домоволодіння оформлено на ім'я ОСОБА_4 (відповідач) згідно Свідоцтва про право власності на спадщину за законом...», і надано копію Свідоцтва разом із двома рішеннями сесії із земельних питань. Відповідно до Свідоцтва, відповідач прийняла спадщину від спадкодавця, яка складається із житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований в АДРЕСА_1. При цьому, перевіривши таку інформацію у відкритому для всіх громадян Інтернет ресурсі на офіційному сайті - Міністром юстиції України, дійсно за відповідачкою зареєстроване таке прав власності згідно вказаного Свідоцтва. Позивач стверджує після смерті матері вона користувалась, продовжую і не перестає користуватись земельною ділянкою, яка колись належала спадкодавцю, а також відвідує будинок та надвірні споруди, з ціллю нагляду за ними, за їх станом. В такому випадку від неї закон не вимагає та / або подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщин (п. 2 ч. 1 ст. 549 ЦК Української РСР), так як до неї вже застосовано п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК Української РСР і нею використано саме право у виді фактичного вступу в управління (володіння) спадковим майном, шляхом користування спадковим майном - земельної. Тому, нещодавно, від дня отримання письмової відповіді Дубівської селищної ради від 02.12.2015 року за № 006/281, наданої на ім'я адвоката Декет Ю.Ф., вона об'єктивно не знала і не могла знати про видачу нотаріусом (третьою особою) і отримання відповідачем оспорюваного Свідоцтва про право на спадщину. А відтак, нею не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки день з якого вона дізналась про порушення свого права та особу, яка його порушила є - 02.12.2015 року. В додаток до цього, підтвердження того, що тільки нещодавно до неї дійшли чутки з селища про бажання сестри (відповідача) виготовляти документи на спадщину, і що тільки зараз вона почала збирати інформацію і подає цей позов, є те, що в додаток до вказаної вище письмової відповіді Дубівської селищної ради від 02.12.2015 р., долучено копії рішення сесії, останнє з яких датоване у 2015 роком, про звернення відповідача та надання їй сільрадою дозволів на виготовлення документів на земельну ділянку. Так, як вказує державний нотаріус в тексті оспорюваного свідоцтва (абз. 5): Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається ...., яке належало Спадкодавцю , на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Тячівською держнотконторою 27.05.1983 р. за реєстровим № 1481, та зареєстрованого в Хустському міжміському бюро технічної інвентаризації 21.06.1983 р. за реєстровим № 199 в реєстраційній книзі під № 02...».Однак, невідомо звідки її сестра взяла та передала нотаріусу вказане Свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого Тячівською держнотконторою 27.05.1983 р. за реєстровим № 1481, яке належало покійній матері, оскільки ні в кого з їх братів та сестер цього документу в наявності не було, будь-яких відомостей про те, що таке свідоцтво є в когось з них чи у відповідача, і чи взагалі таке існувало та було в матері - їм не було відомо. До того ж, на скільки їй відомо і вона має на те певні здогадки, замість відповідачки - ці всі дії по оформленню спадщини і документів, пов'язаних із нею здійснювали зовсім інші, поки що офіційно невстановлені особи. Оскільки при видачі спірного Свідоцтва про право на спадщину державним нотаріусом не з'ясовано наявність інших спадкоємців після смерті спадкодавця в тому числі у відповідача, а сам відповідач з власної ініціативи не повідомила державного нотаріуса про наявність інших спадкоємців першої черги, інші спадкоємці із заявами до нотаріальної контори про відмову від прийняття спадщини не зверталися, не перевірено факт фактичного вступу нею у володіння і користування спадковим майном, то державним нотаріусом помилково оформлено спадкову справу тільки на прізвище відповідача та неправомірно видано вказане Свідоцтво про право на всю спадщину тільки на відповідача, а тому це Свідоцтво слід визнати недійсним та скасувати. Тому просить суд визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право на спадщину за законом від 04 березня 2015 року, виданого на ім'я ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідчено державним нотаріусом Тячівської держнотконтори ОСОБА_12. у спадковій справі № 154/2015, зареєстрованого в реєстрі за№ 1-286 та скасувати (вилучити) номер запису про право власності: 8934944 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (приватної) за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, інн. НОМЕР_1, на житловий будинок АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги та просять їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив обґрунтовуючи тим, що не відповідає фактичним обставинам твердження позивачки про те, що вона ніби то в шестимісячний термін після смерті їх матері прийняла спадщину у виді названого будинку шляхом вступу у фактичне управління ним, оскільки в дійсності вона вперше після смерті матері прийшла на закріплену за будинком земельну ділянку і почала її вперше самовільно обробляти лише в березні 2014 року, тобто тільки через 22 роки після смерті матері, а до будинку ключ підібрала і вперше самовільно ввійшла в нього лише у серпні 2015 року, тобто по суті лише у відповідь на те, що селищна рада рішенням №696 від 28 липня 2014 року відмовила їй в наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки біля будинку і надала такий дозвіл їй, так як лише вона фактично прийняла спадщину. 21 березня цього року вона знову почала самовільно обробляти земельну ділянку. До названих моментів вона не тільки ніяких робіт по будинку і земельній ділянці не виконувала, але й, навіть, не появлялась там.

Посилання її на письмові заяви, які брати ОСОБА_7, ОСОБА_6та сестра ОСОБА_8 15 вересня 2014 року подали в селищну раду з відмовою на її користь не міняє ситуації, оскільки, по перше, вони теж не приймали спадщину і, по друге, подали названі заяви з пропуском передбаченого ст.553 ЦК України 1963 року шестимісячного строку, а про те, що ніби то «...після смерті матері діти (сини і дочки) між собою вирішили, що майно, яке є спадковим... перейде...»до неї, їй стало відомо лише із її позовної заяви оскільки після смерті матері навіть подібних розмов взагалі не було. Зразу після смерті матері ключі від будинку залишились саме в неї і постійно до цього часу знаходяться в неї, вона весь час доглядала за будинком, провітрювала його, ремонтувала покрівлю на будинку і хліві, скидала сніг з дахів при великих снігопадах і таке інше, на протязі перших двадцяти років обробляла земельну ділянку і лише за останні чотири роки із-за погіршення стану здоров'я перестала обробляти земельну ділянку, що в достатній мірі стверджується актом обстеження матеріально побутових умов №9 та довідкою селищної ради від 26 лютого 2015 року №1045 і може бути додатково підтверджено показами проживаючих по сусідству свідків, в тому числі ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_15 Позивачка не змогла утриматись щоб не заводити в оману суд, навіть, по другорядним в даному випадку питанням. Так, наприклад, вона стверджує що «...тільки нещодавно...» вона узнала про отримання нею свідоцтва про право на спадщину та про її звернення в селищну раду за дозволом на приватизацію земельної ділянки, хоча вони одночасно з нею звертались з таким питанням в селищну раду і їй було відмовлено саме з тої причини, що лише вона в дійсності прийняла спадщину, що підтверджується, навіть, назвою рішення селищної ради, яким надано їй дозвіл на приватизацію : « Про розгляд звернення гр.ОСОБА_1, ОСОБА_4. Твердження позивачки в позовній заяві про порушення вимог чинного законодавства в процесі видачі свідоцтва про право на спадщину не переконливі, оскільки голослівні, так як не підтвердженні доданими до позовної заяви доказами .Зокрема, наприклад , всупереч твердженню позивачки нотаріус не мав права не прийняти документи , які за своєю формою і змістом відповідають всім формальним вимогам, що до них пред'являються чинними нормативними актами, і не містять візуально видимих ознак виправлень, підчисток чи інших перекручень після їх видачі не залежно від того хто їх отримав у відповідних установах сама зацікавлена особа чи її представник. Аналогічним чином не ґрунтуються належній сукупності фактичних обставин і вимог закону звинувачення нотаріуса в нездійсненні перевірки її дієздатності, повноважень можливого на думку позивачки представника, у видачі свідоцтва про прийняття спадщини лише їй і так далі. Виходячи з наведеного, враховуючи, що в дійсності в шестимісячний термін після смерті матері лише вона прийняла спадщину і що позивачкою не надано достатніх доказів порушення видачею їй свідоцтва про право на спадщину її прав, так як вона не прийняла спадщину в шестимісячний строк, тому просять в задоволенні позову відмовити .

Третя особа в судове засідання не з'явилась, причини своєї неявки суду не повідомила, а тому суд на підставі ст.. 223 ЦПК України справу розглянув у її відсутності.

Заслухавши представника позивача та дослідивши матеріали справи суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є рідною сестрою відповідачки ОСОБА_16, цей факт визнано сторонами у судовому засіданні.

Відповідно до Свідоцтва про право спадщини за законом від 04.03.2015 року ОСОБА_4 успадкувала за своєю матір'ю ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6, житловий будинок в АДРЕСА_1 який належав останній на підставі Свідцтва про право на спадщину зжа законом.

Відповідно до ст. 524 ЦК України в редакції 1963 року, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно до ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння

спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем

відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку

неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою

згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для

прийняття спадщини.

Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців,

він продовжується до трьох місяців.

А відповідно до ст. 553 ЦК України в редакції 1963 року, спадкоємець за законом або за заповітом в праві відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь

кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за

законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих

державних, кооперативних або інших громадських організацій.

Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець,

який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини

(стаття 549 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Твердження позивача та її представника про те, що ОСОБА_1 прийняла спадщину за померлою мамою ОСОБА_6, оскільки доглядала та користувалась спадковим майном в судовому засіданні жодними доказами не підтверджено, а тому суд до уваги їх не бере.

Також суду не надано доказів проте, що позивачем було вчинено хоча б одну дію, передбачену ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року,

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не вчинила жодної дії, що свідчать про прийняття спадщини, у силу ч.2 ст 553 ЦК України в редакції 1963 року, вважається такою, що відмовилась від спадщини, а тому її права оскаржуваним свідоцтвом про право на спадщину за законом не порушені.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання не дійсним та скасування Свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 березня 2015 року, виданого на ім'я ОСОБА_4, та в скасуванні запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 слід відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 81, 223, 245, 246, 258- 273, 354 ЦПК України, і на підставі ст. 524, 549, 553 ЦК України в редакції 1963 року, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Дубівська селищна рада, де третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача державна нотаріальна контора про визнання не дійсним та скасування Свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 березня 2015 року, виданого на ім'я ОСОБА_4, та в скасуванні запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, зареєстрований за адресою : АДРЕСА_5

Відповідач: ОСОБА_4, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6

Відповідач: Дубівська селищна рада, місце розташування: смт. Дубове, вул.. Гагаріна, 46, Тячівського району, Закарпатської області.

Третя особа: Тячівська державна нотаріальна контора, місцезнаходження: м. Тячів, вул.. Незалежності, 30.

Повний текст виготовлено 29.06.2018 р.

Головуючий: Чопик В.В.