Рішення № 75007794, 20.06.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

№ 308/11992/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

20.06.2018 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

суддi - Бедьо В.І.

з участю секретаря судового засідання - Пазяк С.М.

позивача - ОСОБА_2

pозглянувши у вiдкpитому судовому засiданнi в м. Ужгороді спpаву за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з третіми особами без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_7, ОСОБА_8, Виконавчий комітет Ужгородської міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, в якому ставить вимоги зобов'язати відповідача ОСОБА_3 вчинити дії щодо зняття з реєстрації неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у зв'язку з втратою права користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язати таку зареєструвати дітей за фактичним місцем проживання.

ОСОБА_2 є власником 2/4 квартири АДРЕСА_1. Співвласниками даної квартири є ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що підтверджується

витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно і свідоцтвом про право на спадщину за законом.

У вказаній квартирі крім зазначених осіб зареєстровані ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, які є дітьми ОСОБА_3.

Факт реєстрації зазначених осіб підтверджується записами у будинковій книзі, хоч такі фактично з дня реєстрації та по даний час у вказаній квартирі не проживають .

Рішенням Ужгородського міськрайоонного суду від 25.05.2017 року ОСОБА_3, була визнана такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.

Відтак позивач вважає, що у зв'язку із вказаною обставиною діти ОСОБА_3 також вважаються такими, що втратили право на користування зазначеним у позові житловим приміщенням.

Позивач вказує на те, що зазначені обставини фактичного не проживання відповідачів за зареєстрованим місцем проживання створюють ОСОБА_2 проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, що фактично не надаються, але нараховуються.

Метою звернення до суду з цим позовом позивач вказує захист права власності на спірну квартиру та усунення існуючих обмежень вільно розпоряджатись та користуватись належним нерухомим майном.

В судовому засіданні позивач підтримала вимоги позову та уточнила позовні вимоги, зокрема просила суд визнати неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстрації за вказаною адресою.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоч повідомлялася про дату та час судового розгляду справи, про причину неявки суд не повідомила.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору в судове засідання не з'явилися, про причину неявки суду не повідомили.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши в судовому засіданні зміст позовної заяви, вивчивши додані до нього письмові докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником 2/4 квартири АДРЕСА_1. Співвласниками даної квартири є ОСОБА_7, ОСОБА_8, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно і свідоцтвом про право на спадщину за законом.

В даній квартирі, крім зазначених осіб зареєстровані зареєстровані неповнолітні діти ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, які є дітьми ОСОБА_3, що підтверджується довідкою, виданою ЖРЕР №2 «Підзамок» від 24.11.2016 року № 2963.

З доданого до матеріалів рішення Ужгородського міськрайоонного суду від 25.05.2017 року встановлено, що ОСОБА_3, була визнана такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.

Разом з тим вказаним рішенням не вирішено питання щодо подальшого проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3

Як пояснила в судовому засіданні позивач по справі, оскільки відповідачі за вищевказаною адресою зареєстровані, виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, які позивачці не надаються, але нараховуються за них, чим об'єктивно порушуються її права, як співвласника нерухомого майна.

Реєстрація вказаних осіб в квартирі не дозволяє позивачці розпоряджатись своєю власністю на власний розсуд та значно обмежує її законні права.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі .

Правовідносини, що склалися між сторонами регулюються Конституцією України, Житловим кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, Законом України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.

Згідно вимог ч.1 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно вимог ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право члена сімї власника жилого будинку, який не є співвласником на користування цим будинком відповідно до ст. 156 ЖК Україниобумовлене наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у даному будинку.

Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

Аналогічне положення закону передбачено і ст. 383 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст. 156, ч.2 ст. 64 ЖК України до членів сім"ї власника будинку (квартири) належать дружина власника, їх діти і батьки. Членами сім"ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із власником і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до норм ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставіцієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Тобто, як випливає із указаної правової норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 242 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) батьки є законними представниками своїх дітей. Це означає, що батьки вчиняють правочини, здійснюють усі юридичні дії від імені своїх дітей на підставі факту свого споріднення.

Стаття 160 Сімейного кодексу України закріплює право батьків на визначення місця проживання дитини: «Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків». Та вказана норма містить лише загальне положення щодо права батьків. А порядок і нюанси реалізації цього права визначені цивільним законодавством. Так, відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Частина 3 ст. 29 ЦК встановлює, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками(усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. А от фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч. 2 ст. 29 ЦК).

Враховуючи, що на теперішній час спірне нерухоме майно на праві спільної сумісної власності належить позивачу, відповідачі є тільки зареєстрованими у такому, а згідно вимог чинного законодавства місцем проживання неповнолітніх дітей є місце проживання батьків, разом з тим ОСОБА_3 визнана судом такою, що втратила право на користування спірним нерухомим майном, відповідно, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та такі, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 245, 263-265, 268, 280- 289 ЦПК України, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 321, ч. ч. 1, 2 ст. 386, 391 ЦК України, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -

В И Р I Ш И В :

Уточнений позов - задовольнити.

Визнати неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Зняти з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.І. Бедьо