Рішення № 75006828, 26.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2452/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року м. Одеса

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Куща М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного Управління МВС України в Одеській області про стягнення невиплачених грошових коштів при звільненні у розмірі 18007,60 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного Управління МВС України в Одеській області, в якій позивач просить:

стягнути з Головного управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 6648,96 грн.;

стягнути з Головного управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за 28 діб невикористаної чергової відпустки за період служби з 01 січна 2015 року по день звільнення у розмірі 11358,64 грн.

Ухвалою від 25.05.2018 року ОСОБА_1 окружним адміністративним судом відкрито спрощене позовне провадження у справі.

15.06.2018 року (вх. № 16876/18) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

15.06.2018 року (вх. № 16877/18) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

19.06.2018 року (вх. № 17327) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання письмових доказів.

19.06.2018 року (вх. № 17362/18) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи без участі позивача.

21.06.2018 року (вх. № ЕП/3523/18) представником відповідача до канцелярії суду подані письмові пояснення.

Ухвалою від 25.06.2018 року ОСОБА_1 окружним адміністративним судом відмовлено у клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у день звільнення відповідач провів з позивачем розрахунок, проте всупереч нормам чинного законодавства не виплатив одноразову, грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та не виплатив компенсацію за 28 діб невикористаної чергової відпустки за період служби з 01.01.2015 року по день звільнення. Так, на думку позивача, відповідач порушив ст. 43 Конституції України, а тому слідує застосувати відповідальність до відповідача, передбачену ст. 117 КЗпП України у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку 26.08.15р. по 28.09.2015р. у розмірі 6648,96 грн., та з 26.08.15р. по 22.10.15р.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву (а.с. 28-30), в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що на підставі ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» при звільненні зі служби позивачу була нарахована одноразова грошова допомога у розмірі 69620, 54 грн. В позовній заяві позивач просить стягнути з Головного управління МВС України в Одеській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 18007,60 грн. відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України. Так, КЗпП України, яким позивач обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку, регулює трудові відносини працівників підприємств та не підлягає застосуванню до правовідносин щодо проходження служби в органах внутрішніх справи

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_2 ОСОБА_1 окружному адміністративному суду.

ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах сектора кримінальної розвідки в УВП УБОЗ ГУМВС України в Одеській області.

Наказом начальника Головного управління МВС України в Одеській області № 608 о/с від 26.08.2015 року позивач був звільнений з органів внутрішніх справ за п. 64 «г» (через скорочення штатів) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 22 роки 08 місяців 23 дні, у пільговору обчисленні – 29 років 09 місяців 10 днів (а.с. 10).

В позовній заява зазначено, що у день звільнення відповідачем було проведено розрахунок з ОСОБА_2, проте всупереч нормам чинного законодавства, відповідач не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та не виплатив компенсацію за 28 діб невикористаної чергової відпустки за період служби з 01 січня 2015 року по день звільнення.

Згідно виписки по картковому рахунку на ім’я ОСОБА_2, від 23.01.2018 року, одноразова грошова допомога при звільненні виплачена позивачу 28.09.2015 року у розмірі 68576,23 грн. Згідно довідки виданої заступником голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області ОСОБА_3, грошова компенсація за 28 діб невикористаної чергової відпустки за період служби з 01.01.2015 року по день звільнення, була виплачена позивачу 22.10.2015 року (а.с. 15-16).

За таких обставин позивач вважає, що йому несвоєчасно виплачені належні кошти у зв’язку з чим до відповідача слід застосувати відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку 26.08.2015р. по 28.09.2015р. у розмірі 6648,96 грн. та з 26.08.2015р. по 22.10.2015р. у розмірі 11358,64 грн. Зокрема, позивачем зазначено, що затримка розрахунку складає 24 та 41 робочих днів.

Правовідносини щодо порядку проходження служби в органах внутрішніх справ регулюються Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 року за № 565-XII (чинного на момент звільнення позивача), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року за №114, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року за №499 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за №205/14896, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року за №393 (в редакції чинній на момент звільнення позивача) «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».

Відповідно до п.3.4.8 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, особам рядового і начальницького складу, звільненим з посад у зв'язку з скороченням штатної посади, з дня, наступного за днем звільнення із займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).

Як передбачено абзацом 3 п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року за №393, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Як підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою від 18.06.2018 року за № 14/1-118, позивачу було виплачено належне йому грошове забезпечення при звільненні з органів внутрішніх справ, в тому числі одноразову грошову допомогу в розмірі 69620,54 грн. та компенсацію за невикористану, в році звільнення відпустку у сумі 5716,64 грн.

Зазначені нарахування надійшли на особистий рахунок позивача відповідно 28.09.2015р. та 22.10.2015р. (а.с. 15-16), тобто до спливу двомісячного строку.

Враховуючи те, що позивач проходив службу та був звільнений з органів внутрішніх справ за п.64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, суд вважає, що відповідач в повній мірі виконав свої фінансові зобов’язання перед останнім, які передбачені вищенаведеними спеціальними нормативно-правовими актами.

При цьому, норми згаданих спеціальних нормативно-правових актів є пріоритетними перед загальними нормами трудового законодавства.

Твердження про пріоритетність норм спеціального законодавства відображено в постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 року у справі №21-8а15.

З огляду на викладене, суд вважає, що правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, передбаченого ст. 117 КЗпП України, відсутні, оскільки нормами спеціального законодавства не передбачено такої виплати.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постанові від 16 травня 2018 року (справа № 466/1171/16-а).

Окрім того, слід звернути увагу позивача на те, що виплата належного йому грошового забезпечення була здійснена у строк, передбачений п.3.4.8 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, особам рядового і начальницького складу.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що Головне Управління МВС України в Одеській області діяло відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені позивачем під час розгляду адміністративної справи є недоведеними та безпідставними та не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволені позову ОСОБА_2 необхідно відмовити повністю.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем не понесені судові витрати відсутні підстави для компенсування останніх за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 (місце проживання: 65059, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 11, гуртожиток ОУ №21, кімната 1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного Управління МВС України в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; код ЄДРПОУ 08592268) про стягнення невиплачених грошових коштів при звільненні у розмірі 18007,60 грн. - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.М. Тарасишина

.