Постанова № 75004363, 26.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року місто Київ.

Справа № 753/1052/18-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/796/4672/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Желепи О.В.,

суддів: Іванченко М.М., Рубан С.М.,

секретар судового засідання Задерей І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року, у складі судді Даниленко В.В., ухваленого в приміщенні суду в місті Києві, повний текст рішення складений 13.04.2018 року (інформація про час ухвалення рішення та дату складання повного тексту рішення відсутня)

в справі за позовом ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати і заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

18.01.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просила: визнати незаконними дії відповідача щодо безпідставного її звільнення і скасувати наказ про звільнення; зобов'язати відповідача протягом 3-х календарних днів з дня набрання рішення суду законної сили поновити її в займаній посаді; стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату у розмірі 10 798,70 грн.; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 50 000 грн.; судові витрати по справі покласти на відповідача. Також просила стягнути на її користь витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що наказ про її звільнення від 19 грудня 2018 року є незаконним, оскільки підставою звільнення вказано - вихід на пенсію, а власного бажання вона не виявляла і ніяких заяв не писала. Крім того, наказ прийнятий не виконавчим органом кооперативу, а одноособово - головою правління ГБК «Печерський».

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» про визнання незаконним звільнення, поновлення в займаній посаді, стягнення невиплаченої заробітної плати і заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський».

Скасовано наказ Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» від 19.12.2017р. №27 про звільнення ОСОБА_1, у зв'язку з виходом на пенсію.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» з 19 грудня 2017 року.

Стягнуто з Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10 798 грн. 70 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць в сумі 5000 грн. допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Стягнуто з Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» на користь держави судовий збір в розмірі 2819,20 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник ГБК «Печерський» подав апеляційну скаргу в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Також просив здійснити розподіл судових витрат, пов'язаних з переглядом справи в апеляційному порядку.

Вказував на те, що суд безпідставно відмовився долучати до справи додані до відзиву від 27 березня 2018 року документи та повернув їх відповідачу у зв'язку з тим, що останній не надав доказів їх відправлення позивачу. При цьому зазначив, що до відзиву, який був поданий до суду у визначений строк було додано докази які мають вирішальне значення для вирішення даної справи, однак суд безпідставно їх не прийняв. Зокрема вказував, що суд не надав правової оцінки наказу № 28 від 19.12.2017 року, відповідно до якого було відмінено наказ № 27 від 19.12.2017 року про звільнення позивача. Зазначав, що суд не зверну увагу на те, що з копії трудової книжки позивача не вбачається запису про звільнення, а в матеріалах справи відсутні також будь-які повідомлення відповідача про проведення 19.12.2017 р. звільнення позивача із займаної посади. Крім того, як вбачається із звукозапису судового засідання, що відбулось 04.04.2018 р., позивач, надаючи усні пояснення, сама підтвердила те, що продовжувала надалі ходити на роботу. Крім того, доказом того, що звільнення не відбулось є акт перевірки використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності № 190 від 20.12.2017 р. Даний акт було видано 20 грудня 2017 року, тобто на наступний день після видачі оскаржуваного наказу № 27, і на ньому міститься підпис Позивача як головного бухгалтера ГБК «Печерський». Висновок суду про те, що відповідачем порушено ст. 43 Кодексу законів про працю України не відповідає обставинам справи, оскільки підставою для звільнення в оскаржуваному Наказі № 27 було вказано не п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, а п. 11 ст. 40 (у зв'язку з виходом, на пенсію), який вже давно втратив чинність у зв'язку з чим відповідач і відмінив самостійно оскаржуваний Наказ № 27 іншим Наказом № 28 (а.с. 76), а також відповідно до ст. 43-1 Кодексу законів про працю України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, звільнення головного бухгалтера підприємства, яким відповідно і являється позивач. Тобто, так як позивач являється головним бухгалтером, то, враховуючи положення ст. 43-1 Кодексу законів про працю України, у разі її звільнення за п. 1 ст. 40 згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) отримувати було б не потрібно. Також вказував на те, що оскільки факт порушення права позивача в даному випадку відсутній, тож відсутні і підстави для відшкодування моральної шкоди. Крім того, позивачем не обґрунтовано розмір моральної шкоди.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

В судовому засіданні представник відповідача доводи скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Вимогам вищенаведених норм, рішення місцевого суду не відповідає.

Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Конституцією України (частина третя статті 43) встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

У статті 4 КЗпП України закріплено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 була призначена на посаду головного бухгалтера Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» з 12.08.1999 року, відповідно до наказу №2 ВІД 12.08.1999 року (а.10).

Встановлено, що призначення на роботу позивача відбулося відповідно до протоколу правління Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський», який відповідно до п.39 ст. 9 Статуту є виконавчим органом кооперативу.

19.12.2017 року відповідачем був виданий наказ № 27 про звільнення головного бухгалтера Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» ОСОБА_1, у зв'язку з виходом на пенсію (а.с.11).

Відповідно до штатного розкладу, що затверджений рішенням Правління ГБК «Печерський» відповідач зобов'язувався, оплачувати працю позивача у розмірі 5000,00 грн. на місяць.

Задовольняючи позовні вимоги частково місцевий суд виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача були допущені порушення вимог ст. 38, 43, 47 КЗпП України, що призвело до порушення встановленого порядку звільнення працівника, а тому він підлягає поновленню на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Крім того, зважаючи на обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди 20000,00 грн., що відповідає вимогам розумності і справедливості (ст.23 ЦК України)

Апеляційний суд вважає, що такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, суд розглянув справу з порушенням норм процесуального права, обставини справи, які суд вважав встановленими є недоведеними та спростовуються доказами наданими відповідачем, які безпідставно не були прийняті районним судом.

Згідно із ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч.4 ст. 12, ч.1 ст.13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторін у справі.

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09.02.2018 року відкрито провадження в даній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Також встановлено відповідачу строк для надання заперечень або відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Ухвалу про відкриття провадження представник відповідача отримав 22.03.2018 року (а.с. 19).

Після чого, 27.03.2018 року відповідачем надано відгук на позовну заяву та докази на спростування заявлених вимог.

Втім, в судовому засіданні яке відбулося 04.04.2018 року суд повернув документи, які були додані до відзиву на позовну заяву, оскільки відповідачем не було надано документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Суд не врахував, що з 27 березня 2018 року до початку судового засідання залишався не великий строк, а тому доцільно було вручити відгук іншій стороні в суді, а не направляти його поштою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 04 квітня 2018 року виконав вимоги процесуального Закону, про направлення відзиву позивачу та через канцелярію суду повторно подав відзив та докази, проте суд приєднавши їх до справи не дав жодної юридичної оцінки доказам відповідача, долученим до відзиву.

Апеляційний суд вважає, що такі дії суду першої інстанції не відповідають вимогам процесуального закону.

Як було встановлено вище, розгляд даної справи проводився в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 278 ЦПК України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 178 ЦПК України, до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Таким чином, оскільки відзив на позовну заяву з додатками було подано у строк який не перевищував 15 днів з дати отримання ухвали про відкриття провадження, підстав для повернення документів до відзиву на апеляційну скаргу не було.

Неприйняття доказів відповідача, долучених до відзиву, поданого з дотриманням строків встановлених судом є грубим порушенням принципу змагальності сторін.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд встановив, що неприйняті районним судом з порушенням процесуальних норм докази, які мають суттєва значення для вирішення спору, можуть бути прийняті на стадії апеляційного розгляду.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач разом з відзивом на позовну заяву подавав місцевому суду докази на спростування вимог позивача, зокрема наказ № 28 від 19.12.2017 року, яким наказ № 27 від 19.12.2017 року про звільнення позивача було визнано недійсним (а.с. 76).

Крім того, відповідач надав до апеляційного суду копію акту Голосіївського Управління виконавчої дирекції фонду у м. Києві Фонду соціального страхування України № 190 від 20.12.2017 року та додатку до останнього, з якого вбачається, що 20.12.2017 року позивачка, як головний бухгалтер ГБК «Печерський», підписувала останній.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача визнала, що позивачка взяла участь в перевірці 20 грудня 2017 року.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач скасував наказ про звільнення позивача, дізнавшись про перевірку, яка мала проводитись на наступний день, колегія суддів вважає доведеними.

Апеляційним судом встановлено, що наказом Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» № 28 від 19.12.2017 року, було фактично припинена дія наказу № 27 від 19.12.2017 року про звільнення позивача, яка вийшла на роботу 20 грудня 2017 року і виконуючи свої посадові обов'язки взяла участь в перевірці, як головний бухгалтер.

Представник відповідача пояснив, що позивач пропрацювала увесь грудень та була звільнена з посади 05 січня 2018 року через невідповідність займаній посаді.

Представник позивача пояснила, що копію наказу № 28 відповідач не вручав позивачу, а про його існування вона довідалась в суді 04 квітня 2018 року. На роботу позивач виходила після 19 грудня, проте відповідач вчиняв перешкоди та не допускав її до робочого місця.

Вказані обставини свідчать про те, що станом на час вирішення справи в районному суді був відсутній предмет спору, а саме наказ, яким позивача було звільнено 19.12.2017 року, а відповідно відсутній був і спір з приводу скасування цього наказу, поновлення на роботі у зв'язку зі звільненням 19 грудня 2017 року та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, пов'язаний з цим звільненням.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Суд закриває провадження у справі за відсутності предмета спору у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань, а також у випадку, коли спір врегульовано самими сторонами після звернення з позовом, за умови подання доказів такого врегулювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, визначених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин, та вимог ч. 1 ст. 377 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогул підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Щодо вирішення вимог про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати апеляційний суд виходить з такого:

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Згідно статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Згідно статті 24 Закону України «Про оплату праці» Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам.

За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Звертаючись з даним позовом позивачка просила суд стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за період з 01.12.2017 року по 19.12.2017 року в сумі 3250 грн. 00 коп. виходячи з окладу позивача в розмірі 5000 грн. 00 коп.

В судому засіданні відповідач визнав факт невиплати позивачеві заробітної плати за вказаний період та у визначеному розмірі, а тому вказані вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, і відповідно рішення в частині стягнення з відповідача суми заборгованості підлягає зміні, так як суд в резолютивній частині рішення однією сумою стягнув і борг по заробітній платі за відпрацьований час і середній заробіток за вимушений прогул.

Апеляційний суд роз'яснює позивачу, що заробітна плата за період з 20 грудня 2017 року по 05 січня 2018 року, не може бути стягнута в даному провадженні, так як позовних вимог про стягнення заробітної плати за цей період заявлено не було.

В разі не виплати відповідачем заробітної плати за цей період в добровільному порядку позивач може звернутись до суду з позовом про стягнення цієї суми в судовому порядку.

Щодо відшкодування та стягнення моральної шкоди апеляційний суд зазначає наступне:

Положеннями ст. 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Цю частину позовних вимог позивач мотивував тим, що відповідач своїми незаконними діями з приводу не виплати їй заробітної плати, безпідставного звільнення її з посади, завдав їй моральну шкоду, яку вона оцінила в розмірі 50 000 грн. 00 коп.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий суд визначив суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню в розмірі 20 000 грн. 00 коп.

Апеляційний суд вважає, що визначення судом моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. 00 коп. не відповідає обставинам даної справи. Враховуючи те, що провадження в справі щодо вимог про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу апеляційним судом закрито, апеляційним судом встановлено порушення відповідачем трудових прав позивача на своєчасне отримання заробітної плати, характер та обсяг страждань позивача, тривалість моральних страждань позивача, колегія дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода, з врахуванням дотримання засад виваженості, розумності та справедливості, у розмірі 1 000,00 грн.У зв'язку з тим, що рішення в частині визначення розміру моральної шкоди не відповідає встановленим обставинам, рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено 4228 грн. 80 коп. судового збору та надано докази на обґрунтування понесених витрат на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн.

При розгляді апеляційної скарги апеляційним судом задоволено вимоги позивача на суму 3250 грн. 00 коп., що становить 30,09 % від суми заявлених вимог 10 798 грн. 70 грн.

Оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат, витрати на правову допомогу в розмірі 2796,40 грн. (69,91% від 4000,00) слід компенсувати відповідачу за рахунок держави.

Щодо розподілу витрат зі сплати судового збору апеляційний суд виходить з такого:

При розгляді апеляційної скарги, апеляційний суд закрив провадження в частині вирішення трьох позовних вимог (двох немайнових та однієї майнової), судовий збір за оскарження, яких в апеляційному порядку становив 2114 грн. 40 коп. (704,80*3).

Пунктом 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Згідно з пунктом 5 розділу 1 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182, зі змінами та доповненням, ухвала суду подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (у разі знаходження оригіналу документа на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до бюджету, в матеріалах судової справи та зазначення про це в ухвалі суду).

Оскільки в апеляційній скарзі відповідач просив здійснити розподіл судових витрат, а апеляційним судом провадження в даній справі закривається в частині вимог, судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги провадження за вимоги по яким закривається, в розмірі 2114 грн. 40 коп. підлягає поверненню відповідачу.

Іншу частину судового збору слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу, з огляду на те, що вимога про стягнення заробітної плати судом задоволена, а також з урахуванням часткового задоволення вимоги немайнового характеру.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, п.2 ч. 1 ст. 255 , 367, 374, 376, 377, 382-384 ЦПК України, ЗУ «Про судовий збір», Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року в частині вирішення вимог про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувати.

Провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу закрити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року в частині стягнення заробітної плати та моральної шкоди змінити.

Стягнути з Гаражно-будівельного кооперативу «Печерський» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01.12.2017 по 19.12.2017 року включно в сумі 3250 грн. 00 коп. та у відшкодування моральної шкоди 1000 грн. 00 коп. В решті вимог про відшкодуванню моральної шкоди відмовити.

Компенсувати за рахунок держави Державною судовою адміністрацією понесені Гаражно-будівельним кооперативом «Печерський» витрати на оплату правової допомоги в розмірі 2796 грн. 40 коп.

Повернути Гаражно-будівельному кооперативу «Печерський» частково судовий збір в розмірі 2144 грн. 480 коп., що був сплачений на розрахунковий рахунок Апеляційного суду міста Києва: Отримувач коштів УДКС у Солом'янському районі м. Києва, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38050812, Банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, Код банку отримувача (МФО) 820019, Рахунок отримувача 31210206780010, Код ЕДРПОУ суду 02894757 за подання апеляційної скарги, згідно платіжного доручення № 1263 від 26.04.2018 року.

Оригінали платіжного доручення № 1263 від 26.04.2018 року знаходиться в матеріалах цивільної справи № 753/1052/18-ц (а.с. 108).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повна постанова складена 27 червня 2018 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді С.М. Рубан

М.М.Іванченко